Ромео і Джульєтта

СЦЕНА 4
Кімната в домі Капулетті.
Входять Капулетті, синьйора Капулетті й Парис.
Капулетті
Так все недобре склалося, синьйоре,
що ніколи було дочку вмовляти.
Вона ж Тібальдо, бачите, любила.
Любив і я його. Що ж, всі ми смертні.
Нерано вже, вона до нас не зійде.
Та й сам я, правда, от коли б не ви,
уже б з годину був у себе в ліжку.
Парис
В час горя залицятися не час.
Добраніч. Привітання вашій доньці.
Синьйора Капулетті
Гаразд. Її думки я взнаю завтра.
Сюніч вона замкнулася з печаллю.
Капулетті
Синьйоре, я ручуся чим завгодно
за доччину любов. У всім, здається,
вона мені покірна. Так, це певно.
Зайди до неї, жінко, перед сном;
скажи їй про любов мого Париса
й звели у середу — гляди ж мені...
Стій, що за день сьогодні?
Парис
Понеділок.
Капулетті
Aга! Ну, середа — занадто швидко.
Хай у четвер. Скажи їй, що в четвер
вона з цим графом гідним візьме шлюб.
Чи приготуєтесь? Як вам цей поспіх?
Обійдемось без шуму: пара друзів —
бо, чуєте, Тібальдо щойно вбито.
Ще скажуть, що ми знехтували ним —
а він же родич наш — в бенкети вдавшись.
Отож в нас буде друзів з півдесятка
та й годі. Ну, що скажете? В четвер?
Парис
Хотів би я, щоб той четвер був завтра.
Капулетті
Гаразд, ідіть, хай буде у четвер.
Зайди ж перед спочинком до Джульєтти
та підготуй її до шлюбу, жінко.
Прощайте, графе. Гей, а дайте світла
в мою кімнату! Вже так пізно, що
казати можна рано. На добраніч!
Виходять.

СЦЕНА 5
Кімната Джульєтти.
Входять Ромео і Джульєтта.
Джульєтта
Ти йдеш уже? Ще день не скоро буде:
це соловей, не жайворон, тобі
в пусто́ті вуха сторожкій віддався,
Співає він на яблуні щоночі,
Вір, серденько, мені: це соловей.
Ромео
Ні, ні, це жайворон, світанку вісник,
не соловей. Глянь, завидущі смуги
легкі хмарки на сході обшивають.
Вже зорі догоріли й день веселий
на пальці сп’явся на верхівлях млистих.
Піду — життя; лишуся — смерть мені
Джульєтта
Це світло ще не світло денне, ні:
це метеор, що висилає сонце
тобі замість факелоносця сюніч,
до Мантуї дорогу освітити.
Тому лишайся. Рано ще іти.
Ромео
Нехай беруть мене й карають смертю.
Я радий, хай же буде так, як хочеш.
Це сіре світло ще не око ранку,
це Цинтія обличчям світить блідно.
Це не жайворон, чий спів так б’ється
десь понад нами об склепіння неба.
Я гаюся, хоч я тікати маю.
Йди, смерте, швидше: так Джульєтта хоче
Що, серце? Розмовляймо, ще не день.
Джульєтта
Ні, ні, вже свінуло. Тікай лишень!
Це жайворон, що так не в тон співає,
що так фальшивить, так терзає слух.
А кажуть, жайворон співає ніжно.
Та лютий він, бо розлучає нас!
Він, кажуть, з жабою змінявсь очима:
якби він був і голосом змінявся,
бо голос цей розводить наші руки
й жене тебе і викликає день.
Тікай же, любий мій, бо вже світає.
Ромео
Та просвітку в стражданнях нам немає.
Входить мамка.
Мамка
Синьйоро!
Джульєтта
Мамко!
Мамка
В твою світлицю мати прийде зараз.
Вже ранок. Стережись, моє дитя.
Виходить мамка.
Джульєтта
Впустіть день, вікна, й випустіть життя.
Ромео
Ще поцілунок і прощай. Хутчій!
Ромео спускається.
Джульєтта
Ти йдеш? Мій мужу, пане, друже мій!
Звіщай про себе кожний день в годині,
бо є в одній хвилині днів багато.
О! Так лічивши, буду дуже літня,
закіль побачу знов свого Ромео.
Ромео
Прощай! Всякчас нагоди буду я шукати
тобі своє вітання передати.
Джульєтта
Чи віриш ти, що стрінемося знову?
Ромео
Я певний. І про смутки ці колись
ми будем безтурботно розмовляти.
Джульєтта
О боже! Лиховісне в мене серце.
Коли на тебе вниз дивлюсь, мені
здається, що мерця в могилі бачу.
Чи це мені здається, чи ти зблід?
