— Софіє, ми ж домовлялись не чіпати скелета! — осудливо гукнула вчителька, заходячи в кабінет. — Від кого — від кого, а від тебе не чекала!
Було б дивно, якби прикрощі цього вечора було вичерпано! Тому не мала сил ні дивуватися, ні обурюватись. Ні навіть лякатись. Тепер не сумнівається, хто це зробив. Мовчки зняла зі скелето-вої шиї свого обмотаного разів зо п’ять шарфа.
— Не сердьтеся на неї! — Ох, краще б тато не вступався! — Я й сам у дитинстві міг таке втнути!
— Та гаразд уже, до побачення!
— До побачення, Лідо Василівно! — попрощалась понуро.
— З Новим роком! — спохопився на завершення тато.
Уже виходили на вулицю, як іззаду зацокотіли дрібні каблучки.
— Вибачте, можна і я з вами? — заспівав ненависний шоколадно-горіховий голос. — Нам по дорозі!
Софійка вчепилась татові за руку і вже готувалась придумати відмовку, як тато погодився:
— Бабина Валина онука? Звичайно, приєднуйся!
— Ух, насилу вирвалась непоміченою! — Роська на ходу надягала шапочку. — Свято чудове, але побачила вас і вирішила піти раніше, а то бабуся хвилюватиметься!
— Теж правильно! — схвально закивав тато. — Пощастило, бачу, сусідці з онукою!
— Це мені з бабусею пощастило! — скромничала непрохана супутниця. — Така добра, так про мене піклується! Собі в усьому відмовить, щоб мені догодити! От і я стараюсь, віддячуюсь, як можу!
Баба Валя свідомо викохує Софійчиного ворога? Баба Валя — утретє під підозрою? Вже яка Софійка засмучена, але цього разу нікому не вдасться переконати її, що баба здатна вчинити щось лихе! Навіть цій дзявкотливій, тобто дзвінкотливій, цукеркоголосій Росявці!..
10. У КОНТРНАСТУП?
Ще важче прокидатися вранці й усвідомлювати, що вчорашнє — це не звичайний страшний сон, а гірка правда.
Здається, мама навмисно запустила до неї Ростика. Своїм лепетанням і дослідженням залишків учорашніх Софійчиних кучерів, жорстких від лаку, малюк якраз і пробудив сестру до — хай там уже якого, але — життя.
На щастя, ніхто ні про що не розпитував. Тато на роботі. Мама тихенько шепталася з тітонькою по телефону про щось веселе. Сніжану хвилювати не можна, тож не конче їй знати про загубленого черевичка та розірвані перли.
Пройшла з братиком на кухню й зі щемом завважила на столі свіжого яблучного пирога. Мама спекла заради неї!
— Дякую, мамусю! Відразу після сніданку почну генеральне передноворічне прибирання!
— Приберем завтра, бо не те що до Нового року — до вечора й знаку не лишиться! — розсміялась мама. — Тоді й черевичка звідкись вигребем! Сьогодні ж маєш час піти прогулятись!
— Хіба що з Ростиком! — намагалася прислужитись.
— Тільки якщо ти справді цього хочеш! — не здавалась і мама.
Поки мама вбирала-ув’язувала малого на санчата, Софійка повитрушувала з кишень перли (гм, дивно: волосінь між намистинками аж поплави-лась) і поклала туди рештки своїх заощаджень. Прикупить дечого "від Діда Мороза". Одішле й конверти з новорічними вітаннями дідусеві й бабусі, Ві-ку-ку й Павликові.
З під’їзду вибралися вдало, тобто непомічені. На чужих вулицях зітхнула полегшено. Куди тепер? Можна й до Сашка, хоч, здається, взимку він рідко виходить на точку. Поки міркувала, наткнулась на хлопця у центрі: шеф доручив продавати штучні ялинки. Схожу придбали торік і Софійчині батьки.
— Привіт! Я знав, що ти мене тут знайдеш!.. — Хлоп’як понишпорив у своїх речах і, шаріючись, простягнув Софійці пакуночок. — Прихопив тобі новорічного подарунка! Це вже не якийсь там ряст, а серйозніше! Візьми, будь ласка!
Ох, ну, для чого?! А втім, жоден інший хлопець навіть листівочкою не удостоїв!
— Та нащо було? Спасибі, звичайно... Але тепер, будь-ласка, забалакай Ростика! — І пошепки, щоб не почув братик: — Треба йому щось на Новий рік вибрати!
Озираючись на малого (хоч би не побачив, це ж від Діда Мороза!), купила на ятці пухнастого рожевого зайчика й приховала під курткою. Знов опинилась біля Сашка. Розказати йому? Змовчати?
— Ну, як там учора? — перший почав хлопець.
Ні, таки розповість.
— Сподіваюсь, і без вінка все було чудово?
Ой, мабуть, ліпше не казати! Очорнити себе
перед останнім хлопцем, що має ще її за щось путнє?
А може, просто згадалося Росьчине грізне: "Замкни й моїм ворогам губи-губища, щоки-пращоки, очі-праочі..."? А ще ж оте Вітине попередження: розказати про русалку — накликати нещастя...
— Та не журись ти через ті лілеї! — по-своєму зрозумів Сашко. — Я от що придумав: можна ще пошукати їх нижче за течією, біля того місця, де ми на лижах каталися! Пригадуєш, там ото такий вигин, ще кам'яні зазубринки?
Софійка не пригадувала зазубринок і навіть знала, що квітів там не знайдуть, бо вони вже давно в русалки. Та й нащо вони вже здалися? І справа, здається, зовсім не в них! І не в течії! І не в зазубринках! Та Сашко провадив своє:
— Першого числа в мене вихідний. Хочеш, знову підем туди на лижах і пошукаєм? Лижі я маю: знайшов у нашому підвалі, колишні сусіди покинули. І якщо, може, у твоїх нема часу поїхати з нами, то ми й самі!..
Он воно що! Не спіши, Софійко, відмовлятися, бо невідомо, чи після вчорашнього ще хто-небудь узагалі зважиться тебе запросити на побачення!
— Гаразд! Але зустрічаємось не біля мого будинку, а відразу на зупинці міської маршрутки!
Бо Роська і його перехопить!
— Як скажеш! — сяяв хлопчина.
Заодно й придивиться уважніше до того злощасного каменя. Не може бути, щоб не знайшла там якоїсь підказки!
11. Новорічний ранок
Зустріч Нового року минула як завжди. Спочатку виснажливе прибирання. З тією хіба різницею, що цього разу найгучніше у під’їзді гув пилосос у бабиній Валиній квартирі: працювала її супер-пуперна внуця. Навіть сердешний чорний кіт Фантик не витримав шуму й переховався на дереві проти Софійчиного балкона. Фантик останнім часом схуд і наче здичавів, хоч любила його баба, як колись. До того ж не вдалося знайти лівого черевичка, хоча звичайно під час таких генеральних прибирань у Софійчиній хаті знаходилося геть-чисто все. Ага, ще прикрашання ялинки стало набагато цікавішим: Ростик бурхливо сприймав кожну іграшку й кожну блискітку, і дівчинка сама тішилась ним, як дитина. Та й "новорічок" від подруг чи художників досі не мала, тепер же — он який кучерявий лист од Ві-ку-ку та чудовий зимовий краєвид од Павлика!