Серафіта

Сторінка 24 з 33

Оноре де Бальзак

— Вірити, — вела далі Серафіта жіночим голосом (досі вона говорила чоловічим), — вірити — це талант. Вірити — це відчувати. Щоб вірити в Бога, треба його відчувати. Це почуття — своєрідна властивість, що її повільно набуває істота, так само, як набуваються дивовижні здібності, які ви захоплено спостерігаєте у великих людей, у військових, у митців та вчених, у тих, хто багато знає, хто творить, хто діє. Думка, цей струмінь взаємин між речами, що його ви бачите, — це розумна мова, яка піддається вивченню, чи не так? Віра, цей струмінь небесної правди, теж є мовою, але вищою за думку, в той час, як сама думка є вищою за інстинкт. Ця мова вивчається. Віруючий відповідає єдиним вигуком, єдиним жестом; віра вкладає йому в руки вогненну шаблю, якою він усе рубає й освітлює. Ясновидець не спускається з неба, він спостерігає за віруючим і мовчить. Існує створіння, яке вірить і бачить, яке все знає й усе може, яке любить, молиться й чекає. Воно упокорене й натхнене царством світла, йому непритаманні ні презирство віруючого, ні мовчазність ясновидця. Сумнів темних століть для нього не смертельна зброя, а провідна нитка; воно схвалює боротьбу в усіх формах; воно вплітає свою мову в усі інші мови; воно не гнівається, а всіх жаліє; воно нікого не засуджує й не вбиває, а рятує й розраджує; йому властива не різкість кривдника, а ніжність і теплота світла, що все наскрізь пронизує, зігріває й освітлює. В його очах Сумнів не безбожність, не блюзнірство й не злочин, а перехідний стан, з якого людина повертається назад у пітьму або ж простує до світла. Тож, любий пасторе, поміркуймо. Ви не вірите в Бога. Чому? На вашу думку. Бог незбагненний і непоясненний. Гаразд. Я не скажу вам, що можна цілком зрозуміти Бога, це означало б бути Богом; я не скажу вам, що ви заперечуєте те, що вам здається непояснимим, аби надати мені право твердити те, що мені здається імовірним. Для вас очевидним фактом є лише той факт, який міститься у вас самих. У вас матерія досягає розуму, а ви думаєте, ніби людський розум закінчується невіглаством, сумнівом, небуттям. Якщо Бог здається вам незрозумілим і непояснимим, то принаймні признаєтеся, що ви бачите в кожній чисто фізичній речі послідовного й самовідданого робітника. Чому Божа логіка зупинилася на людині, його найзавершенішому створінні? Якщо це запитання й непереконливе, то воно принаймні викликає деякі роздуми. Хоч ви заперечуєте Бога, аби піддатися сумнівам, але ви визнаєте факти з обох боків загостреним лезом, які вбивають ваші міркування так само, як ваші міркування відкидають Бога. Ми припустили, що Матерія і Дух були двома створіннями, які зовсім не розуміли одне одного, що духовний світ складався з нескінченних взаємин, можливість існування яким надавав завершений матеріальний світ, що коли ніщо на Землі не змогло зрівнятися за силою свого духу із сукупністю земних створінь, то тим більше ніщо не могло піднестися до пізнання взаємин, що їх бачить дух між цими створіннями. Отже, ми могли б ураз довести цю справу до кінця, заперечивши вашу здатність зрозуміти Бога, як ви не визнаєте здатність каміння у Фіорді порахувати і бачити одні одних. Чи знаєте ви, що це каміння не заперечує людини, хоча вона будує з нього собі будинок? Є одна деталь, яка надто вас обтяжує, — безконечність; якщо ви її відчуваєте в собі, то чому б вам не згодитися, що це має свої наслідки, що закінченість може цілком пізнати безконечність? Якщо ви не можете осягнути взаємини, що, як ви самі дізналися, є нескінченними, то як ви осягнете віддалений кінець, де вони виражають себе? Чи ваш обмежений інтелект збагне незавершений порядок, розкрити який є однією з ваших потреб? І не запитуйте, чому людина зовсім не розуміє того, що вона може відчувати, бо вона добре відчуває те, чого не розуміє. Якщо я доведу вам, що ваш розум не знає того, що є для нього досяжним, то