Голландія ледве не загинула, – її греблі підточив шашіль, і наука досі не знає, в яку комаху, перетворюється цей шашіль, так само, як не знає й попередніх змін черв’яка. Житні ріжки найімовірніше являють зборище комах, в якому геній науки досі побачив тільки легкий рух. Отже, чекаючи жнив та збирання колосків, з півсотні старих жінок наслідували роботу білого черв’яка біля коріння п’яти-шести сотень дерев, які мали на весну обернутись у мерців і більше не вкритися листям; вони обирали гущавину найменш доступних місць, через що гілля мало піти в їх розпорядження. Чи секрет, хто ж подав таку думку? Ніхто. Курткюїс якось скаржився в шинку Тонсара, що помітив у себе в саду гинучий в’яз; цей в’яз став хиріти, і Курткюїс запідозрів наявність білого черв’яка; бо ж він, Курткюїс, добре був ознайомлений з діями черв’яків, і коли білий черв’як заводився біля коріння дерева, дерево неминуче гинуло… І він ознайомив з роботою білого черв’яка своє товариство по шинку, наочно показуючи її. Старі жінки взялися за цю нищівну роботу з таємничістю та спритністю відьом і ще більше розпалювалися заходами, які доводили їх до відчаю і які запровадив бланжійськнй мер та запропонував до виконання мерам сусідніх громад. Польові сторожі з барабанним боєм оголошували розпорядження, де говорилося, що нікому не буде дозволено збирати залишені після хазяїв колоски й виноград без посвідок про бідність, які видають мери кожної громади і зразки яких префект розіслав супрефектові, а той – усім мерам. Великі землевласники департаменту були в захваті від поведінки генерала де-Монкорне, і префект говорив по салонах, що якби замість того, щоб жити й Парижі, верхівки суспільства оселилися на своїх землях і дружно домовилися між собою, то це, зрештою, привело б до яких-небудь добрих результатів; бо подібних заходів, – додавав префект, – треба було б вживати скрізь, погоджуючи й зм’якшуючи їх справами благодійності та освіченої філантропії, як робить генерал де-Монкорне.
Справді, генерал і його дружина, при сприянні абата Бросета, взялися за благодійність. Вони ввели її в розумні рамки; вони хотіли з безперечними результатами у руках довести людям, які їх грабували, що вони зароблять більше, вдаючись до дозволеної законом праці. Вони роздавали на прядіння прядиво і платили за його обробіток; далі цю пряжу графиня віддавала для вироблення полотна, яке йшло на ганчір’я, фартухи, грубі кухонні рушники й сорочки для бідноти. Граф розпочав низку меліоративних робіт, що вимагали великої кількості робітників, яких він брав тільки з найближчих громад. Цю справу було покладено на Сібіле, тоді як абат Бросет указував графині на дійсно незаможних і часто приводив їх до неї. Пані де-Монкорне приймала в своїх благодійних справах у великому передпокої, що виходив на головний ґанок. Це була прекрасна приймальна зала, з підлогою, вистеленою білими й червоними мармуровими плитами, з красивою кахляною грубою, заставлена довгими лавами, оббитими червоним оксамитом.
Саме сюди одного ранку, до початку жнив, стара Тонсар привела свою внучку Катрін, яка хотіла, за її словами, зробити признання, страшне для честі вбогої, але чесної родини. Поки стара казала це все, Катрін стояла в позі обвинуваченої; далі вона, в свою чергу, розповіла про скрутне становище, в яке вона потрапила і яке відкрила тільки своїй бабусі: мати вигнала б її з дому, а батько, людина винятково чесних правил, вбив би її. Якби в неї була хоч тисяча франків, вона одружилася б з бідним робітником, на ім’я Годен, який знає все і любить її, як брат; він купив би клаптичок землі і побудував би собі халупу. Це було зворушливо. Графиня обіцяла присвятити на цей шлюб суму, достатню для задоволення деяких починань. Щасливий шлюб Мішо, а також Груазона заохочували її. Крім того, це весілля і цей шлюб подали б добрий приклад місцевому населенню і спонукали б його до доброї поведінки. Отже, шлюб Катрін Тонсар з Годеном було погоджено з допомогою тисячі франків, які обіцяла графиня.
