З нотаріусом цей самий славнозвісний дипломат, з яким мої читачі незабаром близько познайомляться, одразу завів довгу розмову про закони взагалі та спадщину зокрема, показав, що добре знається на всіх законах, і натякнув, що хоч він, хвалити бога, не дуже бідний, проте сподівається, що його дорогий тесть, пан Бланк, відпише йому найбільшу частину спадщини, бо його, Йосипа, любить, як рідного сина. А згодом, коли нотаріус, разом з іншими запрошеними, з'явився до хворого, Йосип всіляко упадав коло них і говорив так радісно й привітно, що можна було подумати, ніби тут мають скласти не духівницю, а шлюбний контракт, ніби тут відбувається весілля, а не прощання тяжко хворої людини з життям... Лише Ревекка не розгубилась: ця віддана дочка ні на хвилину, ні на мить не відходила од смертенного батька; на її обличчі застиг вираз такого жалю, такого гіркого страждання, що Сендер спитав її лагідно:
— Чого ти плачеш, дурненька?
У відповідь ця чудова дочка вибухнула таким фонтаном сліз, що ледве змогла чи то вимовити, чи то вереснути:
— Тату! Не треба! Не треба!
— Чого, дурненька? Чого не треба, дурненька?
— Духівниці не треба! Не треба! Я не хочу! Я не можу!.. Ти житимеш ще довго-довго!
— Облиш, дурненька! Ти ж бачиш, що я конаю!
— Не треба! Не треба!
Які думки приховувала наша люба Ревекка, лементуючи: "Не треба"? Не так легко довідатись, дорогий друже, про що міркуєте* ви або я; завжди було важко таке вгадати, а за нашого часу — поготів: спробуйте знайдіть тепер такого дивака, котрий розповів би вам про чиїсь потайні міркування; кожен — хазяїн над своїми думками, отже, має право розпоряджатися ними на свій розсуд... В усякому разі, можу вам сказати: після того, як наша симпатична героїня Ревекка, ридаючи, кричала: "Не треба, не треба!", я сам бачив, що вона відкликала набік свого шановного чоловіка Йосипа Земеля і кілька хвилин у щось пошепки його втаємничувала, а очі в неї були сухі, як перець. Про що вони балакали, я й досі не знаю достеменно, мені вдалося вловити лише кілька слів: "спадщина"... "духівниця"... "частка"... "закон"... "восьма частина"... "син"... "дочка"... Власне, цього для нас досить, і ми вже здогадуємось, про що подружжя говорило. Мадам Ревекка була чогось дуже заклопотана, як комерсант, коли він обговорює вельми важливу справу, а пан Йосип Земель, у своїх димчастих окулярах, засунувши руки в кишені штанів і задерши носа, чи то підстрибував, чи то пританцьовував, порипуючи черевиками, і його веселе обличчя промовляло, що сьогодні він взагалі в гарному гуморі...
Залізне ліжко, на якому тепер лежить бідолашний хворий, змагаючись з янголом смерті, це, власне, не ліжко, а скорше кушетка, досить велика, на якій Сендер відпочивав після кожної трапези, з товстою сигарою в зубах. Очевидно, Сендер завжди полюбляв добротні й масивні меблі: про це свідчить чималий дубовий письмовий стіл і високе дубове крісло, що більш скидається на одіжну шафу, аніж на крісло, хоч посередині в ньому видовбано місце для сидіння, оббите цілою юхтовою шкурою. Серед усіх речей найбільш вирізняється своєю громіздкістю й масивністю письмове приладдя з усіма причандалами, які неодмінно побачиш на письмовому столі в кожного солідного нашого сучасника.
Все це зроблено і обтесано дуже ретельно, дбайливо і любовно — мабуть, виготовлено на спеціальне замовлення, бо коли щось купуєш у теперішніх тандитників, з нього стільки користі, як з цапа вовни, одразу порохом розсиплеться: їм аби грошики вимантачити — і край! Ні, Сендер не з тих жевжиків, які сьогодні живуть, а завтра — фу-фа! Сендер любить усе міцне, добротне, масивне, та й сам він міцний, добротний, масивний, заправлений поживними стравами й найкращими винами і добре забезпечений на довгі літа. Але гай-гай! Нема нічого вічноґо на світі! Зайва краплина води в річці може збурити хвилі; зайвий кавалок фаршированої риби фунтів на три-чотири збиває цілий шарварок, справжню революцію у животі, а ми ж усі живемо з ласки божої! Хто міг собі уявити, що через якогось там півня і курку перетвориться на руїни велике місто Ветер? * Хто міг собі уявити, що така дрібничка, як кавало-чок щуки, може повалити Сендера Бланка — богатиря, котрому зроду ніщо не боліло? А втім, ви ж бачите, що на світі всяко буває.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Трохи аавелиний9бо тут розповідається про багатьох людей і, ирім того9 йдеться про різні речі
Всяко буває на світі, і кожна пригода виникає так раптово й несподівано, що наш людський розум, неспроможний збагнути химерні явища природи, застигає від подиву.
Автор цього твору сам був свідком багатьох несподіваних пригод. От, приміром, виразно постає перед моїми очима наш "реб Йосл-Довид Фоня" — його довга борода, плескатий ніс, велике черево, широчезна лисина; він тільки-но повернувся з синагоги, тільки-но проказав молитву над чаркою спирту і закусив кількома гарячими картоплинами, тільки-но приліг на хвильку відпочити,— і вмить його не стало... А Еля?.. Талесник * Еля як помер? У п'ятницю в лазні, на горішній полиці! А втім, коли б ми хотіли поговорити на цю тему докладно, то могли б навести ще двадцять прикладів, коли смерть приходить несподівано, нагло. Тут не місце для таких історій, і якби романіст і захотів в одному творі розповісти геть усе, що він знає, то ніколи не завершив би цього роману до самої смерті...
З нашим вельмишановним Сендером Бланком також сталася цілковита несподіванка. Одного прегарного ранку
Сендер устав, як звичайно, і, п'ючи чай, подзвонив, як завжди, у дзвоник; увійшов наш знайомий Фройке і виструнчився перед господарем.
— Вже принесли рибу? — спитав Сендер і відсьорбнув півсклянки чаю.
— Принесли! — хвацько відповів Фройке.
— Щуку?
— Щуку.
— Великі щуки?
— Великі щуки.
— Свіжі?
— Свіжі.
— Скажи Зелді, хай зварить рибу з морквою,— звелів Сендер і відсьорбнув другу половину склянки.
— Хай зварить з морквою,— повторює Фройке, наче за молитовником.
— Кілька картоплин до риби також не завадить,— провадив Сендер далі.
— Також, не завадить,— каже Фройке.
— Вона повинна бути смачна, червоняста, густа, як клей, з перцем, гаряча, добре проварена. Ти чуєш чи ні?