чи згодитеся ви зі мною, що він не спроможний осягнути того, що для нього недосяжне? Чи не матиму тоді я підстави сказати вам: один з висновків, що прирікають Бога на смерть на суді ваших міркувань, правильний, а другий — ні; ви відчуваєте необхідність кінця існуючого створіння, і, мабуть, цей кінець вам уявляється не дуже гарним. Тож якщо матерія закінчується в людині розумом, то чому б вам не постаратися дізнатись, що кінцем людського розуму є світло високих сфер, за якими збережено інтуїтивне відчуття того Бога, який видається вам нерозв’язною проблемою? Істоти, нижчі за вас, не володіють таким розумом, яким володієте ви, але чому б не припустити, що десь існують розумніші за вас істоти? Та чи людина, перш ніж застосувати свою силу в оцінці Бога, не повинна бути розумнішою, ніж вона є, коли оцінює сама себе? Перш ніж погрожувати зорям, які освітлюють її, перш ніж нападати на високі ідеали, чи не повинна вона виробити ідеали, які стосуються її самої? Однак на заперечення Сумніву я повинна відповісти запереченням. Тепер же я запитую вас, чи на цьому світі є щось само собою очевидне, в що я могла б повірити? Я враз доведу вам, що ви твердо вірите в явища, які діють, хоч самі не є розумом, вірите в живі абстракції, розуміння яких не виражається в жодній формі, які ніде не існують, але які ви скрізь знаходите, які не мають назви, але які ви назвали, які, схожі на Бога в плоті, яким ви собі його уявляєте, розвіюються під непояснимим, незбагненним і абсурдним. І я спитаю вас, яким чином ви, сприйнявши ці явища, зберігаєте свої сумніви щодо Бога. Ви вірите в Число — основу, на яку ви ставите споруду наук, що їх називаєте точними. Без Числа не існує математики. Що ж, яка таємнича істота, котрій була б надана здатність жити вічно, змогла б назвати Число, що мало б у собі нескінченні числа, наявність яких вам відкрила ваша думка? Спитайте про це в найбільшого з людських геніїв — він просидів би тисячу років край стола, взявши голову в руки — і що він вам би відповів? Ви не знаєте ні де починається Число, ні де воно закінчується, ні коли воно скінчиться. Тут ви його називаєте Часом, там ви його називаєте Простором; усе існує тільки через посередність Числа, без нього все було б єдиною й тією самою речовиною, бо тільки воно її розрівняє й визначає. Число є у вашій свідомості тим самим, чим воно є в матерії, — незрозумілим чинником. Чи не зробите ви з нього якогось Бога? Чи не є воно якоюсь істотою? Або подихом, що йде від Бога, щоб організувати матеріальний всесвіт, де все отримує свою форму тільки через подільність, що є наслідком Числа? Хіба найменші, так само як і найбільші створіння не відрізняються між собою своєю кількістю, якістю, розміром, силою, всіма ознаками, породженими Числом? Нескінченність чисел — доведений факт для вашого розуму, але цьому факту не можна дати жоден матеріальний доказ. Математик скаже вам, що нескінченність чисел існує й не доводиться. Бог, любий пасторе, є Числом, наділеним рухом, який відчувається, але який не доводиться, сказав би вам віруючий. Як Єдність він починається з Чисел, з якими не має нічого спільного. Існування Числа залежить від Єдності, яка, не будучи сама Числом, породжує їх усіх. Бог, любий пасторе, є чудовою Єдністю, яка не має нічого спільного з його створіннями й яка, проте, їх породжує! Тож згодьтеся зі мною, що ви теж не знаєте, де починається й де закінчується Число, що ви не знаєте, де починається й де закінчується створена Вічність? Чому ж ви заперечуєте Бога, якщо вірите в Число? Хіба Створіння не стоїть між Нескінченністю неорганізованих речовин і Нескінченністю божественних сфер, так само, як Єдність перебуває між Нескінченністю часточок, що їх ви віднедавна називаєте Десятковими дробами, і Нескінченністю Чисел, які ви називаєте Цілими. Ви єдиний на землі розумієте Число, цю першу сходинку перистилю, що веде до Бога, і вже ваш розум на ній