"Навряд чи внесе, — подумав він. — Не те він говорить!"
День був свинцево-сірий, холодний. Дув гострий, зовсім зимовий вітер. Герствуд подався ще в одне місце, далеко в східній частині міста, поблизу Шістдесят дев'ятої вулиці. Він добрався туди близько п'ятої години, коли вже починало сутеніти. Хазяїн був гладкий німець.
— Я з приводу вашої об'яви в газеті,— сказав Герствуд, якому не сподобався загальний вигляд бару.
— С цим фше покінчено, — промовив німець. — Я перетумаф і не буду протафати.
— Ось як?
— Так, так, з цим фше покінчено.
— Гаразд, — сказав Герствуд і рушив до дверей.
Німець більше не звертав на нього уваги, і це роздратувало Герствуда.
— Проклятий осел! — пробурмотів він. — На біса ж він дає об'яви в газеті?
Зовсім пригнічений повертався він на Тринадцяту вулицю. Світло горіло тільки в кухні, де поралася Керрі. Він запалив сірник, засвітив газ і сів у їдальні, навіть не привітавшися з Керрі. Вона підійшла до дверей і зазирнула в кімнату.
— Це ти? — промовила вона і повернулась у кухню.
— Я, — відповів він, не підводячи очей від купленої по дорозі газети.
Керрі бачила, що з ним щось не гаразд. Коли Герствуд похмурнів, його ніяк не можна було назвати гарним. Зморшки в куточках очей поглиблювались, а смуглява шкіра зовсім темніла, надаючи йому лиховісного вигляду. На нього просто неприємно було дивитись.
Керрі накрила на стіл і внесла страви.
— Обід готовий, — мовила вона, виходячи ще за чимсь.
Він нічого не відповів і читав далі.
Вона знову ввійшла і сіла на своє місце, почуваючи себе зовсім нещасною.
— Ти що, не будеш їсти? — спитала вона.
Він згорнув газету і присунувся до столу. Мовчання порушувалось тільки уривчастим: "Передай мені оце".
— Сьогодні, здається, весь день було хмарно? — зауважила Керрі трохи згодом.
— Так, — відповів Герствуд.
Він тільки копирсав виделкою їжу.
— То бар напевне закриється? — спитала Керрі, пробуючи почати розмову на тему, до якої вони не раз повертались.
— Я вже казав, що напевне, — відповів він, і в голосі його забриніло роздратування.
Така відповідь розсердила Керрі. У неї й без того був невеселий день.
— Як ти говориш зі мною! — сказала вона.
— Ох! — вигукнув він, відсуваючись від столу, ніби хотів ще щось додати, але промовчав і знову взявся за газету.
Керрі підвелася з місця, ледве стримуючись. Він зрозумів, що вона образилась.
— Куди ж ти? — сказав він, бачачи, що вона прямує до кухні.— Кінчай обід.
Вона мовчки вийшла.
Він ще якийсь час дивився в газету, потім устав і одяг пальто.
— Я пішов у бар, Керрі,— сказав він, входячи у кухню. — Я сьогодні щось не в собі.
Вона не відповідала.
— Не сердься, — провадив він. — Завтра все буде гаразд.
Він подивився на неї, але вона мила посуд і не звертала на нього ніякої уваги.
— До побачення — сказав він нарешті й вийшов.
Так вперше виникла сварка, що показала, які між ними напружені взаємини. Чим ближче був день, коли мав закритися бар, тим похмуріший настрій запановував у їхньому домі. Герствуд не міг приховати свого хвилювання. Керрі ж мимоволі запитувала себе, до чого веде її доля. Вони майже не розмовляли одне з одним, але не Герствуд ставився холодно до Керрі, навпаки, вона сама цуралась його. Він це помітив і обурився її байдужістю до нього. Він сам зробив дружні взаємини майже неможливими, але його дратувало ставлення Керрі, і від цього незлагода між ними ще більше зростала.
Нарешті наблизився останній день. Коли він настав, Герствуд, що до його настрою найбільше пасувала б люта буря з громом і блискавками, відчув полегкість від того, що день нічим особливим не відзначається. Світило сонце, і було досить тепло. Сідаючи снідати, Герствуд раптом подумав, що, власне кажучи, не сталося нічого страшного.
— Ну ось, — звернувся він до Керрі,— сьогодні мій останній день на землі.
Керрі мовчки осміхнулася.
Герствуд переглядав газету в досить веселому настрої. У нього ніби тягар спав з плечей.
— Я навідаюся в бар, — сказав він після снідання, — а потім піду шукати. Завтра я шукатиму цілий день. Я знайду щось тепер, коли в мене розв'язані руки.
Він вийшов з усмішкою на устах і подався до бару. Шейнессі був уже там. Вони ще раніше поділили усе майно відповідно до їхньої пайки в ділі. Герствуд пробув у барі кілька годин, потім години на три вийшов, а коли повернувся, його піднесення вже згасло. Хоч як не подобалось йому тут, тепер, коли бар мав закритися, він шкодував, що усе так скінчилось.
Шейнессі тримався холодно, по-діловому.
— Ну що ж, — промовив він о п'ятій годині,—мабуть, час уже нам підрахувати і поділити виторг.
Вони так і зробили. Обставу ще раніше було продано і гроші за неї поділено між ними.
— На все добре, — сказав Герствуд, з усіх сил намагаючись триматися привітно.
— Бувайте, — відповів Шейнессі і навіть не подивився на нього.
І от діло на Уоррен-стріт було для нього назавжди закінчене.
Удома Керрі приготувала смачний обід, але Герствуд повернувся похмурий і замислений.
— Ну що? — спитала Керрі.
— Все скінчено, — відповів він, скидаючи пальто.
Вона поглянула на нього, в думці запитуючи себе: яке ж, власне, його грошове становище тепер? Вони сіли до столу і за обідом трохи поговорили.
— А в тебе вистачить грошей, щоб купити пайку в якомусь іншому ділі? — спитала Керрі.
— Ні,— відповів він. — Доведеться зайнятись чимсь іншим і скласти трохи грошей.
— Добре було б, якби тобі пощастило знайти якусь посаду, — мовила Керрі, в якій боролися тривога і надія.
Я думаю, що знайду, — сказав він задумливо.
Після цього Герствуд кілька днів підряд одягав уранці пальто і вирушав з дому. Під час цих блукань він спочатку тішився думкою, що, маючи сімсот доларів, він ще знайде що-небудь вигідне. Він збирався також звернутися по допомогу кудись на броварню, знаючи, що броварні часом здають в оренду пивниці, які при цьому лишаються під їхнім контролем. Але потім він збагнув, що тоді довелося б витратити кількасот доларів на обставу і що йому нічого не залишилося б на домашні витрати. На прожиток їм треба було доларів вісімдесят щомісяця.
"Ні,— говорив він собі в ті хвилини, коли тверезо оцінював своє становище. — 3 цього нічого не вийде. Треба щось підшукати і зібрати трохи грошей".