— Я схвалюю думку вашої величності,— сказав Ротсей.— Сподіваюся, наш добрий пріор не відмовиться взяти на себе священний обов'язок посла й миротворця. Такої самої честі має домагатися і його велебний брат, пріор картезіанського монастиря. Завдяки цій почесній місії армія мучеників поповниться, певна річ, ще двома достойними новобранцями, бо в особах королівських послів горяни не вельми поважатимуть служителів церкви і обійдуться з ними як з мирянами.
— Високоможний лорде Ротсей,— проказав пріор,— якщо мені призначено благословенний вінець мученика, то я, безперечно, дістану знак згори, на яку стезю мені ступити, щоб його здобути. Та якщо ви просто жартуєте, то нехай Всевишній простить вам і просвітить ваш розум; тоді ви збагнете, що краще надягти обладунок, узяти меч і стати на захист володінь церкви, над якими нависла така серйозна загроза, ніж брати на глузи слуг божих.
— Я нікого не беру на глузи, отче пріор,— відказав, позіхаючи, юнак,— і не проти надягти обладунок, тільки ж він — важкувате вбрання, а в лютому така погода, що ліпше взяти хутряну накидку, ніж сталевий панцер. Не хочеться мені нацуплювати на себе холодний об/іадунок у такий колючий вітер іще ось чого: якби церква послала туди загін своїх праведників,— а серед них знайшлися б і добре знані в тих краях уродженці Гірської Країни, які, певна річ, звикли до тамтешнього клімату,— то вони постояли б за свою справу не згірш від славного святого Георгія Англійського. Та хтозна-чому, але ми чуємо про чудеса церкви тільки тоді, коли ї власкавлюють дарунками, а кару вона по
1 Амалек Ітяни —• давні кочові племена арабського походження; тут це слово вжите в значенні переносному — "грабіжники*.
силає лише тоді, коли хтось зазіхає на її власність. І в обох ви-падках церква не промине нагоди розширити свої володіння. Та коли десь з'являться десятків зо два озброєних горян, тоді духовні отці б'ють иа сполох, одначе боронитися не поспішають,— нехай, мовляв, який-небудь титулований дворянин допоможе церкві утримати землі, які він же їй і подарував, так ніби вони й досі належать йому і він має з них зиск.
— Давиде, сину мій,— промовив король,— ти даєш занадто багато волі своєму язику.
— Гаразд, величносте, я мовчу,— відповів принц.— Я не мав наміру завдати вашій величності жалю чи прикро вразити отця пріора. Чудеса він, звісно, творити вміє, однак стрічатися віч-на-віч зі жменькою отих грабіжників-горян,* як видно, не бажає.
— Ми знаємо,— мовив пріор, погамувавши в собі обурення,— хто підказує ці мерзенчі слова, які ми щойно з жахом почули з принцових уст. Коли принци мають до діла з єретиками, в їхні думки і вчинки вкидається причина. Тоді вони з'являються на вулицях у компанії блазнів та повійниць, а в королівській раді глумляться з церкви, з усього святого!
— Заспокойтесь, велебний отче! — сказав король.— Свої необачні й пусті слова Ротсей відпокутує дарами. Та ба! Давайте по-дружньому радитись, а не сваритись, як ото команда збунтованих матросів на ушкодженому кораблі, коли кожен пускається в суперечки з іншими, замість помогти розгубленому капітанові врятувати судно... Мілорде Дуглас, ваш рід ніколи не стояв осторонь, коли корона Шотландії чекала від вас мудрої поради чи відважного подвигу. Сподіваюся, ви допоможете нам і в цій скруті?
— Мені взагалі дивно чути про скруту, величносте,— відповів гордовитий Дуглас.— Коли намісником короля був я, то також траплялося, що з Грампіанських гір спускався котрийсь із тих диких кланів. Але я не завдавав клопоту королівській раді, а просто наказував шерифу 1, лордові Рутвену, сісти на коня й очолити військо Керса — з Геями, Ліндсеями, Огілві та іншими рицарями. Присягаю святою Брайдою, коли доходить до сутички між сталевими кольчугами та вовняними плащами, ті негідники швидко узнають, чого вартий спис і чи гострий меч. Сотні три тих вояк, серед них і їхній ватажок Дональд Кормак, полягли кістьми на Терновому болоті 2 та в Рохінройському лісі. І ще стільки знайшли свій кінець на гілляках у Гаю Вішальника,— місце так назвали через те, що катові там довелося добряче
1 Шериф — головний суддя графства; призначався монархом довічно.
2 Дехто з істориків вважає, що ця сутичка сталася не раніше як у 1443 р. (Прим, авт.)
попрацювати. Ось як я розправляюся з розбійниками в своєму краю. І якщо тих гірських волоцюг можна приборкати, на вашу думку, не такими суворими заходами, то не дорікайте Дугласові за те, що він висловив власну думку... О, ви посміхаєтесь, мілорде Ротсей?! Дозвольте запитати, чому це ви вже вдруге вшановуєте мене своєю насмішкою, тоді як я ще не відповів і на першу?
— Не гнівайтесь, добрий мій лорде Дуглас! — відказав принц.— Я тільки всміхнувся на думку про те, як порідшає ваш пишний почет, коли з кожним злодюгою у нас розправлятимуться так, як із тими бідолахами горянами в Гаю Вішальника.
Знову втрутився король, не давши графові вибухнути гнівом.
— Ваша вельможність мудро нам радить,— звернувся Роберт до Дугласа,— довіритися зброї, коли ті люди виступлять проти наших підданих у відкритому полі. Та біда ось у чому: як угамувати цих бунтівників, коли вони сховаються в своїх горах? Вам зайве пояснювати, що клан Хаттанів і клан Кугілів — це два великі союзи, кожен з яких складається з різних племен та родів, і об'єдналися вони для того, щоб боротися одні проти одних. Останнім часом сварки між кланами щоразу призводять до кровопролиття, хоч би де і як горяни зіткнулися — один на один чи цілими ватагами. їхні безнастанні чвари обертають цей край на руїни.
— Не бачу в цьому ніякого лиха,— сказав Дуглас.— Ті горлорізи почнуть винищувати одні одних, а чим менше в Гірській Країні зостанеться людей, тим більше там розплодиться оленів. А нам залишиться менше воювати, зате більше — полювати.
— Краще скажіть так: чим менше зостанеться людей, тим більше розплодиться вовків! — відказав король.
— Яз вами згоден,— промовив Дуглас.— Краще дикі вовки, ніж дикі катерани. Держатимемо тільки більші сили на кордоні, щоб відділити мирний край від краю братовбивчих чвар. Нехай пожежа усобиць палає в самій Гірській Країні. Вогонь розгориться там на повну силу, спопелить усе і згасне. А тих, хто виживе, ми легко приберемо до рук, і вони виконуватимуть найменше бажання вашої величності слухняніше, ніж тепер їхні негідники батьки підкоряються найсуворішим вашим наказам.