— І нащо ви-те, панно, стільки вучитесь? — питає Дарка.
— Ну, бо кажуть мені.
— А нащо воно їм?
— Так, бо в нас усі діти учаться.
— А що з того?
— Як то що? — здивувалась Юзя, але відповіді не знайшла.
— А відомо, що вам з того? Ну, от ви-те вчитесь по-німецькому і по-хранцузькому, а нащо воно вам?
Юзя всміхнулась, немов старша до дитини.
— Як же нащо? А як я поїду за границю, — там же всі говорять або по-французьки, або по-німецьки, то я ж би нічого не розуміла там.
Дарка насупилась.
— Потрібно вам за границю їхати!.. Чом ви-те не хочете тут сидіти?
Тепер уже Юзя сміялась.
— Та ну, яка ти, Дарко! Хіба ж я кажу, що от я вже маю їхати? Я так тільки, якби!
— Ну, то й не потрібно вчитись, — напосідалась Дарка, — як не поїдете, то що вам з того прийде, як будете по-якомусь там, невідь-якому знати?
— Ну… що?.. А нащо ж всі вчаться?
— Або я відаю? — понуро відказала Дарка.
— Ну, от же й ваш Іван до школи ходить.
— Ба, хлопець! Хлопцям що іншого! — Дарка оживилась, забула гніватись і повернулась до Юзі. — Хлопець менше у війську буде, коли вивчиться в школі, хлопець може на писаря вийти, на вчителя…
— І дівчина може на вчительку вийти! — перебила Юзя.
— То ви-те були б учителькою в школі?
— Може, й була б, — нерішуче, без всякої певності промовила Юзя.
— Ей, годі-те! Так вам хочеться говорити.
— Ну, може, гувернанткою була б, — трохи певніше промовила Юзя.
— По чужих панах служили б, як ота ваша німка? Та вам того? Таж ви-те багаті!
— Ай, одчепися, я не знаю!
Юзя нагнулась над книжкою, і губи їй почали тремтіти.
— То нащо вчитися, як так? — сливе пошепки спитала Дарка, скоса дивлячись на Юзю і щипаючи якусь травинку.
Юзя раптом кинула книжку, впала в траву і заплакала безгучно.
— Панно, панно! — збентежилась Дарка. — Чого ви-те? Чого? Або ж я що? Та я ж нічого…
— Чого ти мене мучиш? — озвалась Юзя крізь сльози. — Хіба я знаю, нащо вчитись? Вчусь, бо так кажуть… бо мушу… Я й за границю не хочу… Обридло мені все! і німка, і книжки!.. А ти ще допитуєшся… Що я тобі скажу?
Дарка сиділа ні в сих ні в тих і не знала, як одмінити розмову. Кинувшись у траву, Юзя ненароком покрила Дарчині ноги своєю широкою спідничкою. Дарка взяла в руку фалдочку тієї "маринарської" спіднички, синьої з білими стяжечками, і промовила, ніяково всміхаючись:
— То ви-те нову спідничку вбрали? Щось-бо я її ще не бачила… Коли-то вам її пошили?
— Вчора, — крізь білу хусточку озвалась Юзя.
Вона теж рада була одмінити розмову і теж не вміла того.
— Яке ж то хорошейке, — провадила Дарка, гладячи пальцем стяжечки, — безмаль дороге? — В голосі Дарчиному забриніла вже натуральна цікавість.
— Не знаю… ні, дешеве, по два злоти, чи що, — без інтересу, але вже спокійніше відповіла Юзя.
— Ой, моя долейко! — скрикнула Дарка, — то то вам ще недороге?.. Коли-то я собі на таку зароблю?! мати водно говорять: зароби! Добре то їм говорити, коли ж моє все йде на відробок.
Юзя почервоніла. Вона знала, що її приятелька робить їм, панам, "за довг".
Дарка сиділа замислена.
