— Лиши тії порівняння і кажи, що сталося, бо я вже цікавий.
— Сталося щось страшного. Уяви собі. Ізабела Католицька клячить коло мого ліжка і з моєї подушки пересипає пір'я до свого яська. Як побачила мене, то так як набрала була повну пригорщу щонайкращого пуху, так і не донесла його до насипки, лиш розсипала по підлозі. Пух, як яка глорія, повис над її головою.
— Ну, а ти що?
— Ніщо. Мені так соромно зробилося, так глупо, що насунув капелюх на голову і як пішов, то аж над ранок додому вернувся, щоб не стрінутися з нею. А на другий день написав її лист, щоби собі від першого іншого льока-тора шукала, бо я другої хати шукаю. А що тепер мешкання знайти тяжче, ніж вигадати нову теорію Енштейна, так я рішився оженитись.
Моя наречена дістає від своїх родичів два умебльовані покої, а головна річ не буде мені пір'я з моєї подушки надсипати: от що!