спотикається. Еге ж, чому ж бо ви не можете ні виміряти першу абстракцію, що її вам дав Бог, ні охопити її, а хочете підкорити своєму виміру Божі наміри? Тож що сталося б, коли б я занурила вас у безодню Руху, в цю силу, що організує Число? Отже, коли я вам сказала б, що Всесвіт — це тільки Число й Рух, то ви побачили б, що ми розмовлятимемо різними мовами. Я розумію ту й ту, а ви їх зовсім не розумієте. Що було б, якби я сказала вам, що Рух і Число породжені Словом? Це Слово — вищий розум Ясновидців і Провидців, які колись почули той подих Бога, під якими упав святий Павло; ви глузуєте з нього, ви, чоловіки, завдяки яким, однак, усі діяння, суспільства, пам’ятники, вчинки, захоплення увібрали в себе ваше слабосиле слово і хто без мови був би схожий на поріддя, таке близьке до чорного раба й дерев’яного чоловічка. Тож ви твердо вірите в Число й Рух, непоясненну, незбагненну силу й наслідок, до існування яких я можу застосувати дилему, що колись звільнила вас від віри в Бога. Ви, такий сильний розум, ніколи не завадите мені довести вам, що Нескінченність повинна бути скрізь схожою на саму себе і що вона завжди єдина. Лише Бог безконечний, бо, звісно ж, він не може мати двох нескінченностей. Коли, послуговуючись людськими словами, щось, існування чого цілком доведене на цьому світі, видасться вам нескінченним, будьте певні, що ви побачили в ньому одне з Божих облич. Ходімо далі. Ви привласнили собі місце в Нескінченності Числа, ви пристосували його до своєї фігури, створивши, якщо тільки ви взагалі здатні щось творити, арифметику — підвалини, на яких стоїть усе, навіть ваші суспільства. Так само Число — єдина річ, у яку повірили, так би мовити, ваші атеїсти — організує фізичне творення; так само арифметика, ця служниця Числа, організує духовний світ. Це числення повинно бути абсолютним, як усе те, що є само собою справжнім; але воно чисто відносне, воно не існує абсолютно, ви не можете навести жодного доказу його реальності. Передусім, якщо це числення придатне для лічби організованих речовин, то воно безсиле щодо організуючих сил, оскільки перші скінченні, а другі нескінченні. Людина, яка осягає Нескінченність своїм розумом, не може цілком і повністю користуватися нею, інакше вона була б Богом. Отже, ваше числення, застосоване до скінченних речей, а не до Нескінченності, є справжнім стосовно деталей, що їх ви сприймаєте, але воно фальшиве стосовно всього цілого, чого ви не сприймаєте. Якщо природа схожа на себе у своїх організуючих силах або у своїх нескінченних принципах, вона ніколи не матиме своїх скінченних властивостей; тож ви ніде в природі не знайдете двох однакових предметів: у Природному Порядку, коли до двох додати два, ніколи не буде чотири, бо треба було б зібрати докупи абсолютно схожі між собою єдності, а ви знаєте, що неможливо знайти два однакові листки на одному дереві, ні два схожі між собою суб’єкти на одному дереві життя. Ця аксіома вашого лічення, фальшива у видимій природі, є водночас фальшива в невидимому всесвіті ваших абстракцій, де така сама різноманітність є у ваших думках; ці абстракції — явища видимого світу, але вони надто розпорошені стосовно нього; отже, різниця набагато різкіше означена тут, ніж будь-де інде. І справді, все тут відносне щодо темпераменту, сили, моралі, звичаїв індивідів, які ніколи не бувають схожими одні на одних, тому кожна особистість виявляє тільки їй притаманні почуття. Звісно, людина змогла створити єдності, надавши однакової ваги й значення шматкам золота. Так, ви можете додати дукат злидаря до дуката багатія й сказати громадській скарбниці, що це дві рівні величини, але, на думку мислителя, перша, звісно, куди морально більша за другу; перша становить собою місяць щастя, а друга — найефемернішу примху. Тож два додати два дорівнює чотирьом тільки через страшенно фальшиву абстракцію. Часточка теж не існує в Природі де те, що ви називаєте