Юзя пождала трохи, потім обізвалась:
— Про що ти думаєш, Дарко?
Дарка стрепенулась.
— Та все про той довг, — коли-то ми його відробимо?.. Ей, вже хоч там як, а на той рік і я піду на поле. Вже ж тоді я буду більша. Ярина торік вже ходила… Тільки що я собі за одно літо зароблю? Така дорога спідниця, а в мене ж і каптана так само нема… Ще то чи мати дадуть справити.
— Як же вона може не дати? — палко вступилась Юзя. — То ж будуть твої власні гроші! Вона й так повинна тобі все справляти! З якої речі вона може брати твої гроші собі? Як мені татко дарує срібні п’ятачки, то мамця їх ніколи не забирає, а твоя мати все собі горне!
— Та не так то й собі, — розсудливо пояснила Дарка, — от так, відомо, то солі нам тра купити, а тут нема відки, то селедця, то запалок, чи там ще чого, а то таки й хліба не стане, та вже й по грошах… Проте, може б, якось-таки можна справити спідницю, коли ж дорога! по два злоти локоть, тож то сума!.. А встаньте-но, панно, нехай я подивлюся на вашу спідницю, чи рясна, — кілько то на неї йде?
Юзя встала, а Дарка розп’яла на ній спідничку, шукаючи швів та рахуючи пілки.
— Якось воно так порізано, що я й ладу не дійду… В нас не так шиють, як у панів, — мовила знеохочена Дарка.
— А ти приміряй, може, й так добре, — і Юзя хутенько спустила з себе спідничку, зоставшись сама у спідній білій, ще коротшій. Далі скинула й блузку, щоб Дарка могла зовсім "бути панною".
Дарка тим часом розперезала крайку, скинула "хвартух" — білу домоткану спідничку, переткану в подолі червоною заполоччю в п’ять рядків, — і зосталася в самій сорочині. Потім наділа Юзине убрання, насилу насунувши вузенькі рукавця блузки поверх широких рукавів, поверх сорочки з десятки. Юзина спідничка ледве сягала за коліна Дарці.
— Ой, яке ж куце, та яке ж тісне! Як ви-те в такому ходите? Дивіться, геть гали видко! — зареготалась Дарка.
Юзя теж дзвінко засміялась.
Раптом за ними хтось голосно сплеснув у долоні й скрикнув:
— Matko cudowna![47]
Дівчата заніміли з переляку.
Під найближчою грушею стояла ключниця, пані Качковська, жінка панського економа. Зморшки на її підстаркуватім обличчі якось поглибшали від гнівного здивування, і через те обличчя здавалось зовсім старим і грізним.
— Matko cudowna! — волала вона. — Панно Юзю! Як же панєнка може позволяти, щоб отакий кучкудан напинав на себе сукенку з панєнки? Таж то панєнка може Бог зна чого набратися! Потому лікар буде панєнку від корости хорувати! Фе, встид! А хто ж таке видав?.. Ну, а ти чого стоїш, як пень? — звернулась вона до Дарки, змінивши проникливо-докірливий тон на грубо-лютий. — Скидай-но панські сукні та бери свою рядюгу! — Дарка похапливо стала роздягатись, але Качковська не вгамувалась.
— Що то ти собі думаєш? Чи то твоє діло в машкаради бавитись? Я її кличу, я її шукаю, а вона… Дивись ти на неї! Нехай-но я матері скажу, вона з тебе панські іграшки прутом виб’є!
— Мартоха не буде Дарки бити, мамця не позволяє, — оступилась Юзя.
Пані Качковська затиснула губи, потім знов озвалась тонким проникливим голосом:
— Прошу панну Юзю, нехай панєнка не псує Дарки, бо то хлопській дівці на добро не вийде. А панєнка ліпше нехай о тім погадає, що то ще панна Тереза панєнці скаже. Панна Тереза вже від години шукає панєнки до лекції музики.