— Я б ніколи не повірив, що дійде до такого неподобства. Позавчора один чолов'яга — ви були замужем, пані, тож я зважусь назвати речі своїми іменами, — такий обідраний, що крізь лахи світиться голе тіло (тут місіс Корні опустила очі долу), стукає в двері нашого попечителя, коли до того на обід збираються гості, й каже, що потребує допомоги. Уявляєте собі, місіс Корні? Його женуть, а він не йде, гостям уже не до сміху, тож попечитель велить винести йому фунт сирої картоплі й півкварти вівсяного борошна. А цей невдячний негідник каже: "Господи, що я, бездомний, з цим робитиму? Це ж усе одно, що мертвому кадило!" — "Гаразд, — каже тоді попечитель і відбирає в нього картоплю та борошно. — В такому разі ти матимеш дулю". — "Що ж, тоді я помру на вулиці", — каже волоцюга. "Не помреш, чорти тебе не візьмуть", — відповідає наш попечитель.
— Ха-ха-ха! Як дотепно! Наш містер Греннет слова не позичає, правда? — вигукнула наглядачка. — І що ж далі, містере Бамбл?
— А далі, пані, — відповів бідл, — той нахаба іде геть, а потім бере й помирає-таки на вулиці! От який упертий нечема!
— Ніколи б цьому не повірила! — рішуче зауважила наглядачка. — Скажіть мені, містере Бамбл, чи не здається вам, що це роздавання харчів біднякам взагалі шкідлива справа? Ви людина досвідчена, то, будь ласка, скажіть, яка ваша думка?
— Розумієте, місіс Корні, — сказав бідл, усміхаючись так, як усміхаються люди, яким дано знати більше, ніж іншим, — надання допомоги біднякам, якщо цю справу поставлено правильно, — але правильно, пані! — це рятунок для парафії. Головна засада такої допомоги полягає в тому, щоб давати біднякам саме те, чого вони не потребують. Врешті їм набридав ходити, і вони махнуть рукою.
— Боже, як мудро! — вигукнула місіс Корні.
— Атож. Між нами кажучи, пані, — провадив містер Бамбл, — це наша головна засада. Якщо ви почитаєте, що пишуть із цього приводу пронози-газетярі, ви побачите нашу засаду в дії: хворі, наприклад, одержують допомогу тільки у вигляді шматочків сиру. І такий порядок, місіс Корні, запроваджено по всій нашій країні. Але, ясна річ, — додав бідл, нахиляючись, щоб розв'язати свій клуночок, — усе це державні таємниці, пані, і згадувати про них можна хіба що тільки у вузькому колі парафіяльних урядовців, таких, як ми з вами… Ці дві пляшки портвейну, пані, рада передає для вашого лазарету — справжній, свіжий, марочний портвейн, тільки сьогодні з бочки. Чистий як сльоза й зовсім без осаду!
Містер Бамбл підняв одну пляшку проти світла, побовтав вино, щоб ще раз пересвідчитись у його чудових якостях, а тоді поставив обидві пляшки на буфет, згорнув хустку, в якій приніс їх, дбайливо сховав її у кишеню й узявся за капелюха, мовби збираючись іти.
— Ох, і холодно вам буде вертатися, містере Бамбл, — мовила наглядачка.
— Так, вітер скажений, пані, — відповів містер Бамбл, піднімаючи комір. — Аж вуха обриває.
Наглядачка перевела погляд з чайника на бідла, що вже підходив до дверей, і коли бідл відкашлявся, щоб побажати їй на добраніч, несміливо спитала, чи не… чи не випив би він чашечку чаю?
Містер Бамбл ураз опустив комір, поклав капелюха й ціпок на стілець, а другого стільця підсунув до столу. Повільно опускаючись на нього, він скинув оком на господиню. Та втупилася поглядом у чайничок. Містер Бамбл знову кахикнув і злегка всміхнувся.
Місіс Корні підвелася, щоб узяти з буфета другу чашку і блюдце, а коли вона сідала, галантний бідл знову зазирнув їй у вічі; вона зашарілася й почала наливати йому чай. І знову містер Бамбл кахикнув — цього разу гучніше.
— Вам солодкий, містере Бамбл? — запитала наглядачка, беручи цукерницю.
— О, так, дуже солодкий, пані, — відповів містер Бамбл. Він уп'явся очима в місіс Корні, і хоч кажуть, що парафіяльні бідли не бувають ніжними, містер Бамбл у цю мить був ніжним парафіяльним бідлом.
Настала тиша. Місіс Корні налила й подала чай, містер Бамбл, застеливши собі коліна хусткою, щоб кришки не забруднили його розкішних бриджів, заходився їсти й пити. Час від часу він переривав це приємне заняття глибокими зітханнями, які, однак, зовсім не свідчили про те, що в нього пропадає апетит, а, навпаки, допомагали йому поглинати чай і грінки.
— Я бачу, пані, у вас є кішка, — мовив містер Бамбл, глянувши на кішку, що вигрівалася перед каміном із своїми дітками. — О, та ще й з кошенятами!
— Я так їх люблю, що ви й уявити собі не можете, містере Бамбл, — відповіла наглядачка. — Вони такі веселі, такі грайливі, такі славні, вони так скрашують мою самотність!
— Дуже милі тваринки, пані, — схвально кивнув головою містер Бамбл. — Хатні — цим усе сказано!
— О, так, так! — підхопила наглядачка. — Це просто диво — як вони люблять свою домівку!
— Місіс Корні, — повагом заговорив містер Бамбл, пристукуючи ложечкою в такт своїм словам. — Я вам ось що скажу, пані: якби кішка чи кошеня, живучи з вами, пані, не любили свого дому, то вони були б ослами!
— Ох, містере Бамбл! — докірливо вигукнула місіс Корні.
— Не буду приховувати правди, пані, — провадив містер Бамбл, махаючи ложкою палко, але й з гідністю, і тим збільшуючи вагу своїх слів. — Таку кішку я б залюбки втопив оцими своїми власними руками.
— Значить, ви жорстока людина, — жваво мовила наглядачка, простягаючи руку по його порожню чашку. — І у вас кам'яне серце.
— Кам'яне, пані? — повторив містер Бамбл. — Кам'яне?
Не кажучи більше ні слова, він віддав місіс Корні свою чашку, впіймав і стиснув її мізинчик, двічі ляснув себе долонями по оздобленому галуном жилету, гучно зітхнув, а тоді ледь-ледь відсунув свого стільця від каміна.
Стіл був круглий, а що місіс Корні й містер Бамбл сиділи перед каміном досить близько одне до одного, то, як неважко здогадатись, містер Бамбл, відсунувшись від вогню, але лишившись за столом, збільшив відстань між собою й господинею. Добромисні читачі, безперечно, вітатимуть цей вчинок як вияв неабиякого героїзму з боку містера Бамбла, зважаючи на те, що час, місце й сприятливі обставини настроювали його на амурні пустотливі теревені, які личать легковажним вітрогонам, але звучать просто-таки неподобно в устах суддів, членів парламенту, міністрів, лорд-мерів та інших визначних державних мужів і зовсім безнадійно підривають авторитет парафіяльного бідла, а він (як це добре відомо) має бути найсуворішим і найпринциповішим з-поміж них усіх.