Звісно, якщо згадати каменюку, що калатає в кишені джинсової куртки, то, мабуть, так само десь калатає покинуте Сашкове серденько! Третя пряма!..
А якщо згадати... Так-так, віднедавна в Софійчиному особистому житті з’явився один серйозний ребус! Ще у квітні, саме на свій день народження, вона витягла з поштової скриньки листівку з загадковим написом:
"Кайфую від премудрих і прекрасних. Козирний Туз"! Потім на електронну пошту, яку відкрила для Софійки Леся, прийшов ще більш таємничий лист: "Привіт, Русалко! Запав я на тебе, от і скучаю. Обізвись! Чекатиму з нетерпінням! Я тя лафф! Тчг Ковуту)". Обидва послання Софійка сприйняла як помилку: тоді в їхньому класі ще навчалась незвичайна красуня Росава Піддісняк... Але коли зовсім недавно, в кінці навчального року, на Софійчин мобільний прийшла есемеска... Ось вона, і той незнайомий номер — у Софійки в телефоні збережено: "Прекрасних і премудрих вітаю з закінченням навчання! Бажаю цікавого і дуже-дуже класного літа! Козирний Туз..." Тоді стало ясно: хтось добивається саме до неї, до Софійки. Хто? Звісно, про те, щоб подзвонити на той незнайомий номер, мови немає. З Лесею порадитись теж не наважилась. Зостається іти методом пошуку й відкидання, спроб і помилок, а точніше — логічного мислення...
Може, привал цьому посприяє?
За наказом Ліди Василівни автобус зупинився.
З одного боку траси — низка магазинчиків-кафешок, із протилежного — зваблива галявка, що переходила в кручі й чагарники.
— А лісок — це, Лід Василівно, ви у саму точку бомбанули! Як мовиться, дівчатка наліво, хлопчики направо! — реготнув Кулаківський.
— Усі, Вадимчику, акуратненько переходимо трасу і повертаємо ліворуч: там біля кафе є всі вигоди, тож лісок у програму не входить!
— Пардон, я за Каїрами-Анталіями і не вкурив, що вже й до наших генделиків цивілізація добралась!
— Нагадую, що курити заборонено! — неуважно кинула вчителька й рушила переводити учнів через дорогу.
Правда, Софійка спостерегла, що перекурити Вадим таки вмудрився. Забігши тихенько за магазинчик. На пару з Аською, бо Ірка — і тут вона молодчина — як зав’язала, так і досі, хоч і з кислим виглядом, але трималась.
Вибрали "генделик" надворі. У ньому, спасибі, дозволили, крім замовлених страв, розкласти на широкому столі ще й привезене з дому (батьки надавали стільки, наче відправляли дітей у голодні краї).
їсти не дуже й хотілось, бо, по-перше, голова аж гула від вражень, по-друге, не напихатися ж перед, можливо, закоханими в тебе хлопцями, наче хом’як!
Хтось виставив кавуна, ще не баченого в цьому сезоні: ну хіба що його спробує!
— Уперше бачу такі кучері!
Це Альбабарін до Ві-ку-кусі.
Софійці знайома ця хлоп’яча метода: щоб привернути увагу дівчини, яка подобається, загравати до її подруги.
— Уяви собі, це — її власні! — підтримала хлопця, а заодно — відвернула увагу від себе.
— Клас! — Альбабарін захоплено.
Віта, від несподіванки мало не вдавившись налисником, тільки шарілась і мовчала. Сердешна, приймає комплімент і справді на свою адресу! Двоє-троє таких освідчень — і гаряче полум’я Вітиного серця переметнеться від зрадливого Павлика до міського майже красунчика! Тільки леськівчанки бракувало у цьому любовному чотирикутнику!
Леся! В Альбабаріна закохана Леся Радзивіл, і про це ніяк не можна забувати!
— Але хвилястим волосся зробити можна, а от випрямити кучеряве — набагато складніше! — скористалась бентежною паузою і Сніжаниними висновками. — Он у Лесі Радзивіл...
Шматок застряг уже в Лесиному горлі, але ж Софійка — заради неї, рідненької!..
— Отже, в Лесі — не повіриш! — якраз той рідкісний тип волосся, яке не в’ється! Пряме, наче лінійка!
Остання фраза, мабуть, виявилась трохи незграбною, бо Альбабарін вельми байдуже глипнув на Лесю, яка здивовано дивилась на Софійку, і знову повернув очі до них із Вітою. Ясно, чому повернув!..
Софійка нервово схопила призначену їй кавунячу скибку і вп’ялась зубами в солодкий десерт.
— А-а-а-а!!! — зойкнула тієї ж миті. Бо від скибки наче струмом ударило!.. Не дуже тямить у фізиці, але вольт із двісті двадцять, не менше!..
— Бджола! — зарепетували поряд.
— Оса! — уточнив хтось. Чи не всезнайка Віта?
Софійка й не второпала, оса чи бджола: тільки й відчула, що скинула з губи долонею щось крилате і дзижкуче.
А ще відчула, як за хвилю губа почала наливатись — явно не кавунячим соком — і напинатись аж під носа.
— Льоду, льоду прикласти б! У тебе немає алергії на комах? — шкільна медсестра кинулась до аптечки.
Ніби Софійка знає, чи є в неї та алергія!.. А як є — що тоді?.. Невже...
Губа надималась, мов пурпурове вітрило.
— Натуральна тобі Анжеліна Джоллі! — раптом захоплено вигукнула Ірка.
Всі засміялись. Мабуть, це було дотепно: у згаданої кінодіви чи від народження, чи від пластичної операції губи дуже пишні, але Софійці зараз зовсім не до...
— Анжеліна Бджолі! — бовкнув Кулаківський, і регіт гримнув, мабуть, не лише на весь генделик, а й до далеких зелених круч. Сміялись усі. Навіть Альбабарін — краєм ока помітила. Навіть Радзивілка з Вітою...
Добре, що якраз підійшла медсестра, тицьнула під рота у щось намочену марлю, взяла за плечі й відвела нещасну до порожнього автобуса.
4. ЕМІГЕЯ
Сиділа ображена, всіма покинута. А ще годину тому сміла припускати, що вона комусь потрібна!.. Ох, як же тяжко болить! А прикро ж як, людоньки!.. Ще й ця марля... Змочена водою (де ти льоду візьмеш?), уже нагрілась і, здавалось, розпікала боляще місце ще дужче. Якогось би заліза чи що... Чи бодай... О, камінь! Софійка дістала з куртки Сашків гостинець, поривчасто приклала його до губ. Трошки дугою, він щільно ліг на болячку. А головне — приємною прохолодою, мабуть, не згірше льоду тамував біль.
Якось одразу і в голові, й на серці виясніло. І тієї ж миті погляд ушнипився в мальовничу шалину край дороги. А ще за хвилину Софійка тихенько вислизнула з автобуса і, з каменем на серці, тобто на губі, подріботіла стежиною, що вела в гущавину. Тільки побіжить і гляне, поки ті егоїсти веселяться й животи набивають.
Те, що невдовзі відкрилось її очам, вражало. Вже за якихось двісті метрів зелені кручі вивищились у стрімкі химерні скелі. Здалеку почувся шум. Софійка ніколи не бачила моря, але вона про нього читала-чула: шуміло так, наче б’ються хвилі у берег.