ВИРІЗАТИ. ЗБЕРЕГТИ. НАКЛЕЇТИ
Кожен будинок повинен бути готовим до гасіння пожеж у рамках протиповітряної оборони і мати найпростіші протипожежні засоби.
1. Відра, у по змозі більшій кількості.
2. Бочку для води, не менш як на сто літрів.
3. Пристрій для збивання полум'я і гасіння вогню у важко-доступних місцях: довгу палицю з прикріпленою до кінця ганчіркою, яку перед уживанням слід вмочати у воду.
4. Ящик з піском або землею, не менш як на чверть кубометра, і звичайну лопату, наприклад, вугільну.
5. Совки, лопати, заступи.
6. Сокири і колуни.
7. Багор.
8. Мотузку (довгу міцну шворку для білизни)
Все це звичайно є в кожному господарстві або може бути придбане невеликим коштом. На сигнал повітряної тривоги ці засоби розподіляються у під'їзді за вказівками відповідального за протиповітряну оборону.
Прогноз погоди: вітер слабкий до помірного, у південному напрямку. Вранці густий туман, удень ясно, часом невелика хмарність, помірно тепло. Прогноз на наступні дні: сухо і ясно. Минулої доби внаслідок зіткнення теплих мас субтропічного повітря з прохолодним морським на північному заході Франції і над Ла-Маншем пройшли дощі, які далі на схід не поширились. Внаслідок повсюдного збільшення атмосферного тиску в Західній і Центральній Європі район високого тиску перемістився зі сходу Європи далі на захід. Негативні фактори в Атлантиці, що сьогодні вранці зафіксовані у вигляді ураганних вітрів у районі Ірландія — Ньюфаундленд, не впливатимуть ближчими днями на погоду західних областей Німеччини.
Максимальна температура —23,3 градуси. Середня денна температура —19,2 градуси. Найнижча температура минулої ночі —15,4 градуси. Без опадів.
Якийсь скульптор забажав сповістити громадськість, що гербового орла для оздоблення певного штабного будинку виготовила майстерня з давніми традиціями, але ескіз виконав він.
Щоб познайомити читачів, які живуть не над Рейном, з тодішніми віршами про матір, я перекладаю одного такого вірша з кельнської говірки на більш-менш пристойну літературну мову:
Глянь довкола, глянь, юначе: хто поспівчува душі? Матінка твоя не плаче, всі твої товариші
з гнізд отецьких розлетілись
хто на захід, хто на схід: матінка й не зажурилась. — Хлопче, пам'ятай свій рід!
Як скитатися обридне, ти згадай, що є десь твоя домівка рідна, десь там мати сльози ллє... Яка ж то мужня мати —
мужніша мужів — вона!
Знай же, гоначе-брате:
хоч би де по світах блукав ти,
вона спокою не зна '.
Те, що в Кельні мав відбутися всесвітній конгрес перукарів, у якому погодилися взяти участь двадцять країн, і що на ньому вперше має присуджуватися звання чемпіона світу з урученням встановленого доктором Леєм перехідного призу, сповнить законною гордістю всіх німців, принаймні жителів самого Кельна.
Коли я ще повідомлю тут про певні заходи спілки кролівни ків у Бергіш-Гладбаху, то не для того, щоб висміяти цих добропорядних людей. І не з якихось композиційних міркувань у зв'язку з вищезгаданим конгресом зоопсихологів, а заради якогось почуття справедливості, особливо через те, що в цьому містечку живе дехто з моїх друзів. Бергіш-Глад-бахська спілка кролівників оголосила про щорічну екскурсію членів спілки та їхніх сімей, яка цього разу не мала точного маршруту, і запросила приятелів та доброзичливців спілки приєднатися до розваги.
Що в тому самому місті спілка ветеранів оголосила щомісячну перекличку, а місцевий комітет націонал-соціалістсь-кої організації "Сила з радості" обіцяв веселі й повчальні години, я згадую тільки задля повноти картини.
З обачності мушу згадати тут іще про кілька дрібничок — бо хоч про них "малі діти знають", та можна припустити,
Переклад Олександра Мокровольського.
що їх знає не кожен дорослий, отож я з обачності ще раз наводжу тут те, що "малі діти знають":
Що десь близько 22 вересня того року, а може, якраз того дня в Берлінському інституті кайзера Вільгельма, в Далемі, відкрито новий тип ядерної реакції, нині знайомий нам усім. А ще через кілька місяців із властивою науці максимальною обережністю опубліковано було перше повідомлення про наслідки досліджень, і за місяць фізики-ядерники в усьому світі вже знали, що атомна бомба технічно можлива і що це провіщає нову епоху.
Що того дня, 22 вересня 1938 року, англійський прем'єр-міністр Невіл Чемберлен приїхав до Бад-Годесберга, щоб обговорити так звану "Судетську кризу", це знають не тільки малі діти, а майже кожне немовля, і я, повторю, нагадую про це тільки для дорослих. "Коли Чемберлен,— пише один літописець того вікопомного дня,— їхав туди з Кельна, він з явною радістю дивився з вікна на залиту сонцем Рейнську долину й виявляв цілковите задоволення, що йому показують цю символічну картину волі й простору. Він сс}ютографував-ся з тією приязною й відкритою усмішкою, що до наступного дня немовби облетіла весь світ і прославила його".
VIII
Моя трирічна онука ніколи не каже мені "дідусю" — тільки "ти" або "Вільгельме"; і коли говорить про мене з іншими, теж каже "він" або "Вільгельм". Тому я завжди розгублююсь, коли вона запитує мене про свою бабусю. Тоді я, гуляючи з нею по пристані Лея понад Франконськими верф'я-ми, аж до набережної кайзера Фрідріха й назад (повільно, бо я нетвердий у ногах), розповідаю їй про Анну Бехтольд, мою тещу; як вона за свої сутички з польовими жандармами сиділа в Зігбурзькій в'язниці й двічі тікала — раз до Грембер-гсфена, а другий — до Кельна-Дейца, і обидва рази попадалася. Я змальовую це романтично і таким тоном, яким переповідають баладу про Ганнеса-Лупія; у мене бомби зі свистом летять з неба, вибухають гранати, а жандарми постають у всій своїй страшній войовничості. Тоді маленька Гільда нетерпляче смикає мене за руку й нагадує, що вона хоче послухати не про свою прабабусю, а про бабусю. Я починаю підніматися і спускатися по гіллі генеалогічного дерева, поки добираюсь до потрібної гілки й розповідаю про Катаріну Берген, матір її батька, а мого зятя, даму, якої я по змозі уникаю, хоч вона — красуня, одного віку зі мною і свого часу дехто намагався зісватати мене з нею: вона для мене занадто схожа на пустотливий гурт моїх кузин, про ігри в фанти з якими у мене лишилися похмурі спогади — ще похмуріші, ніж кімната отієї жриці кохання Герти, з якою я так багато листувався, хоч і не у власній справі. Страхітлива безособовість фахової порочності — а Герта служила коханню п'ять років — повернула їй щось майже як цноту. ("Він справді загинув?" —"Так".— "Ви бачили це власними очима?" —"Так".—"Де?" —"Ох...— І навіть без ніякого перебою.— А він так любив пудинг з патокою!")