Фройке ще не закрив рота і. мабуть, досить довго шпетив би своїх принципалів, якби пронизливе деренчання дзвоника не перепинило його мову. Він шпурнув рушника Малці просто в обличчя і прожогом кинувся до сходів, щоб збігти на другий поверх, але остовпів з подиву, побачивши на власні очі, як дві вельмишановні дами стоять під кухонними дверима! Угледівши його, вони зразу побігли слідом за ним сходами! Нам дуже незручно писати таке, проте істина вимагає, щоб ми довели до відома наших любих читачів, що... Гвалт! Виявляється, оті дві дами — не хто інший, як високоповажана мадам Ревекка Земель і най-шановніша мадам Соня Бланк, які разом з нами чули все чисто, що говорив лакей Фройке.
Наші вельмишановні дами, Ревекка і Соня, біжачи нагору сходами, раптом, в одну мить, кинулися назад, униз; цим маневром вони сподівались обдурити Фройке — мовляв, допіру звільнившись, вони прямують униз, а не вгору. Чи вдався їм цей маневр, ми не знаємо достеменно, бо Фройке лише позирнув на них зловтішно, всміхнувся, стріпнув чуприною (треба сказати, що в домі Сендера Бланка всі ходили з непокритою головою *, опріч самого Сендера, який носив ярмулку) і блискавично збіг на горішній поверх.
Наші шановні дами попервах зупинились і, пойняті соромом, збентежено позирали одна на одну; бог святий знає, чим усе це могло закінчитись, і як відпокутував би Фройке свою язикатість, і чи змогли б оці дві дами потім дивитися одна одній у вічі, коли б тут, на сходах, між ними не почалась отака розмова:
— Ну, що ви скажете, Ревекко, про слуг вашого батька? Через них ще сорому наберешся! І незчуєшся, як вони тебе знеславлять! Далебі, я дивуюсь, Ревекко, як ви дозволили тримати такого негідника в домі? Мені здається, що досить одного вашого слова, щоб свекор...
— Ви помиляєтесь. Соню! Батечко тут ні при чому, це її флігель-ад'ютант, а той мазунчик — єдиний її синок — просто на шию йому чіпляється. Якби батечко знав бодай десяту, соту частку того, що діється... О Соню! Це ж через неї він захворів! Вона вкоротить йому віку!
— А втім, вона хвалиться, що її Маркусик дістане половину спадщини... Майно вашого батька потрапить у фай-ні руки...
— Що ви маєте на увазі? Ви, Соню, дуже любите ні за що ні про що ображати людей дошкульними слівцями та гримасами.
— Дошкульними слівцями, Ревекко? А я не знаю, хто ще вміє так дошкуляти, як ви, Ревекко!
— Соню! Ви тільки вчора приїхали сюди, а вже сваритесь! Так само, як у ті роки, коли ви з моїм братом були тут, на наших хлібах!
— На ваших хлібах, Ревекко?..
Невідомо, чим це закінчилося б, якби тут-таки не нагодився молодий Бланк, Маркус Бланк, з яким ми незабаром познайомимось, і не поглянув на обох дам з усмішечкою, котра видалась їм вкрай зневажливою.
— Ну що ви можете сказати про нього, Соню?
— Про вашого брата, Ревекко? Нічого не скажу! Приємний юнак, дуже симпатичний юнак; шкода тільки, що він досі не втік звідси, не обібрав батька, не дременув з дому, щоб десь там шарлатанити...
— Не втік?
— От що: візьміть оцього листа, прочитайте, тоді й ви будете знати.
І одна передала другій листа, якого ми дозволимо собі навести дослівно, бо це — документ, дуже важливий для нашого роману.
"Мій дорогий Ар'є-Лейб! Мій шановний вчителю! Мій щирий приятелю! Мій любий друже! До чого все це призведе? Я не можу більш терпіти. Моє становище дедалі гіршає. Що діяти? Що діяти? Мене мучать, мене тримають на цепу, мене безнастанно кривдять. Мені весь час когось сватають, хочуть мене оженити. Ви розумієте, Ар'є-Лейб? Силоміць оженити! Мені, дев'ятнадцятирічному, хочуть втелющити дружину! Ви розумієте? Мене хочуть продати, наче якусь річ, точнісінько так, як це описують у романах!
І коли? Тоді, коли я дуже далекий від цього, ще далі, аніж ви, Ар'є-Лейб, од мене! О добрий, милий, дорогий Ар'є-Лейб! Дайте мені якусь пораду: я готовий на все! Я відчуваю, що в цей момент у мене виросли крила — і я ладен злетіти, пуститися на одчай душі, помчати світ за очі! Аби втекти, втекти звідси, якнайдалі од цих хижих звірів, недолюдків, деспотів, тиранів, в яких нема ані крихти людяності, які не знають, що таке просвітництво, які навіть не чули про цивілізацію, які пойняті лише неситою жадобою до грошей і нікчемними, жорстокими пристрастями. О! Ніхто, ніхто не розуміє мене, крім Вас, Ар'є-Лейб! Тільки одна людина в цілому світі!.. Як вирватись звідси? На їхню думку, мені не потрібен вчитель, вони не хочуть купувати мені книжки... Я самотній, наче камінь при дорозі, наче людина, що заблукала в пустелі, наче якийсь невільник. Кому, крім Вас, мій добрий Ар'є-Лейб, можу я виповісти свої гіркі жалі? Але й це не завжди мені вдається, бо я не наважуюсь багато писати, щоб не впасти їм в око — адже Ви знаєте, як опікується мною батько і як це нестерпно. Тим-то не можу не тільки часто Вам писати, ба навіть відносити листи на пошту, бо вони помітять. Адже Ви знаєте, що вони полюбляють скрізь нишпорити, отже, мушу посилати на пошту нашого Фройке, котрий щоразу всі жили з мене висотує, перш ніж піде — треба довго його умовляти і платити щедро. Ви ж пам'ятаєте, який він мерзотник... Бога ради, Ар'є-Лейб, благаю Вас якнайшвидше відповісти на цього листа: мені конче потрібна Ваша дружня порада: що маю діяти? Тепер я зроблю все, що Ви накажете,— я ладен навіть у вогонь кинутись! Свого листа надішліть на попередню адресу і не забудьте зазначити "Для передачи Фройкі Крокману" — в іншому разі я загинув!
Відданий Вам учень, вірний ваш товариш і найкращий друг
Маркус Бланк
Р. Б. Ар'є-ЛейбІ Адже Ви пам'ятаєте мого зятя Йосипа Земеля? Тож оцей хвалько нещодавно написав листа, ніби відкриває американську пральню і сподівається у великому процесі відсудити півтора мільйона. Цілком зрозуміло, що йому на це навіть не відповіли...
Ваш Маркус"
— Де ви взяли цього листа, Соню?
— Де? Ваш Йосип дав його мені — сам Йосип!
— Мій Йосип? Як? Що це означає?
Цей чудовий лист в одну мить підбадьорив заклопотану, зажурену Ревекку. То була гарна, ставна й свіжа жінка з сірими очима і рудими косами. Невисока, смуглявенька, жвава, з чорними як смола косами і великими чорними очима, з маленьким носиком, тонкими, як шнурочок, губками, з ямочками на щоках, навіть коли вона не всміхалась,— це Сонин портрет.