Ромео
Здаєшся й ти мені блідою, мила.
Суха печаль п’є нашу кров. Прощай.
Виходить Ромео.
Джульєтта
О доле! Кажуть всі, що ти зрадлива.
Коли зрадлива, що ти зробиш з тим,
хто славний вірністю? Зрадлива будь же:
тоді його триматимеш недовго
й до мене вернеш.
Синьйора Капулетті
(всередині)
Що, вже встала, дочко?
Джульєтта
Хто це? Чи то моя синьйора мати?
Чи не лягала ще, чи рано встала?
Чого неждано так вона приходить?
Входить синьйора Капулетті.
Синьйора Капулетті
Ну, дочко, як?
Джульєтта
Недужа я, синьйоро.
Синьйора Капулетті
Усе оплакуєш свого кузена?
Чи ж вимиєш його з могили слізьми?
А вимиєш — життя йому не вернеш.
То ж годі. Свідчить про любов печаль.
Але печаль без міри — про нерозум.
Джульєтта
Я плачу, бо тяжку відчула втрату.
Синьйора Капулетті
То втрату й чутимеш, а не того,
за ким ти плачеш.
Джульєтта
Так відчувши втрату,
я можу тільки плакати за ним.
Синьйора Капулетті
Не стільки смерть оплакуєш ти, дочко,
як те, що душогуб живий зостався.
Джульєтта
Хто душогуб, синьйоро?
Синьйора Капулетті
Та Ромео ж.
Джульєтта
Ромео й душогуб — то різні речі.
Хай бог простить йому, а я прощаю.
Хоч не смутить мене ніхто, як він.
Синьйора Капулетті
Тим, що убивця-зрадник ще живе.
Джульєтта
Так, що живе від рук моїх далеко.
О, коли б я одна над ним помстилась!
Синьйора Капулетті
Не бійся, помста не втече від нас.
Тож годі. В Мантую, де клятий збігця
живе, пошлю я одного, що дасть
йому напою доброго — й Ромео
до нашого Тібальдо відпровадить.
Тоді, я певна, й ти задовольнишся.
Джульєтта
Так, я тоді лише задовольнюся,
коли побачу я Ромео — мертвим —
від смерті брата в мене серце стало.
Синьйоро, якщо знайдете того,
хто зілля дасть, хай труту я зготую,
щоб випивши її, заснув Ромео
спокійним сном. Болить у мене серце
про нього чути й не прийти до нього,
щоб за моє кохання до Тібальдо
на тілі його вбивці розквитатись.
Синьйора Капулетті
Аби отрута, я знайду людину.
Тепер тобі скажу я любі вісті.
Джульєтта
В годину смутку люба вість до речі.
Які ж то вісті, розкажіть, синьйоро?
Синьйора Капулетті
Упадливого батька маєш, доню.
Він, щоб тобі прогнати сум, призначив
для тебе радости нежданий день,
день, що ні ти, ні я не сподівались.
Джульєтта
Час добрий. Що ж бо то за день, синьйоро?
Синьйора Капулетті
Дитя моє, в четвер уранці рано
одважний, молодий і значний граф
Парис в Петра Святого церкві візьме
з тобою в добрий час щасливий шлюб.
Джульєтта
Клянусь і церквою Петра й Петром,
щасливого він шлюбу там не візьме.
Цей поспіх дивний. Той, хто мужем буде,
ще й не лицявсь, а я вже вийти маю.
Благаю, батькові скажіть, синьйоро,
що я не хочу заміж. А як схочу —
скоріш за ненависного Ромео,
ніж за Париса, вийду.— От новини!
Синьйора Капулетті
Ось батько йде. Скажи йому сама —
й побачиш, як він це від тебе прийме.
Входять Капулетті й мамка.
Капулетті
Навзаході земля росою плаче.
Коли ж мого небожа сонце сіло —
йде справжній дощ.
Ге, що це? Ринва, дочко? Все в сльозах?
Все в зливі? У такім маленькім тілі
у тебе й корабель і море й вітер:
бо очі в тебе, що я морем зву,
сльозами повняться; у ньому тіло
твоє, мов корабель пливе; зітхання —
вітри, що, борюкаючись із слізьми,
твоє стражденно тіло перекинуть,
як шторм не вщухне враз. Що, жінко, вже
ти нашу волю їй оповістила?
Синьйора Капулетті
Так. Тільки дякує вона, не хоче.
Хай би з могилою, дурна, звінчалась!
Капулетті
Цить, почекай мене в цім ділі, жінко.
Що! І не дякує за це? Й не хоче?
Й не горда? І за щастя це не має,
що ми принадили їй, недостойній,
вельможного такого жениха?
Джульєтта
Не горда я, а вдячна вам за це.
