Стащина гаряча кров запрагла перепочинку, як його хочуть перевтомлені ноги чи руки. Нічого того, що сталося з нею, не забула. Нікому з тих, що її скривдили, не простила. Нічого, що надумала у своїй помсті, не зреклася.
Просто-напросто її серце перевтомилося і забажало відпочинку.
Фі, до Дунаю їй, що про неї торочать пліткарки з Мнихівки!
Хай мелють, доки час їхній не вийшов, а то либонь, скоро він урветься їм, а тоді доведеться поїдати кашу, яку самі заварили.
Відколи перестали у Сташки бушувати нерви, з'явилася в неї статечність, якої раніше не знала її гаряча натура.
Насамперед Стаха не почуває себе дівчиною, яку покинув хлопець, а жінкою, що розійшлася з чоловіком. А це велика різниця!
Багато справ, що до цього вабили Стаху, перестали тепер цікавити її. От відпала їй зовсім від серця колись така улюблена розвага, як оглядання вітрин з галантереєю і готовим жіночим одягом. Фі, не бачила вона дамської нічної сорочки чи порцелянової ноги в панчосі-павутинці!
Не займала тепер Стахи і розмова про кавалерів. Дрібними, малозначними, а то й зовсім не гідними уваги видавалися тепер Сташці страждання подруг у порівнянні з тим, що сама пережила.
Можливо, це була одна з причин, чому вона так тісно подружила з Мариською. Тепер після роботи не квапилася додому, бо там не чекав її Бронко, а волочіння з дівчатами по головному проспекту Нашого, так званій лінії А — Б, не вабило Стахи.
Воліла провести Марисю додому, а часто й допомогти їй в домашній роботі. Витягне води з криниці чи врубає дров — і то бідній жінці допомога.
Крім того, Мариська була єдина людина, з якою Стаха могла поговорити про Бронка. Не мала дівчина, як її мамунця, звички виливати душу перед першим-ліпшим, ніби помиї.
Горе Сташки було й у тому, що вона тільки тепер по-справжньому покохала Бронка. Коли впадав за нею, коли могла його мати біля своїх ніг у всяку пору дня чи ночі, то і ставилася до нього, як до цуцика, що й незваний потягнеться за ногами.
Тепер — гинула за ним.
А відомо, що немає кращих ліків для наболілого серця, як розбинтувати його і показати рану комусь щирому.
А перед ким, крім Мариськи, могла Стаха розбинтувати своє серце?
Подруги?
Має їх більше, ніж пальців на руках і ногах, але не вірить жодній з них. Надто самовпевнено в свій час твердила, що кохання для неї до Дунаю, фі, спортивна гра — і більш нічого. Надто вже нерозважливо відбивала у подруг їхніх кавалерів, надто високо дерла свого веснянкуватого носа, щоб тепер, попавши сама в біду, могла сподіватись на їхнє співчуття.
Марися була виняток чи, по-мнихівському, інша пара калош. По-перше, відчула велику вдячність до Стахи за те, що та відстояла її права перед старим. Тому трималася своєї рятівниці, наче сліпий посоха.
Воно таки правда, що від випадку з Мариською, чи, точніше, від виступу Стахи на фабриці, він став обережнішим у приписуванні авансів. Тепер і простої з технічних причин, як тут звисока називали несправність розторохканих машин, не падали, як колись, тільки на кишеню робітниць. Щиро кажучи, це таки була заслуга Сташки.
Стаха — людина справедлива. Не візьме чужої неправди на себе, але й не стане приписувати собі заслуг, які не належать їй. Вона, наприклад, дуже добре розуміє, що її пожвавлене зацікавлення громадськими справами не від раптового припливу ідейності, а від того, що її гаряча натура, перепочивши трохи, знову запрагла руху. А може, сподівалася, що саме цим знов наверне до себе Бронка?
Тому й не дивно, що сьогодні, коли поверталася додому (знову засиділася у Мариськи) і крізь вікно побачила обриси плечей чоловіка, що сидів з татом за столом спиною до вікна, згарячу, дуже бажаючи цього, подумала: Бронко!
На превелику тугу, це був не Бронко.
Коли б Стаха придивилася спокійніше, то й крізь шибу побачила б, що той, у хаті, був і нижчий, і у плечах щупліший від Бронка.
"Напевно, — подумала, — прийшов хтось у справі до тата".
У літню пору старий Кукурба підробляв трохи тим, що мазав людям хати. Та коли в сінях учула Стаха запах яєчні та вудженини[120], то зразу зміркувала, що це мусить бути неабиякий гість, якщо мама не пожалкувала для нього шинки. Тих, що приходили до батька у справі, мама не садовила за стіл.
— То хто? — пошепки спитала Стаха. Підозрілою видалася їй мамина метушливість біля плити.
Кукурбиха приклала палець до губ:
— Пс-с! Це до тебе. Іди приберися…
— А чого до мене?
— Ти будеш тихо чи хочеш, щоб я тобі зараз по гембі[121] заїхала? Люди прийшли! Чуєш?
Люди мнихівською говіркою означало жених або старости від нього.
Давній біль озвався у серці, наче зуб сіпнуло: хоч від кого б ті люди були, однаково не від Бронка.
— А ви йому перекажіть, що я не збираюся віддаватися.
— Я тобі "не збираюся"… А ти знаєш, хто це?
— А мені все одно…
— Дурна, то Вовк з Цегельної… колійовий слюсар. Та ти знаєш його…
— А від кого він прийшов? — спитала без особливої цікавості.
— Цить, дурна, ні від кого! Від себе прийшов.
— Що? Такий стариган? До відзеня![122] Можете йому переказати, що я кланяюся низько. — Вона завернула до сіней, але стара Кукурбиха схопила її за коси.
— Ану, марш мені до людей! Я тобі дам коники тут показувати! Вже раз вибрала сама…
— Мамо! — спалахнула Стаха. — Скільки раз я вам казала: не смійте чіпати Бронка!
— Та я нічого, ти завжди починаєш перша… Чекай, я тобі винесу з покою сукенчину, іди приберися! Не бійся, до шлюбу ніхто тебе на воловоді не поведе, а людей ні про що ображати не можна. Чоловік їй честь робить, а вона буде тут свої фохи показувати!
Стаха здалася. Не тому, що її мати переконала. Фі, якби не забажала вийти до гостя, то й мамині штовханці не допомогли б. Просто не хотілося їй сперечатися з мамою з-за чужої людини. А втім, що їй шкодить зробити трохи вар'ята з того дурня?
Згадала, як вона колись крутила хлопцям голови, і їй стало весело. Миттю причепурилася, покусала губи, аби червонішими здавались, і ввійшла до покою.
Вовк не встав, але зашкірився до неї, гейби кобила до грису[123]. І такий простак мав би її чоловіком бути? А завтра не ласка?
Стаха примостилася не поруч, а напроти гостя. Спершись ліктем об стіл, вона немилосердно по часточках розглядала його: мав, певно, під сорок. Тридцять шість — тридцять вісім. Кругле, з безліччю вугрів (пізніше Стаха придивилася, що то не вугри, а сліди залізного пилу), блискуче лице з тонким увігнутим посередині носом нагадує Сташці… чайник… Очі до того глибоко посаджені, що проти світла важко відгадати їх колір. Але яке значення може мати колір очей, коли сама особа немила?