ДОЛМЕТЧЕР:
— Ч-о-р-р-т!!. Квітів!.. Де ж я візьму квітів?!. Де шукати тих квітів!.. Таке завдання!.. Таке завдання!.. (зідхає і крутить головою) — здурів мій начальник... Закохався... Насвинячив тій баронесі, а тепер... (зідхає) — Ціла моя кар’єра поставлена на карту!!. Кві-т-ті-ів!!. О-о, ця проклята Азія!!.
І ось на те ж перехрестя вибіг якийсь дядько, розхрістаний, без кашкета, погано вбраний і добре побитий, бо тримався за щоку і аж присідав від болю, сичав і звивався:
— Приварив!.. От приварив... Га!.. Хо-хо-хо... І кому?!
Перелякався ВОЯК і схопився за автомат:
— Галльо!!. Партизан?!!.
І так само обернувся ДОЛМЕТЧЕР:
— Галльо!!.
— Ні... — звивався дядько. — Це Я — КИРПИЧЕНКО Йосип... староста вроді... Ой-йой!..
ДОЛМЕТЧЕР:
— А-а, пан староста!.. Добре... Квітів!!.
КИРПИЧЕНКО вилупив очі, вражений, забув і про біль.
ДОЛМЕТЧЕР:
— Чого вилупив очі?!. Хто це тобі приварив?
КИРПИЧЕНКО махнув рукою:
— Ох... Машина засіла в грязюці... (сичить від болю, присідає) — Так я йому кажу: пане обер!.. У нас вже нічим навіть орати — ні коней, ні людей, всіх забрали на Явропу... А він мені — "ОРИ НОСОМ, ФЕРФЛЮХТЕ ШВАЙН!".. Та я-а-ак зацідить!.. О, доннер веттер!!. і я заорав...
ВОЯК посміхається, наспівуючи "Война пріма, война ґут..."
ДОЛМЕТЧЕР гонористо:
— Значить заробив... Тут уся Німеччина засіла у вашій грязюці, а ти патякаєш!!. Не бійсь для Сталіна робив — не перечив... Слухай-но!!.
КИРПИЧЕНКО:
— Еге ж... Еге ж... О, доннер ветер!.. О, майн Ґот!..
ВОЯК здивовано:
— Фарштеен зі дойч?..
— Яволь!!.
ДОЛМЕТЧЕР призирливо:
— Він фарштеє... Звідки ти такий мудрий?..
КИРПИЧЕНКО:
— За Вільгельма п’ять років у полоні був... Ой!..
— А-а.. А тоді?.. за Сталіна?.. (єхидно).
— А тоді в Сталіна десять років на Соловках за Явропу покутував...
ДОЛМЕТЧЕР радісно:
— А-а... І тепер, значить...
— І тепер, значить, я вже дома... Ой!.. (витирає сльози).
ДОЛМЕТЧЕР, похопившись враз, насуплюється:
— Ну годі... Замельдуєш богові... За визволення не велика офіра... А тим часом — (визвірився) — Квітів!!. Чуєш?.. Квітів!!.
КИРПИЧЕНКО витріщався і перестав присідати:
— Та Бог з вами... Які ж тепер квіти?.. Осінь... Та й все вигинуло...
— Квітів!!. Ти розумієш, чортів сину!?.. Чи ти тільки тоді розумієш, коли тебе б’ють?.. О, проклята Азія!!, (раптом вглядів кущ бур’янцю) — О!., (підбігає, дивиться і розчаровано розводить руками, тимчасом як ВОЯК ліпить великий плякат на стовпі і гасло — "АЛЕС ФЮР ЗІҐ!") — Гм... Посохли вже... Лиш кілька пуп’янків... (зрадів) — Гей, діду!.. Поливатимеш! Вони розцвітуть.. До завтра вони розцвітуть...
КИРПИЧЕНКО, тримаючись за щоку, хитає головою сумно:
— Ох... Ні вже, мабуть, не розцвітуть...
— Розцвітуть!.. Так мусить бути!!. Пильнуй лиш... Все для перемоги!!. (Вибирає у ВОЯКА плякат, стромляє тички й чіпляє на них над кущиком той плякат охоронний:)
"НУР ФЮР ДОЙЧЕ!"
— тільки для німців
— Поливатимеш!.. Мусять розцвісти... А ні... (зробив грізний жест, а ВОЯК поляпав рукою по автоматі значуще).