Ненависним я не пишаюсь, тільки
вам дякую за цю любов-ненависть.
Капулетті
Яка зарічана? Та що ж це, справді.
То горда, то удячна, — й знов невдячна,
та й знов не горда. Панночко-мазунко,
не дячся мені більше й не гордися,
а приготуйсь до четверга, бо підеш
з Парисом до Петра Святого церкви.
А то я сам тебе приволочу.
Геть, падло, потаскухо несвітенна,
геть, неміч блідна!
Синьйора Капулетті
Чи здурів ти? Годі!
Джульєтта
Благаю на колінях, добрий батьку,
терпляче вислухай, що я скажу.
Капулетті
До біса, потаскухо неслухняна!
Кажу тобі, йди у четвер до церкви,
або мені не навертайсь на очі.
Не озивайсь до мене й словом. Руки
сверблять мені. Ми сумували, жінко,
що бог зоставив нам одну дитину.
Тепер я бачу, що й цієї досить,
що й ця одна для нас — небесна кара.
Щоб ти, повіє!..
Мамка
Згляньсь на неї, боже!
Гріх вам її так лаяти, синьйоре!
Капулетті
А ти чого, розумнице? Замовкни!
Порадинця! Базікаєш тут! Геть!
Мамка
Я злого не кажу.
Капулетті
То ж геть звідсіль!
Мамка
Не ножна й говорити?
Капулетті
Цить, дурна!
Йди радься коло чарочки з кумою,
а звідси геть.
Синьйора Капулетті
Ти надто запальний.
Капулетті
О боже. Я зійду з ума!
День, ніч, година, забавка, робота,
сам чи з гістьми — все про одне я думав —
щоб видати її. Знайшов їй хлопця
із роду доброго, хороших статків,
значного виховання, молодого,
набитого талантами (як кажуть),
напрочуд доброї у всьому міри —
а тут оця дурепа вересклива,
плаксива лялька — щоб зрадіти щастю,
так ні ж: завчила — не люблю", "не хочу",
"я надто молода", "простіть мене".
Не схоч мені, то я тебе прощу!
Пасись де знаєш, тут тобі не жити!
Зваж це, бо жартувати я не звик.
Четвер близенько вже. Порадься з серцем:
коли моя, віддам тебе за друга,
а ні — завісся, голодуй, старцюй, —
бо — присягаюся — зречусь тебе,
і що моє — тобі добра не зробить,
зміркуй же, я присяги не ламаю.
Виходить.
Джульєтта
Чи там за хмарами жалю немає,
щоб прозирнув до дна моєї муки?
О, не цурайся ж ти мене, мамусю!
На місяць, тиждень відклади цей шлюб.
А ні, то шлюбну постіль постели
в тім темнім склепі, де лежить Тібальдо.
Синьйора Капулетті
І не кажи, бо не озвуся й словом,
роби, як хоч, бо я тебе не знаю.
Виходить.
Джульєтта
О боже! Мамко, чим це відвернути?
Муж на землі мій, а клятьба на небі.
Як вернеться моя клятьба на землю,
коли її мені не верне муж мій,
лишивши землю? Ой, розваж, порадь!
Та ба! Як небо пробує свій підступ
на отакій, як я, істоті ніжній?
Що скажеш? Може, знаєш слово втішне?
Розрадь мене!
Мамка
Гаразд. Ромео твій —
вигнанець. Світом закладаюсь, він
прийти вже не насмілиться по тебе.
Коли ж і прийде, то лише таємно.
Як все так склалось, я собі й гадаю,
що краще б тобі взяти шлюб із графом.
О, він хороший пан!
Ромео — квач супроти нього. Сокіл
очей таких яскравих і швидких
не має, як Парис. Клянуся серцем,
щаслива будеш ти в цім другім шлюбі,
бо кращий він, ніж перший. А не будеш —
твій перший мертвий. Хоч би й був хороший,
та користи від нього ти не маєш.
Джульєтта
Від серця кажеш це?
Мамка
І від душі.
Клянуся обома.
Джульєтта
Амінь.
Мамка
Що кажеш?
Джульєтта
Так, ти мене розважила на диво.
Йди. Матері скажи, що я пішла —
так батька прогнівивши — до Лоренцо
на сповідь, щоб розгрішення узяти.
Мамка
Гаразд, іди. Це зроблено розумно.
Джульєтта
Проклята бабо! Вороже мій лютий!
Що гірше? Зводити мене з присяги,
чи мужа мого тим же язиком
ганьбити, що хвалив його надмірно
багато тисяч раз? Іди, стара!
Від тебе серце я тепер замкну.
Йду. Може, у ченця знайду надію.
А не знайду — то вмерти я зумію.
Виходить.