П'єр підвівся й пішов на край молу. На душі йому полегшало, він був задоволений, що зрозумів, розгадав самого себе, викрив другу істоту, що крилася в ньому.
"Виходить, я позаздрив Жанові,— думав він.— Це справді підло! Я зараз певен цього, бо перша думка, що промайнула в мене, була про його одруження з панею Роземійї. А тимчасом я зовсім не закоханий у цю маленьку, розсудливу індичку, ніби навмисне створену, щоб викликати огиду до здорового розуму й розсудливості. Це ж заздрість марна, безглузда, заздрість заради заздрості! Треба постежити за собою!"
Він підійшов до сигнальної щогли, що показувала рівень води у порту, і запалив сірника, щоб прочитати список кораблів, які були в морі, і мали під час наступного припливу увійти до порту. Чекали суден з Бра-зілії, Ла-Плати, Чілі й Японії, двох датських бригів, норвезьку шхуну й турецький пароплав, що дуже здивувало П'єра, нібито він прочитав "Швейцарський пароплав": і, наче в якомусь химерному сні, в його уяві виник величезний корабель з високими щоглами, на якому повно людей у чалмах і широких шальварах.
"Що за дурниці,— подумав він,— адже турки народ морський".
Ступивши ще кілька кроків, він зупинився, щоб подивитися на рейд. Праворуч, вище від Сент-Адресу, на Гевському мисі, два електричні маяки, подібні до двох близнят-циклопів, дивились у море владним поглядом. Два рівнобіжних промені, що скидалися на величезні хвости комет, вийшовши з двох суміжних джерел, линули безконечними спадаючими лініями з високого берега аж за край обрію. Далі, на двох молах, два інші вогні, діти цих велетнів, вказували вхід до гаврської гавані; а ген-ген, по той бік Сени, виднілися ще інші вогні, безліч інших вогнів, нерухомих чи мерехтливих, блискучих чи тьмяних, що заплющувались і розплющувались, ніби очі — жовті, червоні, зелені очі порту, які стерегли темне море, вкрите кораблями, наче живі очі гостинної землі, і самим незмінним і розміреним механічним рухом повік говорили: "Це я. Я— Трувіль, я — Онфлер, я — ріка Понт-Одмер". А понад усіма ними, так високо, що з далини скидався на планету, Етувільський маяк вказував шлях на Руан, поміж піщаних мілин біля гирла великої ріки.
Далі, серед глибокого, безмежного моря, темнішого за небо, тут і там, ніби дрібні зорі, миготіли в нічній імлі вогники близькі й далекі, а також білі, зелені й червоні. Майже всі були нерухомі, а проте деякі ніби пересувались; це були вогні суден, що стояли на якорі, чекаючи наступного припливу, або суден, що тільки шукають, де кинути якір.
Саме в цей час над містом зійшов місяць; і він теж скидався на велетенський фантастичний маяк, запалений серед неба, щоб вказувати путь незліченній флотилії справжніх зір.
П'єр промовив майже вголос:
— От! А ми тут отруюємо собі життя через кілька
су!
Аж раптом, зовсім близько біля нього, в широкій чорній западині між двох молів, майнула якась довга химерна тінь. Спершись на гранітний парапет, він побачив рибацький човен, що повертався в порт; ні людських голосів, ні плюскоту хвиль, ні шуму від весел не долинало від нього; він посувався повільно і нечутно, вітер надимав його високий, темний парус.
П'єр подумав: "Якби можна було там жити, певно, це дало б справжній спокій". Ступивши ще кілька кроків, він помітив людину, що сиділа на краю молу.
Мрійник, закоханий, мудрець, щасливий чи нещасний? Хто ж це? Зацікавившись, П'єр наблизився, щоб побачити обличчя цього самітника, і впізнав брата.
— Як? Це ти, Жане?
— А!.. П'єр... Що це ти поробляєш тут?
— Я дихаю свіжим повітрям. А ти? Жан засміявся:
— Я також дихаю свіжим повітрям. П'єр сів поруч з братом.
— Але ж як тут гарно, правда?
— О так.
З його голосу він зрозумів, що Жан нічого не бачив, і вів далі:
— Мене, коли я приходжу сюди, опановує шалене бажання поїхати, рушити на одному з цих суден на північ чи на південь. Уяви собі, що всі ці маленькі вогники прибувають з усіх кінців світу, з країн, де цвітуть незвичайні квітки і живуть прегарні дівчата, білолиці чи смугляві, з країн, де пурхають колібрі, де бродять на волі слони, леви, де правлять негритянські королі, з тих країн, які здаються нам чарівними казками, нам, що не віримо більше ані в Білу кішечку, ані в Сплячу красуню. Дуже добре 'було б відправитись у таку мандрівку; але на це потрібні гроші, і чимало...
Зненацька він замовк, згадавши, що його брат тепер має ці гроші і, вільний від усіх турбот, вільний від щоденної праці, нічим не зв'язаний, щасливий, радісний, може їхати, куди тільки забажає,— до білявих шведок чи до чорнявих жінок Гавани.
Але тут, як це часто з ним бувало, одна з тих мимовільних думок, які так раптово і швидко проносяться в голові, що їх не можна ні передбачити, ні стримати, ні змінити, бо вони ніби виходили з його другої душі, норовливої і невгамовної, пронизала його: "Де там! Він надто дурний, він одружиться з маленькою Роземійї, та й по всьому".
П'єр підвівся.
— Залишаю тебе мріяти про майбутнє; мені хочеться пройтись.
Потиснув руку братові й сказав дуже щирим, теплим тоном:
— Ну, мій братіку Жаіїе, ти тепер багатий! Дуже радий, що ми тут зустрілись і я можу тобі сказати, який я радий цьому, як поздоровляю і як люблю тебе.
Жан, ніжний і лагідний з природи, зворушено пробурмотів:
— Дякую... дякую... мій любий П'єр, дякую.
І іП'єр —пішов назад повільним кроком, з тростиною під пахвою, заклавши руки за спину.
Повернувшись до міста, він знов запитав себе, що йому робити; йому було прикро від перерваної прогулянки і від того, що зустріч з братом перешкодила йому посидіти біля моря.
Раптом він надумав: "Піду-но вип'ю склянку лікеру в старого Маровського". І попрямував до Енгувільсько-го кварталу.
Він познайомився з старим Маровським у Парижі, в госпіталі. Цей старий поляк, як говорили, був політичним емігрантом і колись брав участь у бурхливих подіях на своїй батьківщині; прибувши до Франції, * він взявся за своє старе ремесло — фармацевтію. Про його минуле життя точно нічого не було відомо; через це серед студентів і практикантів, а згодом серед сусідів про нього складали цілі легенди. Слава небезпечного змовника, нігіліста, царевбивці, здатного на все патріота, що лише чудом уникнув смерті, полонила палку уяву П'єра Ролана; він здружився з старим поляком, але так і не добився від нього ніяких признань щодо його колишнього життя.