У передпокої хряскають двері. Входить Колчанова.
Колчанова. Боря?.. Здрастуй… А… а де Юрко?
Кудрицький. Здрастуй, царице! Здрастуйте, Ваша Величність!.. Принц Юрко кудись вийшли… Так, одразу, щоб не забути: дзвонили… студент-дипломник Колупаєв і з ректорату. Завтра нарада у проректора по науці. О четвертій.
Колчанова. Ах, як це не до речі. В мене завтра такий божевільний день… (Помічає Юркову записку на столі, на яку не звернув уваги Кудрицький, читає.) Що? Що це значить?.. Борю! Куди він поїхав? Що сталося? Борисе!
Кудрицький. Пробач!.. Я не хотів тобі говори пі… Але раз… раз він поїхав, він усе владнає…
Колчанова. Що?.. Що трапилось?
Кудрицький. Та не хвилюйся!.. Пусте!.. Просто… Ханиг вони не підбирають. А побачать когось… одразу…
Колчанова. Що?.. Про що це ти?
Кудрицький. Та не хвилюйся ти, чесне слово!.. Подумаєш! Головне вчасно погасити.
Колчанова. Ти можеш нарешті сказати, в чому справа? Я нічого не розумію.
Кудрицький. Ну, прийшла на Олексу "бомага". З вінницького… цього самого… ви… тверезника.
Колчанова. Що?!
Кудрицький. Авжеж, неприємно. Ніхто не каже. Але він все владнає. Не бійся. Тому й поїхав. Оформить їм пару стендів, намалює парочку плакатів. Все буде о’кей! Вони художників люблять.
Колчанова. Яка ганьба! Докотився!.. Боже мій!.. Яка ганьба!
Кудрицький. Ну, не треба… З кожним може трапитися.
Колчанова. А Юрко куди поїхав?.. Я ж тебе про Юрка питала… Записку он лишив. (Показує.) Ти ж був. Ти що — нічого не бачив? Він тобі нічого не казав?
Кудрицький. Юрко?.. Юрко… Стривай… Я чув з кухні якісь голоси… Значить, це не снилося… Юрко і якась дівуля… Вона його вмовляла їхати. Так!.. На дачу, певно…
Колчанова. Дівуля?.. Боже мій!.. Цього ще не вистачало!
Кудрицький. Що таке?.. Я розумію, ти суворих правил. І мати. Але… в десятому класі… Зараз у школах взагалі…
Колчанова (бере трубку). Слухаю… А… Здрастуйте, Ірино Степанівно… Так, я вам дзвонила. Щоб нагадати, що захист у четвер. Так. Ні, нічого… Робота посередня. Описова частина трохи кульгає. Є деякі неточності, неув’язки… Але… я гадаю… будемо рекомендувати… так… так… Це ж тільки внутрішній захист. Він ще попрацює, дотягне, і буде нормально. Красильников ознайомився, так. Він ставиться позитивно… Так, ну, добре… Всього найкращого. Як почуває себе Іван Андрійович?.. Радію за нього. Передавайте йому привіт. До побачення! (Кладе трубку.)
Кудрицький. Ну, знаєш, ти…
Колчанова (опускається в крісло). Як я втомилась!.. Боже мій!.. Як я втомилась!.. За що?.. За що?.. Все життя у такій напрузі. Все життя. І замість того, щоб… І один, і другий… В нього ж такий відповідальний рік!.. Ну чому, чому тільки я повинна про все думати… За все відповідати… Чому? Як я втомилась!..
Кудрицький. І я ніколи не бачив, щоб ти плакала… Потрясаюча жінка!..
Затемнення.
Лине тиха пісня під гітару. У темряву вривається перестук коліс електрички. Праворуч висвітлюється частина вагона. Біля вікна сидять Юрко і Алла.
