Луїза (раптом спиняється). Як ви кажете? Ви самі радите мені це? (Швидко вертається.) Гм! Що ж я хочу? Щось огидне станеться, коли таке радить мені оця людина... Звідки ви знаєте, що герцог виконає моє бажання?
Вурм. Бо він не зробить цього задарма.
Луїза. Не зробить задарма? За яку ж ціну продає він свою людяність?
Вурм. Вродлива прохачка буде достатньою ціною.
Луїза (стоїть закам'яніло, потім надламаним голосом). Боже праведний!
Вурм. Сподіваюся, що цю ласкаву ціну за батька ви не вважатимете надто високою?
Луїза (ходить вперед і назад; у нестямі). Так! Так! Це правда! Вони сховалися, ваші високі особи, сховалися від правди за своїми власними пороками, як за мечами херувимів. Хай тобі,, батьку, допоможе всемогутній! Твоя дочка може за тебе вмерти,, але не согрішити!
Вурм. Це буде для нього новина, для бідної покинутої людини. "Моя Луїза,— сказав він мені,— звалила мене на землю. Моя Луїза мене й підніме". Я поспішу, мамзель, переказати йому цю відповідь! (Удає, ніби хоче йти.)
Луїза (поспішає за ним і затримує його). Стривайте! Стривайте! Терпіння! Який моторний цей сатана, коли йдеться про те, щоб доводити людей до сказу! Я його звалила. Я мушу його й підняти. Кажіть! Радьте! Що можу я? Що м у ш у я зробити?
Вурм. Є тільки один засіб!
Луїза. Цей єдиний засіб?
Вурм. І ваш батько його бажає!
Луїза. І мій батько?.. Який же це засіб?
Вурм. Легкий для вас.
Луїза. Я не знаю нічого тяжчого за ганьбу.
Вурм. Якщо ви погодитесь звільнити майора.
Луїза. Від його кохання?.. Ви глузуєте з мене? Залишити на мій розсуд те, до чого мене приневолено?
Вурм. Ви не так мене зрозуміли, панночко! Майор повинен; відступитися першим і добровільно.
Луїза. Він не зробить цього.
Вурм. Це так здається. Та хіба вдавалися б до вас, коли & не ви єдина могли зарадити в цьому?
Луїза. Чи можу я примусити його, щоб він мене зненавидів?
Вурм. Ми спробуємо! Сідайте! Луїза (збентежено). Та що ти замишляєш? Вурм. Сідайте! Пишіть! Ось перо, папір і чорнило! Луїза (сідає, страшенно стурбована). Що я маю писати? Кому я маю писати?
Вурм. Катові вашого батька.
Луїза. А! Ти майстер катувати душу. (Хапає перо.) Вурм (диктує). "Ласкавий пане"...
Луїза пише тремтячою рукою.
"Уже три нестерпні дні минули... минули... а ми не бачилися, з вами".
Луїза (здивовано відкидає перо). Кому цей лист? Вурм. Катові вашого батька! Луїза. О мій боже!
Вурм. "Цьому виною майор... майор... який цілісінькі дні, мов Аргус, мене стереже".
Луїза (схоплюється). Це нечувана підлота! І кому лист? Вурм. Катові вашого батька!
Луїза (заламуючи руки ходить вперед і назад). Ні! Ні! Ні! Це тиранство, о небо! Карай людей по-людському, коли вони тебе прогнівили, але навіщо примушувати мене вибирати між двома безоднями? Навіщо ти кидаєш мене між смертю й ганьбою? Навіщо садовити мені на шию цього кровожерного вампіра?.. Робіть, що хочете! Я ніколи цього не писатиму!
Вурм (хапає капелюха). Як хочете, мадемуазель! Це залежить од вашої волі.
Луїза. Волі, кажете ви? Од моєї волі?.. Геть, варваре! Повісь нещасного над прірвою пекла — і вимагай чогось від нього, і богохульствуй, і питай, чи це його воля?.. О, ти надто добре знаєш, що кровні зв'язки міцними ланцюгами тримають наше серце. Але тепер мені однаково! Диктуйте далі! Я ні про що більше не думаю. Я піддаюся пекельним підступам. (Знову сідає.)
Вурм. "Цілісінькі дні, мов Аргус, мене стереже..." Написали?
Луїза. Далі! Далі!
Вурм. "Учора в нашому домі був президент. Забавно було дивитись, як добрий майор захищав мою честь".
Луїза. О, чудово, чудово! О, розкішно! Ну, продовжуйте!
Вурм. "Я мусила навмисно зомліти... зомліти, щоб не засміятися вголос".
Луїза. О небо!
Вурм. "Але швидко моя маска стане мені нестерпною... нестерпною... Коли б я тільки могла його збутися..."
Луїза (зупиняється, підводиться, ходить по кімнаті з похиленою головою, ніби чогось шукає долі; потім знову сідає, пише далі), "...збутися".