Потім ВОЯК і ДОЛМЕТЧЕР ідуть геть. КИРПИЧЕНКО зідхає, б’ється руками об поли і хитає безнадійно головою:
— Ні... Не буде діла... (дивиться услід). — Щось ніби чуже, а говорить по-нашому трохи... (ще дивиться услід, потім дивиться на себе, на свої руки, хапається за побиті щелепи та з страшною розпукою, з сарказмом):
— Га!.. Га-га!!. "До Києва од Берліна —
Самостійна Україна!!.
Од Києва по Урал...
— Ферфлюхтен!!...
Корчі люті здушують йому горло, і він хапає повітря, задихуючись:
— Мене... Йосипа Кирпиченка... бити... в лице?!. Ух-х!!. — зціплює зуби й кулаки, трясе тими кулаками в нестямі, шепоче: — Поливатиму... Ох, мабуть поливатиму!!. Поливатиму... (підбігає до стовпа, читає плякат про себе і злісно регочеться:) — Ага-а!..(читає вголос саркастично):
"ДО ТУБІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ!
Увага!
... Сам Бог і Великий Фюрер ощасливили вас... (регочеться)... Велика, самим Богом вибрана, німецька раса... (регочеться)... ллє за вас кров на всіх фронтах... Але замість подяки... Останнім часом помічаються прояви бандитизму і збройного опору на місцях... (потирає руки)... ПОПЕРЕДЖАЮ..."
КИРПИЧЕНКО махає рукою:
— Ха... От... (з глибокою роздумою) — Уже поливають!., хлопці...
Десь зойкає дівчина крізь п’яну пісню "Война пріма, война ґут..." і, втікаючи від тієї пісні, вибігає на перехрестя розпатлане й перелякане, зовсім молоденьке дівча:
— Ой, Боже мій!.. Пане голово!!.. Дядьку Йосипе!. Ох, Боже ж мій!..
Вхопила КИРПИЧЕНКА тремтячими руками за рукав, припала, шукаючи захисту... ВДВОХ вони якийсь час дивляться, дослухаються туди, де п’яна тиняється пісня... Вона змовкає, віддаляючись...
ДІВЧА зводить на Кирпиченка очі, повні сліз і докору:
— А Ви — казали... Ви ж хвалили, дядечку... Ви ж були в Німеччині... І на Соловках були...
КИРПИЧЕНКО опускає голову, тихенько витирає розбите обличчя... Голубить дівча по голові і — злегка одпихає рукою:
— ...Тікай... Тікай, дитино...Ховайся!..
— Ой, дядечку, куди ж?.. (заламує руки) — Куди ж?.. До кого?.. Як ми вже нікому... непотрібні...
— Тікай, дитино!.. Ховайся... (майже благає, розгублено шепоче) — тікай... звідси...
ДІВЧА, хлипаючи, біжить геть.
КИРПИЧЕНКО стоїть якусь мить. Сам. Зідхнув тяжко. Потім підходить до "квітів" і враз несамовито топче їх ногами, шиплячи люто:
— Га!?. Не розцвітуть!!.. Ні, не розцвітуть... Не розцвітуть!!.
(Зриває плякат і дивиться на всі боки безтямно)
— "Поливати-и"?!. ЯВОЛЬ!!.
(Враз підбігає до стовпа і зверху відозви ліпить плякат)
НУР ФЮР ДОЙЧЕ!!
Вмочає палець у грязюку і малює стрілку вгору...
— ОСЬ!!.
Біжить геть. На ходу:
— Мене — Йосипа Кирпиченка, бити в обличчя??!!. ферфлюхтен!.. (щезає)
………………………………
В тій самій кімнаті все переставлено по-новому, прибрано, причепурено, наведено зразковий лад. Дещо винесено геть. Кімната вже має вигляд культурного і затишного житла; переділена надвоє книжковою стійкою і легенькою заслоною. В одній половині — бібліотека, писемний стіл, двоє ліжок, рояль, — це мешкання Ольги й Катрі. В другій — мольберт, ліжко також, кілька стільців... це мешкання і "ательє" Гриця.
ОЛЬГА сидить коло рояля, одною рукою машинально перебирає клявіші, другою тримає газету, — читає зосереджено. Вона вбрана скромно, по-домашньому, — на ній сірий халат з широкими рукавами і сірі ж гаптовані капці...