Гекльберрі був вільний птах; блукав, де йому хотілося. В хорошу годину він ночував десь на чужому ганку, а в дощову — в порожніх діжках, йому не треба було ходити ні до школи, ні до церкви, йому нікого було слухатися, над ним не було господаря. Він міг ловити рибу чи купатися, коли і де йому заманеться, і сидіти в воді, скільки йому хочеться. Ніхто не забороняв йому битися. Лягав спати він, коли хотів. Навесні він перший з усіх хлопців починав ходити босий, а восени взувався останній, йому не треба було ні митися, ні одягати чисту білизну, а лаятися він умів напрочуд. Одне слово, цей хлопець мав усе, що надає ціну життю… Так думали всі вимучені, скуті по руках і ногах "добре виховані" хлопці з "порядних родин" у містечку.
Том привітав романтичного волоцюгу:
— Агов, Гекльберрі! Здоров!
— Здоров і ти, коли хочеш…
— Що це таке в тебе?
— Дохла кішка.
— Дай подивитися, Геку! Ач, зовсім уже заклякла. Де ти її взяв?
— Купив у одного… у хлопця.
— Скільки заплатив?
— Синій квиток і бичачий пузир… що я поцупив на різниці.
— А де ти дістав синій квиток?
— Купив у Бена Роджерса два тижні тому… за батіжок.
— Слухай, Геку, а на що годиться дохла кішка?
— На що годиться? А бородавки виводити.
— Та ну? Я знаю кращий засіб.
— Б՚юсь об заклад, не знаєш. Що це за засіб?
— Гнила вода.
— Гнила вода? Нічого вона не варта, твоя гнила вода.
— Нічого не варта?! А ти її коли-небудь пробував?
— Ні, я не пробував. А Боб Таннер — той пробував.
— А хто тобі сказав?
— Та бачиш, він казав Джефові Течеру, а Джеф казав Джонні Беккеру, а Джоні казав Джіму Голмсу, а Джім казав Бену Роджерсу, а Бен казав одному негрові, а негр сказав мені. От і знаю.
— Ну, і що з того? Всі вони брешуть. Принаймні всі, крім негра, його я не знаю. Нісенітниця! Тепер ти мені скажи, Геку, як Боб Таннер робив це?
— А так: він узяв та й засунув руку в гнилий пень, де була дощова вода.
— Вдень?
— Атож.
— І лицем стояв до пня?
— Ага. Начебто так.
— І казав він щось при цьому?
— Мабуть… Не знаю.
— Ага! Ще захотів виводити бородавки гнилою водою, коли берешся за діло таким безглуздим способом. Ні, так нічого доброго не зробиш. Треба піти самому в гущавину лісу, подивитися, де там є пень з гнилою водою, і саме опівночі стати спиною до пня, сунути руку в воду і сказати:
Ячмінь-зерно, ячмінь-зерно, розмелись мукою,
Гнилі води, гнилі води, візьміть бородавки з собою.
А потім, заплющивши очі, швиденьке відійди на одинадцять кроків, повернись тричі навкруги і йди додому і нікому нічого не кажи, бо коли скажеш — усі чари зникнуть.
— Так, це схоже на правду. Тільки Боб Таннер… він робив не так…
— Та певно, що не так! І тому з усіх хлопців у містечку в нього бородавок найбільше. А коли б він знав, як поводитися з гнилою водою, у нього не було б жодної бородавки. Я сам їх тисячі вивів з своїх рук таким побитом, Геку. У мене їх було дуже багато, бо я граюся частенько з жабами. А то я ще виводжу їх гороховим стручком.
— Справді, стручком добре. Я теж так робив.
— Та ну? А як же ти виводив стручком?
— Береш стручок, вилущуєш горох, потім ріжеш бородавку, щоб показалась кров, капаєш кров՚ю на половинку стручка, потім копаєш ямку і закопуєш цю половинку на перехресті доріг рівно опівночі на молодику. А другу половинку спалюєш. Розумієш, та половинка, на якій кров, буде весь час притягувати другу, а кров тягне до себе бородавку, від чого вона і зникає дуже скоро.
— Воно то так, Геку. Тільки, коли закопуєш, треба ще примовляти: "Стручок в яму, бородавко, геть з руки і назад не вертайся".— Так буде краще. Джо Гарпер теж так робить, а він, знаєш, де тільки не був. Навіть до самого Кунвілля доїжджав. Ну, а як же ти виводиш їх дохлою кішкою?
— А ось як: візьми кішку і йди з нею на кладовище, у таке місце, де поховано якусь злу людину. І ось опівночі прийде чорт, а може й два-три; але ти їх не побачиш, тільки почуєш ніби шум вітру, а може, почуєш, як вони розмовлятимуть. І коли вони потягнуть чолов՚ягу геть, жбурни їм кішку навздогін і приказуй: "Чорт за мертвяком, кіт за чортом, бородавки за котом, геть від мене всі разом". Від цього всяка бородавка зійде.
— Схоже на діло. Ти коли-небудь пробував це, Геку?
— Ні, але мені стара Гопкінс казала.
— Ну, тоді воно таки так. Бо кажуть, що вона відьма.
— Кажуть! Я напевне знаю. Вона батькові наврочила. Батько це сам мені говорив. Якось він іде і бачить, що вона на нього чортів привертає. Так він схопив каменюку та в неї,— але не влучив. І що ж ти думаєш: цієї самої ночі він скотився з покрівлі, де спав п՚яний, і зламав собі руку.
— Ото страх! Та як же він довідався, що вона чортів привертає?
— Ну от іще! Батько казав, що про це довідатись дуже легко. Коли хтось на тебе витріщає очі та ще й буркоче щось, то, значить, наврочити хоче. Бо коли відьма буркоче, то це вона читає молитву навпаки, задом наперед,— розумієш?
— Слухай, Геку, коли ти будеш пробувати з кішкою?
— Цієї ночі. На мою думку, чорти напевно прийдуть цієї ночі по старого Вільямса.
— Та його ж іще в суботу поховали, Геку. Вони, мабуть, уже вкрали його в суботу вночі.
— Та що ти кажеш! Як же вони могли його вкрасти до півночі? А опівночі вже була неділя. В неділю чорти не дуже люблять шльондрати по землі.
— Це правда. Про це я не подумав. Можна й мені з тобою?
— Звичайно, якщо не боїшся.
— Боюсь! Отакої! Ти нявкнеш під вікном?
— Добре… І ти нявкни у відповідь, якщо тобі можна буде вийти. А то минулого разу я доти нявкав під вікнами, поки старий Гейс почав жбурляти в мене каменюки й кричати: "Чорти побрали б цю кішку!" Я йому за це вибив шибку цеглиною,— тільки ти про це анітелень!
— Гаразд. Тієї ночі я не міг нявкнути у відповідь, бо тітка за мною стежила. Але тепер я таки нявкну. Слухай, Геку, що це в тебе таке?
— Нічого особливого — кліщ.
— Де ти його взяв?
— А в лісі.
— Що візьмеш за нього?
— Не знаю. Я його не збираюся продавати.
— Як знаєш. Та й кліщ такий манюсінький.
— Ну, ще б пак! Чужого кліща кожен може лаяти. А я ним задоволений. Для мене і цей добрий.
— Та кліщів у лісі до чорта. Я б їх тисячу назбирав, коли б схотів.
— Так чого ж ти їх не назбираєш? Ага! Сам знаєш, що тобі не вдасться. Скажу я тобі, що цей кліщ дуже ранній. Це перший кліщ, якого я бачив цього року.