— Фігура ворухнулася! — вигукнув я.— Тепер вона повернена до нас не в профіль, а спиною!
Три роки відсутності анітрохи не пом'якшили різкої вдачі Холмса і не зробили її менш нетерплячою, коли він стикався з проявами розуму не такого проникливого, як його власний.
— ^Авжеж, ворухнулась,— відказав він.— Чи я вже такий бевзь, Вотсоне, щоб виставити у вікні явну ляльку й ще сподіватися обдурити нею найспостережливі-ших людей у Європі? За ці дві години, що ми тут, місіс Хадсон міняла положення фігури вісім разів, тобто щочверть години. Вона робить це так, що її власної постаті не видно. О!
Він зітхнув — хрипко і схвильовано. В тьмяному світлі я побачив: він стоїть, витягши шию, і вся його поза свідчить про напружену увагу. Можливо, ті двоє чоловіків і досі ховалися в під'їзді, але я їх більше не бачив. Було тихо й темно, лише яскраво світилося навпроти нас вікно з чітко окресленим темним силуетом посередині. В цілковитій тиші я почув тонкий свистячий звук, з яким дихав Холмс, насилу тамуючи хвилювання. Раптом він штовхнув мене в найтемніший куток, і його рука застережливо торкнулась моїх вуст. Я відчув — його пальці тремтять. Ще ніколи я не бачив свого друга таким схвильованим, а тим часом темна вулиця перед нашими очима лежала безлюдна, і на ній не видно було анінайменшого руху.
Та враз я почув те, що вже вловив більш, гострий слух Холмса. Якийсь ледь чутний звук долинув до мене, але не з боку Бейкер-стріт, а з глибини, того самого будинку, де ми сховались. Ось відчинилися й зачинилися двері. За мить у коридорі почулися скрадливі кроки, що намагалися бути нечутними, але глухо відлунюва'ли в порожньому будинку. Холмс притиснувся до стіни, я вчинив так само, стискаючи револьвер. Вдивляючись у морок, я побачив невиразні обриси фігури якогось чоловіка — його тінь була темніша, ніж чорнота відчинених дверей. Чоловік на мить затримався на порозі, потім нахилився і, скрадаючись, якось погрозливо рушив уперед. Його лиховісна постать була на відстані трьох ярдів* від нас, і я вже напружився, готуючись зустріти його стрибок, але вчасно зрозумів — він і гадки не має про нашу присутність. Проминувши нас упритул, він прокрався до вік-на и дуже м яко, безгучно підняв його на швфута. Коли він нахилився до отвору, світло з вулиці, вже не затьмарене брудними шибками, впало на його обличчя. Він, здавалося, нетямився від збудження. Очі його горіли, обличчя судорожно кривилося. Це був уже літній чоловік з тонким горбатим носом, високим лисіючим чолом і довгими, припорошеними сивиною вусами. Циліндр він ізсунув на потилицю, з-під розстебнутого пальта виднівся фрак і білосніжна манішка. Його смагляве обличчя було пооране глибокими лихими зморшками. В руці чоловік тримав щось схоже на тростину, але коли він поклав її долі, почувся металевий звук.**Потім він видобув з кишені пальта якусь чималу річ і кілька хвилин щось із нею робив, аж поки різко й гучно клацнула пружина чи засувка, ставши на своє місце. Опустившись навколішки, чоловік нахилився вперед і всією своєю вагою щосили натиснув на якийсь важіль; знову почувся довгий скрегітливий звук, а далі отужне клацання. Потім чоловік випростався, і я побачив у нього в руці начебто рушницю з дивним, незграбним прикладом. Він відкрив затвор, поклав щось досередини й знову закрив його. Нахилившись, чоловік поклав дуло на підвіконня, і я побачив, як його довгі вуса нависли над рушницею, а очі загорілись, вдивляючись у приціл. Нарешті він притис приклад до плеча, і я почув задоволене зітхання: перед ним була чудова ціль — чорний силует людини на жовтому тлі, і ця людина застигла в нього на мушці. На мить він завмер. Потім його палець натиснув на гачок. Почулося дивне дзижчання і слідом — протяжний сріблястий дзенькіт розбитого скла.
* Ярд — англійська міра довжини, яка дорівнює 0,91 м.
** В Англії вікна не відчиняються, а піднімаються, як у вагоні.
Тієї ж миті Холмс, наче тигр, стрибнув на спину стрільця і повалив його долілиць. Проте незнайомий зразу схопився на ноги й судорожно вчепився Холмсо-ві в горло, але я вдарив його рукояткою револьвера по голові, і він знову упав.
Я навалився на нього й тримав, а мій друг пронизливо засюрчав у сюрчок. Надворі затупотіло, і двоє констеблів у формі та сищик у цивільному вбігли в парадний під'їзд і влетіли в кімнату.
— Це ви, Лестрейде? — спитав Холмс.
— Так, містере Холмсе. Я сам вирішив зайнятись цією справою. Радий знову бачити вас у Лондоні, сер.
— Мені спало на думку, що ви потребуєте маленької неофіційної допомоги, сер. Три нерозкритих убивства за один рік — це забагато, Лестрейде. Але справу про таємницю Молсі ви провели з невластивою вам... тобто, я хочу сказати — цю справу ви провели чудово.
Ми всі стояли вже на ногах. Наш бранець, якого тримали двоє здоровенних констеблів, важко переводив подих. На вулиці почали збиратися ґаволови. Холмс підійшов до вікна, зачинив його й опустив штору. Лестрейд витяг дві свічки, констеблі відкрили свої ліхтарі. Нарешті я міг як слід роздивитися нашого бранця.
У нього було незвичайно мужнє, проте лиховісне обличчя. Чоло філософа й підборіддя ласолюба промовляли про те, що в цьому чоловікові закладено великі здібності як до добра, так і до зла. Та безсоромні голубі очі з важкими навислими повіками, хижий горбатий ніс, неприємний, поораний глибокими зморшками лоб незаперечно свідчили: сама природа дає знак про небезпеку. Він не звертав уваги ні на кого з нас, але не відривав очей від обличчя Холмса, і в них світилися ненависть та подив.
— Диявол! — шепотів він.— Хитрий диявол!
— Отже, полковнику,— сказав Холмс, поправляючи зіжмаканий комір,-"мандри кінчаються зустріччю закоханих", як мовиться в одній старовинній п'єсі. Здається, я ще не мав утіхи бачити вас відтоді, як ви ласкаво приділили мені стільки уваги, коли я лежав у заглибині скелі над Райхенбахським водоспадом.
Полковник, немов у трансі, так само не відводив погляду від мого друга.
— Хитрий, хитрий диявол! — повторював він.
— Я ще не відрекомендував вас,— вів далі Холмс.— Джентльмени, це Себастьян Моран, колишній полковник її величності індійської армії і найкращий у нашій Східній імперії мисливець на великого звіра. Сподіваюсь, • полковнику, я не помилюся, сказавши, що за кількістю вбитих тигрів вас ще ніхто не перевершив?