Віжки засмикались, Ніколаєв зацмокав, і візочок покотився риссю.
— Тільки погодуємо хвилинку й зараз, сьогодні ж, далі,— мовив офіцер.
2
Уже в'їжджаючи у вулицю розвалених решток камінних стін татарських будинків Дуванкой, поручик Козельцов знову був затриманий транспортом бомб і ядер, що йшов у Севастополь і скупчився на дорозі.
Два піхотні солдати сиділи в самій пилюці на камінні розваленої огорожі, біля дороги, і їли кавун з хлібом.
— Далеко йдете, землячок? — сказав один з них, пережовуючи хліб, солдатові, що з невеликою торбою за плечима спинився біля них.
— В роту йдемо з губернії,— відповів солдат, дивлячись у бік від кавуна й поправляючи торбу за
О
1 В багатьох армійських полках офіцери напівпрезирливо, напівласкаво звуть солдата Москвою або ще присягою. (Прим. Л. Ж. Толстого).
спиною.— Ми ось, вважай, третій тиждень при сіні ротному перебували, а тепер, бач, потребували всіх; та невідомо, в якому місці полк стоїть в теперішній час. Подейкують, що на Корабельну заступили наші на тому тижні. Ви не чули, земляки?
— В городі, брат, стоїть, в городі,— промовив другий, старий фурштатський солдат, з насолодою колупаючи складаним ножем у неспілому, білястому кавуні.— Ми ось тільки з опівдня звідтіля йдемо. Таке страхіття, брате мій, що й не ходи ліпше, а тут упади де-небудь, у сіно, якийсь день пролеж — діло краще буде.
— А що таке, земляки?
— Або ж не чуєш, ниньки кругом палить, аж і місця цілого нема. Що нашого брата перебив, і сказати годі! — І той, що говорив, махнув рукою й поправив шапку.
Прохожий солдат задумливо похитав головою, поцмокав язиком, потім витяг з халяви люлечку, не набиваючи її, розколупав пригорілий тютюн, запалив шматочок губкп у солдата, що курив, і трохи підняв шапочку.
— Піхто, як бог, земляки! Прощавайте! ■— сказав він і, підтруснувши за спиною мішок, пішов по дорозі.
— Ех, почекав би краще! — сказав переконливо-протяжно солдат, що колупав кавуна.
— Все одно,— пробурмотів прохояшй, пролазячи між колесами возів, що збилися в купу,— видно, теж кавуна купити повечеряти; бач, що кая^уть люди.
З
Станція була повна народу, коли Козельцов під'їхав до неї. Перший, хто зустрівся йому ще на ґанку, був худорлявий, дуже молодий чоловік, доглядач який пересварювався з двома офіцерами, що йшли за ним.
— І не те що три доби, і десять діб почекаєте! і генерали чекають, батечку! — говорив доглядач з бажанням дошкулити проїжджим,— а я вам не запряжуся ж.
— То нікому не давай коней, коли нема!.. А чому дав якомусь лакеєві з речами? — кричав старший з двох офіцерів, із склянкою чаю в руках, і, видимо, уникаючи займенника, але даючи відчути, що дуже легко й ти сказати доглядачеві.
— Та ви самі подумайте, пане доглядачу,— говорив із запинками другий, молоденький офіцерик,— нам не для своєї втіхи треба їхати. Ми ж теж, виходить, потрібні, коли нас кликали. А то я, далебі, генералові Крамперу неодмінно це скажу. А — то це що ж... ви, значить, не поважаєте офіцерського звання.
— Ви завжди зіпсуєте! — перебив його з досадою старший.— Ви тільки заважаєте мені; треба вміти з ними говорити. Ось він і втратив повагу. Коней зараз же, я кажу!
— І радий би, батечку, та де ж їх узяти? Доглядач помовчав трохи і раптом розпалився і,
розмахуючи руками, почав казати:
— Я, батечку, сам розумію і все знаю; та що станете робити! Ось дайте мені тільки (на обличчях
О
1 Станційний доглядач — чиновник, у віданні якого була поштова станція.
у офіцерів з'явилася надія)... дайте тільки до кінця місяця дожити — і мене тут не буде. Краще на Ма-лахів курган 1 піду, ніж тут зоставатись. їй-богу! Нехай роблять, як хочуть, коли такі розпорядження: на всій станції тепер жодного візка міцного нема, і віхтя сіна вже третій день коні не бачили.
І доглядач зник у воротях.
Козельцов разом з офіцерами ввійшов у кімнату.
— Що ж,— зовсім спокійно мовив старший офіцер молодшому, хоч за секунду перед цим він здавався розлюченим,— уже три місяці їдемо, почекаємо ще. Не біда — встигнемо.
У димній, брудній кімнаті було так повно офіцерів і чемоданів, що Козельцов ледве знайшов місце на вікні, де й сів; удивляючись в обличчя і вслухаючись у розмови, він почав робити цигарку. Праворуч від дверей, біля перекошеного засмальцьованого стола, на якому стояло два самовари з позеленілою подекуди міддю і розкладений був цукор у різних папірцях,
о
1 Маяахів курган — одне з найголовніших укріплень Севастополя на східному боці оборонної лінії, між другим і третім бастіонами.
сиділа головна група: молодий безвусий офіцер у новому архалуці ', напевне, перешитому з жіночого капоту, доливав чайника; чоловік з чотири таких самих молоденьких офіцерів були в різних кутках кімнати: один з них, підклавши під голову якогось кояїу-ха, спав на дивані; другий, стоячи біля стола, різав смажену баранину безрукому офіцерові, що сидів біля стола. Два офіцери, один в ад'ютантській шинелі, другий у піхотній, але тонкій, і з сумкою через плече, сиділи біля лежанки і тільки по тому, як вони дивилися на інших і як той, що був з сумкою, курив сигару, видно було, що вони не фронтові піхотні офіцери і що вони задоволені цим. Не те щоб видно було презирство в їхній манері, але якийсь самовдоволе-ний спокій, заснований почасти на грошах, почасти на близьких стосунках з генералами,— усвідомлення вищості, що доходила навіть до бажання приховати її. Ще молодий губатий лікар і артилерист з німецькою фізіономією сиділи майже на ногах у молодого офіцера, що спав на дивані, і лічили гроші. Чоловік з чотири денщиків — одні дрімали, інші поралися з чемоданами та клунками біля дверей. Козельцов між усіма обличчями не знайшов ні одного знайомого; але він з цікавістю став услухатися в розмови. Молоді офіцери, що, як він одразу ж з самого вигляду вирішив, тільки що їхали з корпусу, сподобались йому і, головне, нагадали, що брат того, теж з корпусу, цими днями мав прибути до однієї з батарей Севастополя. А в офіцері з сумкою, що його обличчя він бачив десь, йому все здавалося огидним і зухвалим. Він навіть з думкою: "Присадити його, коли б він надумав що-небудь сказати",— перейшов од вікна до