Юрко. Знаєш, я ще в сьомому класі…
Алла. Не бреши… Це ти вже зараз, коли побачив мене за прилавком… Що робить макіяж!.. А тоді… тоді ви всі за Стелкою Гончарук упадали. Всі!.. І що ви в ній знайшли? Я її недавно зустріла… Котлета по-київськи. Ні талії, ні… А от я… справді… У восьмому ти мені дуже подобався… Я, дурна, плакала навіть колись… Коли ти після уроків пішов проводжати Галку Сліпченко…
Юрко. А ти у вечірню хоч ходиш?
Алла. Та ходжу… зрідка…
Юрко. Гм… Вчився з тобою стільки років і… виявляється… зовсім тебе не знаю… Як не ти враз зірвалася… поїхала…
Алла. А я заводна… Дівчата знають… Я завжди… Якось ми в Ленінград… Ой! Сміхота!.. Відзначали в суботу день народження Анжели з галантереї… Заговорили про Ленінград… Ніхто не був… І я раптом: "А давайте, дівчата, махонем у Пітер! Прямо зараз!" Саме зарплату в той день одержали… і прогрес… Ну, деякі, звичайно: "Та ти що!.. Мама… тато…" А ми утрьох — я, Анжела і Маргарита, касирка, — в елементі… З ходу — в аеропорт. Рейс був якраз о дванадцятій… І… Прилетіли о третій ночі. І одразу — в місто… Невський… Літній… Зимовий… Смольний… Ісаакій… Якраз білі ночі були… Навіть у Петергоф на автобусі швиденько з’їздили… А пізно увечері назад в аеропорт… І в понеділок, як штик, — на роботі. Правда, сонні, як мухи. Не спали ні грама…
Юрко. А як же мати?
Алла. А що?.. Подзвонила, сказала — їду. І все… Що я — маленька? Самостійна людина. Та вона й звична в мене. Ти ж знаєш — я ж була… Особливо вдома. Увесь двір отак колошматила. То у Пущу зривались, то у Святошино, то на Труханів… Дніпро з хлопцями перепливала…
Юрко. Ну, ти…
Алла. А що?.. Життя дається один раз, і прожити його треба так, щоб… А ти тихенький? Кімнатний?
Юрко. Та ні, але…
Алла. А ти взагалі куди збираєшся? Після школи. В інститут?
Юрко. Та мати штовхає, але… не знаю…
Алла. Ну, раз вона в тебе завкафедрою — нема питань… А я — не шкодую… Не обов’язково мати диплом, щоб… Можна непогано прожити й без… Головне не диплом, а…
Юрко. Звичайно… але…
Алла. А художником ти не хотів? Чи здібностей не було?
Юрко. Чого це? У дитинстві я якраз досить непогано малював. Батько навіть… захоплювався. Хотів, щоб я продовжував. Збирався навіть переводити мене у художню…
Алла. Ну, так чому?..
Юрко. Мати не захотіла… Та й я… Надивився, що це таке… Художником треба бути або заслуженим… народним… лауреатом… або…
Алла. Ну, ти високо літаєш.
Юрко. А що?.. Думаєш, приємно, коли тебе питають: "Ну, що нового написав твій батько?.. А в останній виставці він участь бере?" А ти не знаєш, куди очі ховати. Думаєш, приємно?
Алла. Так… звичайно…
Юрко. І коли на день народження вони мені щось дарують, а я знаю, що воно куплене на мамині гроші…
Алла. Звичайно.
Юрко. І от тепер виявляється, що він… що в нього є інша… і… і ще й дитина… (Одвертається до вікна.)
Алла. Ну, ти почекай, почекай… Це все ще перевірити треба. І якщо, то я… Я такий скандал можу вчинити! В елементі!.. Я це вмію. Дівчата знають… А що?.. Мені втрачати нічого!.. Такий скандал учиню!.. Вся Вінниця збіжиться. От побачиш!.. От побачиш!..
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Знову з динаміка лунає тиха пісня під гітару:
Сміється, глузує Кощій з дивака.