Іншого разу стара жахлива жінка, мати Бонебо, що жила в халупі між Коншською брамою й селом, притягла купу мотків грубих ниток.
– Пані графиня робить чудеса, – говорив абат, сповнений надій на моральне виправлення цих дикунів. – Ця жінка завдала чимало шкоди вашим лісам, а тепер як і навіщо вона туди піде? Вона з рання до вечора пряде, час її заповнений, і це дає їй певний прибуток.
Край був спокійний; Груазон подавав цілком задовільні донесення; правопорушення, здавалося, хотіли припинитися, і можливо, що становище краю та його жителів і справді докорінно змінилось би на краще, якби не було злопам’ятної жадібності Гобертена, міщанських інтриг вищого суланжського товариства і нескінченних підступів Рігу, який, наче вогонь у кузні, роздував ненависть та злочинні задуми в серцях селян Егської долини.
Сторожі весь час скаржилися, що в лісовій хащі знаходять багато гілок, зрізаних кривим ножем з одвертою метою підготувати паливо на зиму; вони чатували на винних у цих неподобствах, але нікого з них зловити не пощастило. Граф з допомогою Груазона видав посвідки про бідність лише тридцяти-сорока справді незаможним своєї громади, але мери сусідніх громад виявили більшу податливість. Чим більшу м’якість виказав граф у коншській історії, тим більше хотів він бути суворим при збиранні колосків, що обернулося просто на крадіжку. Він зовсім не цікавився трьома своїми фермами, зданими в оренду; його більше турбували досить численні хутори, орендовані споловини: таких хуторів було шість, по двісті арпанів у кожному. Граф оголосив заборону, під страхом протоколу й штрафу, накладеного мировим судом, з’являтися в поля раніше, ніж з них буде вивезено снопи; це розпорядження, проте, нікого не стосувалося в громаді, крім графських володінь. Рігу знав місцеві умови; він свої орні землі роздавав невеликими ділянками людям, що вміли забезпечити збирання свого врожаю й платили йому зерном. Збирання колосків його ні в якій мірі не зачіпало. Інші землевласники були селяни і один одного не кривдили. Граф наказав. Сібіле так налагодити справу з хуторянами, щоб жнива відбувалися на кожній фермі по черзі, перекидаючи усіх женців разом до кожного фермера, замість того, щоб розпорошувати їх по різних полях, що заважало б наглядові. Граф разом з Мішо особисто поїхав подивитися, як піде справа. Груазон, що запропонував ці заходи, мав бути присутнім при всіх навалах бідноти на поле багатого землевласника. Жителі міст не уявляють, що таке збирання колосків для сільських жителів; пристрасть їх незбагненна, бо деякі жінки кидають добре оплачувану роботу, щоб взятися за збирання колосків. Хліб, добутий так, здається їм смачнішим; цей спосіб запасатися, та ще найістотнішим продуктом харчування, має для них цілком особливу привабливість. Матері беруть з собою своїх малят, своїх дочок і синів-підлітків; зовсім розбиті старі тягнуться туди ж і, розуміється, ті, в кого є якесь майно, вдають із себе бідняків. Для збирання колосків надягається лахміття. Граф і Мішо, верхи, були присутні при першому вступі цієї юрби обідранців на перші поля першого хутора. Була десята година ранку, серпень був жаркий, небо було без хмар, блакитне, немов барвінок; земля палала, хліба палахкотіли, женці працювали з обличчями, опеченими відбиттям проміння на затверділій і дзвінкій землі, мовчки, в розмоклих сорочках, ковтаючи воду з кам’яних глеків, круглих, наче хлібина, з двома ручками й грубою шийкою, заткнутою вербовою пробкою.