– Ось він, прогрес! – вигукнув Еміль. – Ось сторінка з "Суспільної угоди" Жан-Жака! І мене впрягли в соціальну машину, яка виконує подібну роботу!.. Боже мій, що станеться в недалекому майбутньому з королями! Та що казати про королів, що станеться через півсторіччя з народами, коли все так ітиме й далі?
– Ти мене любиш, ти тут, поряд; теперішнє мені здається чудовим, і мене мало турбує таке далеке майбутнє, – відповіла дружина.
– Поруч тебе – хай живе теперішнє, – весело вигукнувї Блонде, – і к бісу майбутнє!
Він велів фурманові рушати, і коли коні пустились навскач, подружжя знову віддалося втіхам медового місяця.
1845 р.
Примітки
33
Брегель, Ян (1570–1625) – фламандський живописець, що дістав прізвисько "оксамитового" за м’якість колориту.
34
Сераль – жіноча половина палацу турецького султана.
35
Луїні, Бернардіно (бл.1480 – бл.1533) – відомий італійський живописець школи Леонардо да Вінчі.
36
Рубенс, П’єр-Поль (1577–1640) – фламандський художник.
37
Краса сарацинів у Гренаді – Альгамбра, старовинна фортеця і палац мавританських володарів Іспанії, пам’ятник арабської архітектури XII–XIV століть.
38
Краса Лімані. – Лімань (інакше зветься Овернь) – старовинна провінція Франції.
39
Слово "Еги" походить від латинського слова aqua – вода.
40
Тунське озеро – знаходиться в Швейцарії.
41
Відкупщик Буре – французький фінансист XVIII століття, дуже розбагатів на відкупах і спекуляціях.
42
Стиль помпадур – названий так на честь маркізи де-Помпадур (1721–1764), коханки короля Людовіка XV.
43
Ми готуємо навколо Парижа околиці Рима – навколо Рима лежить Кампанья – болотиста і малярійна місцевість по річках Тібру і Анно.
44
Флоріна, Марієтта, Сюзанна дю-Валь-Нобль, Туллія – куртизанки, героїні різних романів Бальзака.
45
Дюбаррі, Жанна – фаворитка Людовіка XV; була гільйотинована під час першої буржуазної революції.
46
В принципі я не люблю приміток, і це перша, яку я собі дозволяю; її історичний інтерес буде мені виправданням; крім того, вона доведе, що описувати бої слід зовсім інакше, ніж робиться в сухих поясненнях письменників-спеціалістів, які уже три тисячі років тільки й кажуть нам, що про правий чи лівий фланги і про більш або менш прорваний центр, але солдата, його геройство, його страждання не згадують ані єдиним словом. Сумлінність, з якою я готую свої "Сцени військового життя", примушує мене відвідувати всі поля боїв, зрошені французькою й іноземною кров’ю: отже, я схотів побувати й на рівнині Ваграма. Під’їжджаючи до берегів Дунаю, проти Лобау я помітив на порослому м’якою травою березі якусь хвилястість грунту, що нагадувала великі борозни на полях, засіяних люцерною. Я запитав, від чого залежить такий стан землі, вважаючи його якимсь особливим способом її обробітку. "Тут, – сказав мені селянин, який служив нам провідником, – сплять кірасири імператорської армії; те, що ви бачите, це їхні могили". Ці слова примусили мене здригнутися; принц Фрідріх Шварценберг, переклавши їх, пояснив, що цей селянин супроводив вози, навантажені кірасами. За однією з тих частих випадковостей, що трапляються на війні, наш провідник доставив Наполеонові його сніданок у ранок битви під Ваграмом. Незважаючи на свою вбогість, він зберігав подвійний наполеондор, який йому дав імператор за молоко і яйця. Грос-Аспернський священик провів нас на те славетне кладовище, де французи і австрійці, по коліна в крові, билися один з одним, виявивши і з того, і з другого боку однакову славну мужність і впертість. Отам, пояснюючи нам, що мармурова плиточка, яка притягла нашу увагу, з накресленим на ній ім’ям власника Грос-Асперна, вбитого на третій день бою, була єдиною нагородою, даною родині покійного, священик сказав нам з глибоким сумом: "То був час великих бід і то був час великих обіцянок; а тепер, тепер – час забуття..". Слова ці здалися мені повними величної простоти, але, поміркувавши над ними, я знайшов виправдання уявній невдячності австрійського королівського дому. Ні народи, ні государі не досить багаті, щоб винагородити за всі самовіддані вчинки, привід яким дають великі війни. Нехай ті, хто служить справі з задньою думкою про нагороду, продають свою кров і стають кондот’єрами! Хто шпагою або пером воює за свою батьківщину, ті повинні думати тільки про те, щоб добре робити свою справу, як казали наші батьки, і сприймати все, навіть славу, не інакше, як щасливу випадковість.
47
Картонний велетень, що вітає Єлизавету при вході в Кенільвортський замок. – Мається на увазі епізод у романі Вальтера Скотта "Кенільворт" – опис прийому, влаштованого графом Лейстером на честь англійської королеви Єлизавети в Кенільвортському замку.
48
Сади Арміди – мова йде про "Зачаровані сади" чарівниці Арміди, героїні поеми Tacco "Визволений Єрусалим"; ім’я Арміди стало означати жінку-спокусницю.
49
Жан Руве – за переказами, винахідник сплавлення лісу плотами; жив у Франції в XVI ст.
50
Ізола-Белла – острів на озері Лаго-Маджоре в Італії, вкритий красивими садами.
51
Шарле, Нікола-Туссен (1792–1846) – французький художник, славився своїми малюнками і літографіями з побутовою тематикою.
52
Маршал Рішелье, Арман Дюплессі – внучатий племінник відомого кардинала Рішельє, французький полководець другої половини XVIII ст. Не маючи ніяких наукових знань, за протекцією попав у члени Академії наук.
53
"Тонсар" походить від французького дієслова "tonser" – стригти, робити тонзуру.
54
Податок на вікна і двері, залежно від їх кількості в будинку, ввела Директорія.
55
Проти неба (лат.).
56
"Тіволі" – паризький сад для розваг.
57
Хліб янголів (лат.).
58
Буасо – стародавня французька міра сипких тіл, місткістю близько відра.
59
Єкю дорівнювало трьом франкам.
60
Крихітка (італ.).
61
Багато суду – багато несправедливості (лат.).
62
О, село! (лат.)
63
Торжество галла над франком. – У XVIII ст. і на початку XIX століття у Франції було поширене уявлення, що дворянство походить від франків-завойовників, а народ – від галлів, споконвічного населення країни.
64
Зробила герцога з сина капітана дю-Плесі. – Мова йде про Армана Дюплессі, герцога і кардинала Рішельє, всевладного міністра Людовіка XIII.