часточкою, становить завершену в собі річ; але чи не буває часто так — і ви маєте докази цього, — коли сота частка якоїсь речовини є сильнішою за те, що ви назвали б цілим? Якщо часточка не існує в Природному Порядку, то вона тим більше не існує в Духовному Порядку, де думки й почуття можуть бути різними, як види Рослинного Світу, але вони завжди цілі. Отож теорія частковостей є ще одним небаченим самозамилуванням вашого розуму. Число зі своїми нескінченно малими Величинами й нескінченними Сукупностями, — та рушійна сила, незначна частина якої вам відома й розуміння якої для вас недосяжне. Ви спорудили собі хатину в Нескінченності чисел, прикрасивши її вміло розставленими й дбайливо намальованими ієрогліфами, і вигукнули: "Тут є все!" Тепер перейдімо від абстрактного Числа до уречевленого Числа. Ваша геометрія встановила, що пряма лінія є найкоротшим шляхом між двома точками, але ваша астрономія доводить вам, що Бог діяв тільки по кривих. Ось вам в одній науці дві однаково доведені правди: одна — свідченням ваших відчуттів, посилених телескопом, друга — свідченням вашого розуму, але вони заперечують одна одну. Підкорена помилкам людина стверджує одну, а зодчий Всесвіту, якого ви так ні разу й ніде не заскочили на гарячому, спростовує її. Тож хто зробить вибір між прямолінійною та криволінійною геометріями, між теорією про пряму й теорією про криву? Якщо у своїй роботі таємничий майстер, який надзвичайно швидко вміє досягти своєї мети, використовує пряму лінію тільки для того, щоб перетнути її під прямим кутом і одержати криву, то людина ніколи не може на це розраховувати: ядро, яке вона хоче пустити по прямій лінії, летить по кривій, і коли ви напевне бажаєте досягти якоїсь точки в просторі, то ви примушуєте це ядро рухатися по його чітко визначеній параболі. Ніхто з ваших учених не дійшов простого висновку, що Крива — закон матеріальних світів, а Пряма — закон духовних світів: одна — це теорія скінченних творень, друга — теорія Нескінченності. Людина, яка єдина на цьому світі володіє знаннями про Нескінченність, може єдина пізнати пряму лінію; тільки вона одна має відчуття вертикальності, що міститься в неї у спеціальному органі. Чи прив’язаність до творень кривої не є в деяких людей ознакою нечистоти їхньої природи, ще пов’язаної з матеріальними речовинами, и;о нас породжують, і чи любов великих умів до прямої лінії не виказує в них передчуття неба? Між цими двома лініями лежить безодня, немов між скінченним і нескінченним, немов між матерією і духом, немов між людиною й ідеєю, між рухом і нерухомим предметом, між створінням і Богом. Попросіть у божественної любові її крила, і ви подолаєте цю безодню! А за нею починається Одкровення Слова. Скрізь речі, що їх ви називаєте матеріальними, мають свою глибину; лінії є закінченням тверді, що приховують у собі силу дії, котру ви обходите у своїх теоремах, що робить їх фальшивими щодо тіл, узятих у своїй цілісності; звідси постійне руйнування всіх людських пам’яток, що їм ви, самі того не відаючи, надаєте властивостей дії. Природа складається тільки з тіл, а ваша наука лише комбінує їхніми зовнішностями. Тож хіба природа не спростовує на кожному кроці всіх ваших законів: чи ви знайдете в ній бодай один закон, що його не заперечував би факт? Закони вашої статики дістали не один ляпас від безлічі випадковостей у фізиці, бо газ перекидає важенні гори й таким чином доводить вам, що найважчі речовини можуть бути піднятими невагомими речовинами. Ваші закони про акустику та оптику спростовуються звуками, що їх ви чуєте в собі вві сні, й світлом електричного сонця, промені якого вас часто гнітять. Ви не знаєте, як світло перетворюється у вас на розум, бо вам невідомий той простий і природний спосіб, який перетворює це світло на рубін, сапфір, опал чи смарагд на шиї одного птаха в Індії, в той час, як воно лишається сірим і коричневим на шиї того самого птаха, що