— Церква завжди прагнула миру і спокою,— додав пріор; йому не хотілося, щоб король у пригніченому стані висловлював такі твердження, не зробивши задля спасіння своєї душі застереження на користь церкви.
— Саме це ми й мали на увазі,— сказав Роберт.— Та погодьтеся, отче пріор, у своїй нещадній боротьбі за святу мету церква часом нагадує заклопотану господиню, яка тільки здіймає куряву, гадаючи, що вимітає її.
Це зауваження пріор, звичайно, не лишив би без відповіді, але в ту мить двері до сповідальні відчинилися й дворянин-слуга повідомив, що прибув герцог Олбані.
РОЗДІЛ X
Минають дні — сумна, 'байдужа...
Не дорікай за це їй,
Друже!
Джоанна Бей лі
Герцога Олбані, як і його брата-короля, звали Роберт. Після хрещення він, правда, дістав ім'я Джон, та перед коронуванням вирішив його змінити, бо в ті забобонні часи це ім'я люди пов'язували з нещасливим життям і королюванням Іоанна 1 Англійського, Іоанна Французького та Іоанна Баліола Шотландського. Щоб уникнути поганої прикмети, при дворі дійшли згоди, що новий король візьме ім'я Роберт, любе шотландцям як пам'ять про Роберта Брюса. Згадуючи про це, ми хочемо пояснити, чому два брати в сім'ї мали однакове ім'я, що, певна річ, і тоді було не менш незвичайно, ніж тепер.
1 Ім'я англійських королів "Джон" (ІоИп) в історію ввійшло як "їоанн" (на зразок біблійного імені).
Герцогу Олбані, чоловікові також немолодому, войовничість була так само чужа, як і королеві. Та хоч він і не славився відвагою, в нього вистачало глузду приховувати цей свій гандж, бо якби про нього здогадалися, всі його шанолюбні наміри зазнали б краху. Олбані мав також досить гордощів, які в разі потреби заміняли йому відвагу, й доволі самовладання, щоб тамувати, коли треба, свою тривогу й острах{А в усьому іншому це був досвідчений у справах двору, самовпевнений, спокійний і хитрий вельможа, який неухильно простував до своєї мети, хай навіть далекої, і ні на мить не спускав її з ока, хоч іноді й здавалося, ніби обрані ним звивисті стежки ведуть зовсім в інший бік. Виглядом він був схожий на короля, його поставу й риси обличчя так само позначали благородство й велич. Однак мав Олбані й перевагу над старшим братом: він не страждав фізичними недугами і з усіх боків був жвавіший, енергійніший^ Вбрання носив багате й темне, як і годилося людині його віку й становища. Зброї Олбані, як і його брат король, при собі ніколи не мав, хіба лиш кілька невеликих ножів у піхвах на поясі — там, де звичайно в інших висів якщо не меч, то принаймні кинджал.
Тільки-но герцог переступив поріг, пріор низько уклонився й шанобливо відійшов до ніші у протилежній від королівського крісла стіні, щоб не заважати братам розмовляти. Ту нішу, треба сказати, утворювало вікно, прорубане в фасаді так званого "палацу"— однієї з монастирських будівель, яку часто обирали сдоєю резиденцією шотландські королі. А взагалі ці покої, коли тут не жив король, займав пріор або, іншими словами, абат, себто ігумен монастиря. Вікно було якраз над головним входом до королівських покоїв і дивялосЬ у внутрішній чотирикутний двір монастиря, відгороджений праворуч поздовжньою стіною величної церкви, а ліворуч — будівлею з підвалом та погребами, в якій містилася трапезна, капітул 1 та інші монастирські приміщення, зовсім відокремлені від тих, які тепер належали королеві Робер-ту та його придворним. У четвертому ряду будівель, оберненому своїм ошатним переднім боком на схід сонця, стояв просторий будинок для прочан, де знаходили притулок блукальці, та ще кілька підсобних приміщень — комори, в яких зберігалися багаті запаси для підтримки пишної гостинності ченців-домініканців. Крізь східний фасад до чотирикутного двору вів дуже високий склепистий прохід — якраз навпроти вікна, біля якого оце стояв Аксельм, і пріорові видно було, як у затінку під аркою мерехтить світло, що проникало у відчинені східні ворота. Але вікно було високо, і очі священика ледве розрізняли те, що діялося в скле
1 К а п і т у л— колегія духовних осіб.
пистому проході глибоко внизу. Читачеві важливо запам'ятати, що і де було розташовано. А тепер повернімося до розмови між двома багрянородними братами з королівської сім'ї.
— Любий мій брате,— промовив король, підводячи герцога Олбані, коли той нахилився поцілувати йому руку,— любий мій, любий брате, нащо такі церемонії! Хіба обидва ми — не сини Стюарта Шотландського та Єлизавети Мур?
— Я про це не забув,— сказав, випроставшись, Олбані.— Та хоч ми й брати, а я повинен пам'ятати і про належну до короля шанобу.
— О, це слушно, дуже слушно, Робіне,— відповів король.— Бо трон — це однаково що стрімка й гола скеля, на якій не пустить коріння ні квітка, ні кущ. Глибокі почуття, ніжна любов — усе це не для монарха. Король не має права пригорнути до себе рідного брата... не сміє дати волю почуттям до власного сина!
— Така, в певному розумінні, лиха доля величі, владарю мій,— відповів Олбані.— Але небо, віддаливши на певну відстань від короля декого з членів його родини, подарувало йому інших дітей — цілий народ.
—-.Ох, Роберте! — зітхнув король.— Ти зі своїм серцем придатний на роль державця більше, ніж я. З висоти, на яку мене піднесла доля, я споглядаю стовпище моїх, ^к ти сказав, дітей... Я їх люблю, зичу їм добра... Але їх багато, і вони від мене далеко. Ох, навіть найнікчемиіше з них має любу своєму серцю людину, яку можна притулити до грудей, на яку можна вилити свою батьківську любов!.. Та все, що може дати своєму народові король,— це усмішка, з якою сонце поглядає на засніжені вершини Грампіанських гір. Далека, холодна усмішка... Ох, Робіне! Наш батько завжди голубив нас, а коли часом і картав, то в голосі його чулася доброта. Але ж він був, як і я, монарх! То чого ж не вільно мені, як йому, наставляти на розум мого безталанного марнотрата не тільки суворістю, а й ласкою?
— Якби ласки ще не випробували, владарю мій,— відповів Олбані так, наче йому самому боляче від цих слів,— тоді, певна річ, насамперед слід було б вдатися до м'яких заходів. Ваша величність краще за інших знає, що ми досить довго були ласкаві й терплячі і що пора вже перейти до дійовіших заходів — до суворості й заборони. Щодо герцога Ротсейського ви маєте цілковиту владу вдатися до таких засобів, які, на вашу думку, дадуть найбільшу користь і йому, і всьому королівству.