Капітан Спік назвав це озеро "Ньянца Вікторія" ( "Ньянца" означає "озеро"). В даному місці воно могло мати в ширину миль дев'яносто. У південній його частині капітан Спік відкрив цілу групу острівців, названих їм Бенгальським архіпелагом. Свої дослідження Спік довів до Мванза, розташованого на східному березі озера, де і був радо прийнятий султаном. Спік зробив тригонометричну зйомку цієї частини озера, але не зміг роздобути човен, щоб переплисти через озеро і оглянути острів Укереве. Острів цей (під час відливу — півострів) дуже густо населений та управляється трьома султанами.
"Вікторія" все мчала до північної частини озера, про що доктор дуже шкодував. Йому хотілося точно визначити південні його обриси. Береги, над якими пролітали аеронавти, заросли щетинистими тернистими кущами та заплутаними чагарниками, і їх ледве можна було розгледіти крізь хмари плаваючих над ними світло-коричневих москітів. Жити в цій місцевості було неможливо, і вона була безлюдна.
Тільки гіпопотами лежали в густих високих очеретах або ховалися в білястих водах озера.
На заході берега взагалі не було видно, озеро розлилося як море. Відстань між берегами настільки велика, що сполучення між ними немає; тут часто вибухають сильні бурі, так як в цій високій і відкритій місцевості лютують вітри. Доктору важко було тепер справлятися зі своєю кулею; він боявся, що його може віднести на схід. Але, на щастя, йому вдалося потрапити в течію, яка умчала "Вікторію" на північ; о шостій годині вечора вона була над маленьким пустельним острівцем, що знаходяться в двадцяти милях від берега, на 0 ° 30 ' південної широти і 32 ° 52' східної довготи.
Мандрівники зачепилися за дерево, і, так як вітер до вечора стих, вони могли спокійно стояти на якорі. Проте, щоб спуститися на землю, годі було й думати. Тут, як і по берегах озера, трималися густі хмари москітів. Поки Джо зміцнював якір на дереві, його вже встигли покусати москіти, але він не відчув ніякої злості до них, знаходячи це цілком природним.
Доктор же, налаштований менш оптимістично, відпустив канат якоря, наскільки це було можливо. Він прагнув позбутися безжальних комах; вони вже піднімалися до них з дзижчанням, від якого трьом друзям ставало не по собі. Доктор визначив, що висота озера над рівнем моря — три тисячі сімсот п'ятдесят футів, і це збігалося з обчисленнями капітана Спіка.
— Ну, ось ми і на острові, — промовив Джо, сильно розчісуючи собі шкіру.
— Треба швидше оглянути його, — відгукнувся мисливець. — Мабуть, крім цих милих комах, тут немає жодної живої душі. — Треба вам сказати, що всі острівці, якими усіяне озеро, не що інше, як вершини затоплених водою пагорбів, — пояснив доктор. — Нам позитивно пощастило знайти тут притулок, бо берега озера населені лютими племенами. Спіть ж, благо небо обіцяє нам спокійну ніч.
— А ти, — Семюель, хіба не будеш нам за приклад? — спитав Дік
— Ні, я не міг би заснути. Думки женуть всякий сон. Завтра, друзі мої, якщо тільки вітер буде сприятливим, ми полетимо прямо на північ і, можливо, відкриємо витоки Нілу — цю таємницю, не розгадану досі. Я не в силах заснути, коли такі близькі витоки великої ріки!
Кеннеді і Джо, яких питання про витоки Нілу далеко не так хвилювало, як доктора, не забарилися міцно заснути під його охороною.
У середу, 23 квітня, о четвертій годині ранку "Вікторія" знялася з якоря. Панувала ще напівтемрява. Ніч неохоче покидала води озера, над яким стояв густий туман. Але незабаром його розігнав сильний вітер. "Вікторію" кілька хвилин гойдало з боку в бік, а потім понесло прямо на північ. Фергюсон від радості заплескав у долоні.
— Ми на вірному шляху! — закричав він. — Побачимо Ніл сьогодні, або ніколи! Знаєте, друзі мої, адже ми на екваторі! І ось-ось будемо в нашій північній півкулі!
— О! Так, значить, сер, ви вважаєте, що саме тут проходить екватор? — запитав Джо.
— Саме тут, мій милий.
— Ось як! По-моєму, сер, неодмінно потрібно не втрачаючи часу обмити цю подію.
— Ну, давайте вип'ємо по склянці грогу! — сміючись, відповів доктор. — Твій спосіб вивчати космографію, Джо, зовсім не поганий.
Ось як на "Вікторії" був відсвяткований переліт через екватор.
"Вікторія" швидко мчала вперед. На заході виднівся низький рівний берег, а далі — плоскогір'я Уганди і Усоги. Швидкість вітру все зростала: вона досягала тепер майже тридцяти миль на годину.
По озеру, наче по морю, йшли великі пінисті хвилі. Видно було, що воно дуже глибоке. За весь час перельоту на ньому показалось лише якихось два грубо зроблених човника.
— Це озеро, — почав доктор, — розташовано так високо, що воно повинно служити природним водоймищем для великих річок Східної Африки. Небо повертає йому у вигляді дощів те, що забирає у його витоків у вигляді випарів.
— Мені здається ймовірним, що Ніл бере свій початок саме тут.
— Побачимо, — промовив Кеннеді.
Близько дев'ятої години ранку наблизилися до західного берега, лісистого і, очевидно, пустельного. Вітер став відносити "Вікторію" трохи на схід, і вдалині показався інший берег озера. Він вигнувся, і на 2 ° 40 ' північної широти цей закрут закінчувався дуже відкритим кутом. Вдалині піднімалися виявлені вершини високих гір, між якими по глибокій звивистій ущелині вирувала річка.
Весь час, керуючи кулею, Фергюсон не зводив очей від місцевості, над якою вони пролітали.
— Дивіться, друзі мої, дивіться! — раптом закричав він. — Значить, те, що розповідали араби, вірно! Вони говорили про річку, яка випливає з північної частини озера Укереве. Тепер вона перед вами! Ми летимо над нею. Вона мчить майже з такою ж швидкістю, як і ми. І ця цівка води, що біжить під нами, звичайно, зіллється з хвилями Середземного моря. Це Ніл!
— Це Ніл! — повторив за своїм другом Кеннеді, заразившись його ентузіазмом.
— Хай живе Ніл! — вигукнув Джо, який ніколи не пропускав нагоди весело пошуміти.
Величезні скелі тут і там захаращували течію цієї таємничої ріки. Вода вирувала, утворюючи стромовини і водоспади, і все це ще більше переконувало Фергюсона в вірності його припущень. Сотні потоків, пінячись, мчали з навколишніх гір. Видно було, як із землі вибиваються на поверхню тонкі цівки, як вони біжать, зустрічаючись, зливаючись, змагаючись один з одним в швидкості, до цієї зародженої річці, яка приймала їх в себе і ставала рікою. — Звичайно, це Ніл, — переконано повторив доктор. — Знаєте, походження назви цієї річки викликало у вчених не менше пекучий інтерес, ніж місцезнаходження її витоків. З якими тільки язиками це слово "Ніл" не пов'язували: і з грецьким, і з коптською, і з санскритом [31]. Але все це врешті-решт неважливо, раз цьому самому Нілу довелося, нарешті, відкрити нам таємницю своїх витоків.