живе під хмарним небом Європи, невідомо вам теж, чому воно лишається білим тут, посеред північної природи. Ви не можете сказати, чи колір — це властивість, якою наділені тіла, чи він є наслідком, спричиненим опроміненням світлом. Ви згоджуєтеся з тим, що море солоне, хоч не перевірили, чи воно є таким на всій своїй глибині. Ви визнаєте існування різних речовин у тому, що ви вважаєте порожнечею, — речовин, які неможливо сприймати в будь-якій формі, властивій матерії, і які діють у гармонії з нею, незважаючи на всі перешкоди. Таким чином, ви вірите в результати, здобуті хімією, хоча вона ще ніяк не може оцінювати зміни, що відбуваються внаслідок припливу й відпливу різних речовин, які проходять у той чи інший бік крізь ваші кристалики й ваш організм по нечутливих жилах до тепла або до світла. Ви отримуєте тільки неживі речовини, прогнавши з них невідому силу, котра чинить опір усьому тому, що на цьому світі розкладається й чия сила притягання, коливання, сила зчеплення й полярність є тільки явищами. Життя — це думка тіл; тіла — лише засіб, що його визначає, підтримує на його шляху; коли б тіла були самі по собі живими істотами, вони були б вічними й не помирали б. Коли людина констатує наслідки загального руху, що його зазнають усі створіння відповідно до їхньої властивості абсорбації, ви проголошуєте її вельми вченою, так ніби геніальність людини полягає в тому, що вона може пояснювати це явище. Геній повинен бачити, що криється за самими наслідками! Всі ваші вчені сміялися б, якби ви їм сказали: "Між двома істотами, одна з яких перебуває тут, а друга — на Яві, існують такі незаперечні взаємини, що вони можуть водночас перейматися однаковим почуттям, усвідомлювати все це, ставити одна одній запитання й безпомилково відповідати на них!" Проте є мінеральні речовини, які засвідчують притягання одні до одних на тій відстані, яку я назвала. Ви вірите в силу електрики, зафіксовану в магніті, але ви заперечуєте можливості сили, яка вивільняє душу. На вашу думку, Місяць, дія якого на морські припливи вам здається доведеною, ніяк не впливає на вітри, на рослинність, на людей, він розбуркує море й роз’їдає скло, але мусить щадити хворих; він має певні взаємини з однією половиною людства й нічого не може вдіяти з другою. Ось ваша непохитна впевненість! Ходімо далі. Ви вірите у фізику? Одначе ваша фізика починається, наче католицька релігія, з вчинку в ім’я віри. Чи визнає вона різну зовнішню силу тіл, які ця сила проводить у рух? Ви бачите наслідки цієї сили, але що вона становить собою, де вона діє, в чому її сутність, її життя? І чи є в неї межі? А ви заперечуєте Бога!.. Отже, більшість ваших наукових аксіом, слушні щодо людини, неправильні в своїй сукупності. Одна з них — наука, яку ви схвалюєте. Чи не слід для того, щоб пізнати справжній сенс незвичайних законів, знати співвідношення, що існують між явищами й законом у цілому? В усякому разі, існує зовнішність, яка впливає на ваші чуття; під цією зовнішністю криється душа: є тіло і є властивість. Де ви черпаєте знання про взаємини, що пов’язують між собою речі? Ніде. То невже у вас нема нічого абсолютного? Найдостовірніші предмети ваших міркувань ґрунтуються на аналізі матеріальних форм, чий Дух ви постійно нехтуєте. Є одна висока наука, що її люди помічають надто пізно, не наважуючись у цьому зізнатися. Ці люди зрозуміли необхідність розглядати тіла не тільки в їхніх математичних властивостях, а й у їхній сукупності, в їхніх окультних спорідненостях. Один з найбільших серед вас розгадав наприкінці своїх днів, що все є взаємною причиною й наслідком, що видимі світи координовані між собою й підкорені невидимим світам. Він аж застогнав, спробувавши встановити абсолютні правила! Рахуючи плоди винограду, свої світи, розсипані в просторі, він пояснив зв’язок між ними законами сили планетарного й молекулярного притягання; ви привітали цю людину… Але ж