Вурм. "Завтра він на службі... Пильнуйте, коли він од мене піде, і приходьте на умовлене місце..." Написали "умовлені е"?
Луїза. Я написала все!
Вурм. "На умовлене місце до вашої ніжної... Луїзи".
Луїза. Тепер тільки немає адреси!
Вурм. "Панові гофмаршалу фон-Кальбу".
Луїза. Вічне провидіння! Ім'я таке ж чуже для мого слуху, як і ці ганебні рядки для мого серця!.. (Підводиться, довгий час дивиться нерухомим поглядом на написане, нарешті простягає листа секретареві; слабким, завмираючим голосом.) Візьміть, пане.
Моє чесне ім'я... Фердінанда... усю втіху мого життя я віддаю тепер до ваших рук... Я — жебрачка.
Вурм. О ні! Не журіться, люба мадемуазель! Я сердечно співчуваю вам. Можливо... Хто знає?.. Я міг би на дещо заплющити очі... Справді! їй-богу! Я співчуваю вам!
Луїза (дивиться на нього нерухомим, пронизливим поглядом). Не говоріть далі, пане. Ви готові побажати собі чогось страхітливого.
Вурм (намагається поцілувати їй руку). Скажімо, цю гарненьку руку... То як, люба панночко?
Луїза (велично і з погрозою). Та я б задушила тебе першої шлюбної ночі, а потім з радістю віддала б себе на катування. (Хоче йти, але швидко вертається.) Ми вже скінчили, мій пане? Чи може голубка тепер летіти?
Вурм. Ще одна дрібничка, панночко! Ви мусите піти зі мною і перед святинею присягнути, що цього листа написали добровільно.
Луїза. Боже, боже! І ти ствердиш своєю печаткою ці діяння пекла?
Вурм веде її.
Г% б!* €}Л СЛ г£" ОД ОД #1" ДО 0}
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
ЯВА ПЕРША Зал у домі президента.
Фердінанд фон-Вальтер, з розпечатаним листом у руці, вбігає в одні двері, а в другі входить камердинер.
Фердінанд. Не було тут маршала?
Камердинер. Пане майоре, пан президент просять вас до себе.
Фердінанд. Громи небесні! Я питаю, чи не було тут маршала?
Камердинер. Ласкавий пан сидять нагорі за карточним столом.
Фердінанд. Нехай ласкавий пан, ім'ям усього пекла, зійде вниз!
Камердинер пішов. ЯВА ДРУГА
Фердінанд сам, перебігаючи листа очима, то несамовито бігає по кімнаті, то зупиняється мов скам'янілий.
Фердінанд. Це неможливо! Неможливо! У цій небесній оболонці не може таїтися таке диявольське серце. А все ж, а все ж!.. Коли б усі ангели зійшли з неба і ручилися за її безневинність, коли б небо й земля, коли б творець і все створене зібралися докупи і ручилися за її безневинність, все ж таки це її рука... Нечуваний, потворний обман, якого ніколи не знало людство... Ось чому так уперто відмовлялася вона тікати! Ось чому! О боже! Тепер я прокидаюся, тепер усе розкривається передо мною! Ось чому з такою відвагою одмовилась вона від мого кохання і навіть мене, навіть мене ледве не обдурила ця небесна личина! (Ще швидше бігає по кімнаті, потім знову зупиняється в роздумі.) Так глибоко мене збагнути! Відповідати на кожне сміливе почуття, на кожне легке, боязке тремтіння, на кожне палке поривання. По найтонших, ледве вловимих змінах у голосі пізнавати мою душу. Зрозуміти мене в одній сльозі. Супроводити мене на кожну стрімку вершину пристрасті, бути зі мною перед кожною запаморочливою прірвою... Боже! Боже! І все це тільки облуда? Облуда! О, якщо брехня так міцно забарвлена, то як сталося, що жоден чорт не пробрався ще обманом у царство небесне? Коли я відкрив їй небезпеку для нашого кохання, як переконливо облудниця зуміла збліднути! З якою переможною гідністю відбила вона зухвале глузування мого батька, а проте в ту ж мить ця жінка почувала себе винною!.. Як? Хіба не витримала вона й випробування вогнем правди? Лицемірка зомліла. Якою мовою ти говоритимеш тепер, почуття? І кокетки ж зомлівають. Чим ти виправдаєшся, невинносте? Навіть повії зомлівають. Вона знає, що вона з мене зробила. Вона бачила всю мою душу. Моє серце відбилося в моїх очах, коли я почервонів від першого поцілунку. А вона не відчувала нічого? Чи, може, відчувала лише тріумф свого мистецтва? А я в щасливому безумстві, здавалося, обіймав з нею все небо! Тоді замовкали мої найбурхливіші бажання! У мене не було ніяких думок, тільки вічність і дівчина... Боже! І вона нічого не відчувала? Нічого не відчувала, крім того, що її задум удається? Нічого, крім усвідомлення своїх принад? Смерть і помста!.. Нічого, крім того, що мене обдурено?