Ця зухвалість, гідна поміщиці, народженої в Росії, примусила бенедиктинця пожовтіти. Якби графиня поцікавилася глянути на людину, про яку кюре говорив: "Це навіки проклятий, він, щоб відсвіжитися, занурюється в несправедливість, наче в ванну", – вона, може, не наважилася б покласти між мером і замком ту холодну і обдуману ненависть, яку плекали ліберали до роялістів, до того ж подвоєну збуджуючим сусідством села, де спомин про рану самолюбству весь час роз’ятрюється.
Кілька подробиць про цю людину та її характер будуть мати те значення, що, висвітлюючи її участь у змові, яка у двох її спільників мала назву "великої справи", змалюють, крім того, надзвичайно цікавий тип – тип сільського жителя, властивий тільки Франції і ще не зачеплений жодним пензлем. До того ж – в цій людині ніщо не позбавлене для нас інтересу; ні її дім, ні те, як вона розпалює вогонь у каміні, ні її манера їсти, її звички, її думки – усе якнайбільше послужить для історії цієї долини. Нарешті, цей ренегат розкриє нам користь демократії, бо одночасно є і теорією її і практикою, її альфою і омегою, її найвищим досягненням.
Ви, може, пригадаєте кількох великих майстрів скупості, уже змальованих у кількох попередніх "Сценах"? По-перше, провінційного скупця, дядька Гранде із Сомюра, наділеного скупістю, як тигр – лютістю; далі дисконтера Гобсека, єзуїта в бога золота, який мав насолоду від самої могутності і смакував сльози нещастя, джерело якого він добре знав; далі, барона Нюсінжена, що підносив грошові шахрайства на рівень політичних ідей. Нарешті, ви, безперечно, пам’ятаєте портрет дрібного домашнього скнарства, старого Гошона з Іссудена, й іншого скупця за родинною спадковістю, – маленького ла-Бодре з Сансера? Так ось, людські почуття, особливо скупість, відзначаються такими різноманітними відтінками в різних верствах нашого суспільства, що лишався ще один вид скупця на полицях анатомічного театру вивчення людських характерів. Лишався Рігу – скупець-егоїст, тобто сповнений ніжності до власного добробуту, черствий і холодний до інших, – одне слово, церковний скряга, чернець, який був ченцем, щоб витискувати сік з лимону, що зветься життєвим добробутом, і повернувся в мир, щоб хапати громадські гроші. Пояснімо насамперед незмінне щастя, яке він знаходив під власною покрівлею.
Селище Бланжі, тобто шістдесят будинків, описані Блонде в його листі до Натана, розкинулося на височині, по лівому березі Туни. З огляду на те, що при кожному будиночку є свій сад, село це чарівно мальовниче. Кілька будинків зійшли до самої води. На вершині цієї просторої височини стоїть церква, а поруч з нею – колишній будинок священика і, як по багатьох селах, з боку вівтаря, до неї прилягало кладовище.
Блюзнір Рігу не проминув купити цей священицький будинок, колись поставлений доброю католичкою, мадмуазель Шуень, на спеціально придбаній для цього ділянці землі. Сад в уступах, звідки відкривався краєвид на землі Бланжі, Суланжа й Серне, розташовані між двома панськими парками, відокремлював колишній будинок священика від церкви. З другого боку будинку лежали луки, які купив останній бланжійський кюре незадовго до смерті, а тепер обніс муром недовірливий Рігу.
Мер відмовився повернути будинок за його початковим призначенням, а тому громада була вимушена купити селянську хату поруч з церквою; довелося потратити п’ять тисяч франків на розширення та ремонт цієї хати і на влаштування невеличкого садка, що мав спільну стіну з ризницею, через що, як і раніше, встановився безпосередній зв’язок між священицьким будинком і церквою.
Ці два будинки, поставлені на одній прямій лінії з церквою, з якою вони здавалися зв’язаними своїми садками, вікнами виходили на земельну ділянку, обсаджену деревами, яка тим успішніш виконувала роль бланжійського майдану, що проти нового священицького житла граф поставив громадський будинок, призначений для приміщення канцелярії мера, квартири польового сторожа і тієї школи братів "Християнської доктрини", відкриття якої так даремно домагався абат Бросет. Отже, будинки колишнього бенедиктинця і молодого священика не тільки прилягали до церкви, зв’язані або роз’єднані нею, а й спостерігали один за одним. До того ж, усе село шпигувало за абатом Бросетом. Головна вулиця, починаючись біля Туни, звивисто піднімалася до церкви. Виноградники, селянські сади, маленький гайок вінчали цей бланжійський пагорб.
Будинок Рігу, найкрасивіший на селі, був споруджений з характерного для Бургундії великого булижника, вмазаного в густий розчин жовтого вапна, сміливо вигладженого на всю широчінь лопаткою муляра, що створювало трохи хвилясту поверхню, крізь яку де-не-де виглядав переважно чорний булижник. Облямівка чистого вапна, без будь-якої домішки каменю, створювала навколо кожного вікна обрамування, яке час помалював тонкими примхливими тріщинками, як на старих стелях. Грубо збиті віконниці були вкриті тривкою зеленою фарбою. Низькорослий мох з’єднував одну з одною шиферні дошки на даху. Цe був найтиповіший бургундський будинок; подорожні бачать тисячами подібні, проїжджаючи цією частиною Франції.
Невеличкі двері вели в коридор, з половини якого починалися дерев’яні сходи. При вході в нижній поверх видно було двері у велику залу в три вікна, що дивилися на майдан. Кухня, розташована під сходами, виходила вікнами на старанно бруковане подвір’я з брамою на вулицю. Такий був нижній поверх.
У другому поверсі було три кімнати, а над ними маленьке приміщення на горищі.
Дров’яний і каретний хліви, а також стайня під прямим кутом прилягали до кухні. Над цими легкими будовами було влаштовано сіновал, комору на фрукти і кімнату для прислуги.
Пташня, корівня й повітка для свиней були звернуті фасадом до будинку.
Сад, площею приблизно в арпан, обнесений стіною, був типовим садом кюре, тобто повним шпалерних і фруктових дерев, виткого винограду, з доріжками, посипаними піском та обсадженими низькими деревцями, і квадратними грядами городини, удобреними кінським гноєм.
Вище до будинку прилягала друга обсаджена деревами ділянка, обнесена живоплотом, достатня, щоб дві корови могли знайти корм в усяку пору року.