вона, скажу я вам, померла з розпачу. Коли припустити, що відцентрова й доцентрова сили рівні, що відкрив учений, аби збагнути Всесвіт, то Всесвіт зупинився б, а він, проте, вважав, що Всесвіт рухається в невизначеному напрямку; та коли б припустити, що ці сили нерівні, то світи зразу ж стали б переміщуватися між собою. Отож його закони не були абсолютними, існувала ще проблема набагато вища за принцип, на якому трималася його фальшива слава. Чи зв’язок зірок між собою та доцентрова дія їхнього вічного руху не завадили йому знайти ту виноградну лозу, з якої звисав його кетяг? Що він, бідолаха, більше розширював простір, то важчав його вантаж! Учений сказав вам, як усе там урівноважено між собою, але ж не сказав, куди все це йде. Він спостерігав за простором, нескінченним у очах людини, наповненим тими групами світів, мінімальну часточку яких відкриває для нас наш телескоп, але відстань до більшості з яких вимірюється лише швидкістю світла. Це глибоке спостереження дало йому змогу відкрити нескінченні світи, які, посаджені в цьому просторі, наче квіти на луці, народжуються, немов діти, виростають, як люди, й помирають, як дідугани, живуть, засвоюючи у своїй атмосфері чисті речовини, що їх живлять; світи, які мають свій центр і свій принцип існування, які вбезпечують одні одних завдяки простору, які, немов рослини, вбирають у себе інші речовини й дають себе вбирати іншим світам, які утворюють ансамбль, наділений життям, що має своє призначення. Збагнувши все це, той чоловік аж затремтів! Він знав, що життя породжене поєднанням речі зі своїм принципом, що смерть чи інерція так само, як і зрештою сила тяжіння, породжені розривом між предметом та властивим йому рухом; тож він передчув крах цих приречених світів, якщо Господь позбавить їх свого Слова. Він заходжувався шукати в апокаліпсисі слідів цього Слова! Ви подумаєте, що він з’їхав з глузду, але знайте: він силкувався знайти собі прощення за свою геніальність. Вільфріде, ви прийшли просити мене розв’язати рівняння, понести мене на дощову хмару, занурити в Фіорд, щоб я виринула звідти лебідкою. Якби наука або чудеса були метою людства, то Мойсей заповів би вам диференціальне числення; Ісус Христос осяяв би пітьму ваших наук; його апостоли сказали б вам, звідки йдуть ці величезні струмені газу або розплавленого металу, прив’язані до ядер, які кружляють, аби затверднути, шукаючи для себе місця в просторі, і які колись потрапляють у якусь систему, де вони вступають у взаємодію з якоюсь зіркою, наштовхуються на неї й розбивають її або пожирають своїми смертельними газами. Замість того, щоб примусити вас жити в Богові, святий Павло пояснив вам, що їжа є прихованим зв’язком між усіма створіннями й очевидним зв’язком між усіма живими істотами. Нині було б найбільшим дивом знайти квадрат, рівний кругу — завдання, яке вам здається неймовірним і яке, безперечно, розв’язується в русі світів перетином математичної лінії, намотування якої стають очевидними для зору умів, що прийшли з вищих сфер. Повірте мені, чудеса криються в нас, а не поза нами. Тож саме так відбуваються природні явища, що їх народи вважають надприродними. Чи був би Бог справедливим, коли б виявив свою силу одним поколінням людей, відмовившись виявити її іншим поколінням? Бронзовий жезл належить усім. Ні Мойсей, ні Яків, ні Зороастр, ні Павло, ні Піфагор, ні Сведен— борг, ні найхитромудріші провісники, ні найясновельможніші пророки Божі не були чимось вищі за тих, ким можете бути ви. Тільки в цілих народів настають години, коли вони відчувають віру. Якщо матеріальній науці судилося бути метою людських зусиль, то признайтеся, чи суспільства, ці величезні вогнища, в які гуртуються люди, завжди будуть провіденціально розпорошені? Якщо цивілізація є метою живого виду, то чи колективний розум зникне, а збережеться суто індивідуальний? Велич усіх великих націй ґрунтувалася на винятковостях: коли ж