Борисенко (стиха). Молодчина! Безбородько. От бачите, і примітка знайшлася у геройстві товариша Безсмертного. Тому я хотів би довідатися ще про одно: чи знало командування, що товариш Безсмертний сидів у тюрмі?
В кабінеті залягла мертва тиша. Всі уважно дивляться на Марка.
Безсмертний. Знало. Я не приховував своєї біографії, не кривив совістю ні перед людьми, ні перед смертю.
Борисенко. Що ж, товаришу Безсмертний, зараз вас ударили під серце. Ну, а щоб не було по різних закапелках кривих розмов, закінчимо їх тут, перед людьми. Довелось побувати в тюрмі?
Безсмертний. Не минула тяжка година.
Борисенко. Розкажіть коротко.
Безсмертний. Про яку тільки розказувати? Про царську чи...
Борисенко. А ви там і там встигли побувати?
Безсмертний. Встиг скуштувати такого добра...
Борисенко. Про царську вам не дорікнуть. Говоріть про іншу.
Безсмертний. Може, краще не треба — це декому дуже не сподобається.
Борисенко. Декому й сидіти не подобалось, а йому й досі цим виїдають серце. Коли можете,— говоріть...
Безсмертний. Вдруге посадили мене в тридцять сьомому році. Тоді я був головою колгоспу. А хтось із пильних тоді й настрочив, що до мене треба придивитись — чого я так швидко вирвавсь у передові.
На цих словах Безбородько неспокійно засовався на стільці.
І цього було досить, щоб я опинився за гратами... Мій слідчий Чорноволенко страшенно допитувався, хто мене завербував.
При згадці прізвища слідчого Кисіль напівпідвівся з місця, хотів щось сказати, але передумав, витер чоло і важко сів на стілець.
Затемнення.
Там, де стояв Марко, стрепенулась дивовижна музика Шопена, а па другому кінці сцени забряжчали тюремні ключі. Від несумісності цих звуків, мов людська душа, зойкнула музика, та не вбила брязкіт ключів. Блиснув електричний ліхтарик, окреслив у тюремному коридорі тіні наглядача і Чорноволенка.
Наглядач. Усе чогось не спиться вам?
Чорноволенко. Ми не маємо права спати, коли біля нас, коли навкруги нас і за нами причаїлись вороги.
Наглядач. Знаєте, як прозвали вас?
Чорноволенко. Як?
Наглядач. Майстром групових викривань.
Чорноволенко. Бо треба так дивитись на життя:
а — кримінальний злочин людина може зробити без спільників; бе — політичний злочин неможливий без груп. Допитуєш одного — витягай з нього й групу. Тому й не спиться.
Наглядач. Це вже тепер не спиться, а що буде, коли старість стане на поріг?
Чорноволенко (з підозрою). Ти про що?
Наглядач. Про безсоння, що попереду. Яке воно буде?
Вони тихцем зупинились біля однієї камери. А в цей час із другої обізвався тихий голос Безсмертного.
Голос Безсмертного: "У нашому роду всі полюбляли музику, дід і батько по слуху грали на скрипочці, грав і я... Та найбільше завмирала душа від етюдів Шопена. Не раз до мене в колгосп прибігала донька: "Тату, Шопена грають!" І ми тоді припадали до приймача, і мали свято в душі, і краще робили на полі, і веселіше слухали людей і птахів... Ой..."
Другий голос із камери: "Болить?"
Голос Безсмертного: "Болить. Сьогодні ж він юшку робив із мене та все проклятим називав".
Другий голос: "А ти краще підпиши сяке-таке зізнання, підпиши, бо інакше... Чорноволенко душу вийме".
Голос Безсмертного: "Доведеться...".
Чорноволенко підходить до камери Безсмертного, ліхтариком намацує вічко, нахиляється до нього.
Чорноволенко. На літеру "П". Марко Проклятий.
Наглядач. Безсмертний.
Чорноволенко. Ні, Проклятий.
Наглядач зі скрипом відчиняє камеру.
Затемнення.
Потім висвітлюється кімната слідчого. За столом сидить Чорноволенко, змучений Безсмертний прихилився до дверей.
Чорноволенко (не приховуючи радості). От так би й давно, голубчику... Не я тобі казав: у мене й мертве каміння заговорить. Так хто завербував твою душу?
Безсмертний. Полонив мою душу Шопен.
Чорноволенко (перевіряючи написане). Так, так, Шопен. Як звати його?
Безсмертний. Етюд.
Чорноволенко. Завербував Етюд Шопен. Ну, а ти не знаєш, не догадуєшся, де він може бути тепер?
Безсмертний (дивуючись із людської дурості). Десь ходить по усьому світі.
Чорноволенко. Все одно спіймаємо.
Темніє, і тільки музика Шопена владно панує над усім, а далі ми знову бачимо бюро райкому.
Безсмертний. Коли ж згодом мій вирок переглядала трійка, її здивував оцей протокол зізнання. Викликали мене, розпитали і відпустили додому. Отак і врятував мене цей химерний випадок...
Стихай етюд Шопена. Мертва тиша.
Борисенко (по паузі). Нелегка історія... І що ви, Марку Трохимовичу, винесли тоді з в'язниці? Образу, біль, злобу?
Безсмертний. Може, щось із цього й осіло у душі, але, на моє щастя, я кілька днів пробув у камері із старим більшовиком, що знав Леніна. То людина була чрста мов кришталь. Багато чого навчив він мене. Найбільше з його розповідей я запам'ятав вікодавнє оповідання про свічку: людина, мовляв, коли й горить, мов свічка, має своє світло віддавати іншому. Я тоді дав собі клятву: хоч би на яких вогнях довелося горіти мені, а буду до останку служити людям. З цією клятвою і на війну пішов. А там уже моя свічка ясним вогнем палила і найстрашніші німецькі танки, будь вони прокляті з війною разом!
Борисенко. Що ж нам робити з Безсмертним, чи притягувати до відповідальності, чи рекомендувати головою колгоспу?
Голоси членів бюро. Головою колгоспу!
— Цей порядок наведе!
— Хазяїн!
— Не обережний... Не дипломат!
Кисіль. I політичне незрілий. Борисенко. Влітку на сонці дозріє. Отже — головою!
Кисіль. Млинці можна пекти швидко, але голів...
Я не довіряю! Запишіть мою особисту думку.
Борисенко. Записуємо! Більше питань на сьогодні немає. Марку Трохимовичу, зачекайте трохи.
Всі поступово виходять.
Дід Євмен (до Безбородька). Хто ж тепер у районні бібліотекарі піде? (Виходить).
В кімнаті залишаються Борисенко і Безсмертний.
Борисенко. Не гніваєшся на мене, Марку Трохимовичу, що засватав тебе на голову колгоспу?
Безсмертний. Від цього сватання далеко до весілля.
Борисенко. Сподіваюсь, не відмовишся і-
Безсмертний. Відмовитись легко, та комусь же треба братись за найтяжче — за господарювання. Коли вже лад наведемо на землі?
Борисенко. Ти про що?
Безсмертний. Про ножиці між ідеями і тим господарюванням, що віддаляє людей від соціалізму.