винятковість переставала діяти, ставала мертвою й сила. Хіба ясновидці, пророки, провісники зайнялися Наукою замість зіперти її на Віру, хіба вони завдавали удару вашому мозку замість того, щоб торкнутися ваших сердець? Усі вони прийшли, щоб навернути народи до Бога; всі вони проголосили святий шлях, сказавши вам прості слова, що ведуть до царства небесного; всі вони, запалені любов’ю й вірою, натхнені Словом Божим, що витає над народами, огортає їх, надихає й підносить, не використовують його задля людського інтересу. Ваших великих геніїв, поетів, королів, учених, поглинули їхні міста, а Пустеля заново накрила їх своїм піщаним покровом, у той час, як з цієї катастрофи виринають імена добрих, благословенних пасторів. Ми ніяк не можемо зрозуміти одні одних. Нас розділяють безодні: ви перебуваєте в мороці, а я живу у справжньому світлі. Чи це ви хотіли почути? Я виголосила вам ці слова з радістю, вони можуть вас змінити. Запам’ятайте: існують матеріальні й духовні науки. Там, де ви бачите тіла, я бачу сили, що тягнуться одні до одних висхідними рухами. Для мене властивість тіла — ознака його принципів та його здатностей. Ці принципи породжують спорідненості, яких ви не помічаєте і які тісно пов’язані з центрами. Різні види, між якими розподілено життя, є невичерпними джерелами, взаємно пов’язаними між собою. В кожного своє спеціальне творення. Людина є наслідком і причиною; вона сама харчується, але й годує у свою чергу інших. Називаючи Бога Творцем, ви применшуєте його; він не створив, як ви гадаєте, ні рослини, ні тварини, ні зірки; чи міг він діяти багатьма способами, хіба не діяв він єдністю складових сил? Крім того, він подарував нам принципи, які розвиваються згідно з його загальним законом, з волі середовищ, у яких вони повинні будуть діяти. Тож єдина речовина, єдиний рух, єдина рослина, єдина тварина, але вони постійно взаємодіють. І справді, всі властивості пов’язані між собою певними схожостями, якась спрагла сила так само стрімко спрямовує життя світів до їх центрів, як усіх нас голод штовхає до їжі. Ось вам приклад властивостей, пов’язаних між собою схожостями, цей вторинний закон, на якому тримається творіння вашої думки: музика, це небесне мистецтво, ґрунтується на цьому принципі, бо хіба вона не є сукупністю звуків, що їх гармонізує число? Хіба звук не видозміна повітря — стиснутого, розширеного або тремтливого? Ви знаєте склад повітря: азот, кисень і вуглець. А що ви не можете отримати звуку в порожнечі, то стає зрозуміло, що музика й людський голос є наслідком організованих хімічних сполук, які діють в унісон з такими самими сполуками, що їх приготувала у вас ваша думка, узгодивши із світлом — цим великим натхненником вашого світу: чи вам випадало спостерігати за селітрою, що відкладається після танення снігу, дивитися на розряди блискавки й рослини, які видихають із себе в повітря метали, і не робити при цьому висновку, що сонце розтоплює й розподіляє невидиму благодать, яка плекає все на цьому світі? Як сказав Сведенборг, "Земля — своєрідна людина"! Ваші сучасні науки, які роблять вас у ваших очах великими, здаються надто мізерними поряд із сяйвом, яким залиті ясновидці. Перестаньте розпитувати мене, ми розмовляємо різними мовами. Якийсь час я скористалася з вашої мови, щоб пронизати вашу душу блискавкою віри, щоб подати вам полу свого одягу й повести вас у прекрасні краї молитви. Хіба Бог повинен спускатися до вас? Ні, то ви маєте підійматися до нього. Якщо людський розум вичерпав свої сили на східцях, які ведуть до Бога, то невже не ясно, що слід шукати інший шлях, щоб його пізнати? Цим шляхом є ми самі. Ясновидець і віруюча людина мають більш проникливі очі, ніж очі, даровані іншим речам землі, і бачать Аврору. Ви чуєте цю правду? Ваші найточніші науки, ваші найсміливіші міркування, ваші найкращі осяяння-це чорні хмари. А над ними — святилище, звідки ллється справжнє світло.