Цього разу граф та герцогиня вперше заговорили натяками про свої бажання, і коли вони прощалися, угоду про спілку було укладено.
В другому кутку вітальні сміялись. Пан де Мюзадьє розповідав баронесі де Корбель про прийом президентом республіки якихось представників негритянського посольства. Але в цю мить доповіли про приїзд маркіза де Фарандаль.
Ввійшовши, він спинився на порозі. Звичним і швидким рухом він вставив монокль у праве око і затримав його на мить, немов хотів розглянути вітальню, до якої заходив, а може, й для того, щоб присутні розглянули його та відзначили його появу. Потім непомітним рухом щоки та брови він скинув скельце, що висіло на чорному шнурку, швидко підійшов до пані де Гійруа й поцілував її простягнуту руку, дуже низько вклонившися. Поцілував він руку і своїй тітці, а з іншими привітався за руку, переходячи від одного до другого з витонченою невимушеністю.
Це був високий молодик з русявими вусами, вже лисий, з офіцерською виправкою та манерами англійського спортсмена.
Почувалось, що він із тих людей, які працюють головою менше, ніж іншими частинами тіла, і люблять тільки такі вправи, в яких розвиваються фізична сила та спритність. Проте він був освічений, бо повсякчас вивчав, напружуючи розум, усе те, що могло йому бути корисним надалі: історію, з якої старанно зазубрював дати, не заглиблюючись у суть подій, та елементарні поняття з політичної економії, потрібні депутатові, абетку соціології, відповідно до вимог панівних класів.
Мюзадьє шанував його й говорив: "З нього буде видатна людина". Бертен віддавав належне його вправності та силі. Вони відвідували один і той же фехтувальний зал, часто вкупі полювали і їздили верхи в Ліс. Завдяки спільним смакам між ними виникла приязнь, той інстинктивний масонський зв'язок, що виникає між двома чоловіками, коли вони ведуть розмову на якусь обом приємну тему.
Маркіза познайомили з Аннетою де Гійруа, і в нього враз виникла підозра щодо тітчиних планів. Уклонившися, він оглянув дівчину швидким поглядом знавця.
Він визнав, що вона мила й до того ж багато обіцяє; за своє життя він диригував стількома котільйонами і так добре знався на дівчатах, що міг майже за мить угадати в них майбутню красу, як дегустатор, що куштує молоде вино.
Перемовившись з Аннетою кількома незначними фразами, маркіз сів коло баронеси де Корбель, аби упівголоса поплескати язиком і з нею.
Гості рано попрощалися. Аннета лягла спати, лампи погасли, слуги розійшлись по своїх кімнатах, тільки граф де Гійруа, походжаючи по вітальні, освітленій лиш двома світами, ще довго розповідав графині, яка дрімала в кріслі, про свої плани, обмислював усілякі комбінації, шанси, застереження.
Було пізно, коли, дуже вдоволений вечором, він нарешті пішов, шепочучи:
— Ну, справу, здається, облагоджено.
III
"Коли ви прийдете, друже? Я не бачила вас уже три дні, а мені здається, що це так давно. З дочкою у мене багато турбот, але ви знаєте, що без вас я вже не можу жити".
Художник, який креслив олівцем ескізи, все шукаючи нового сюжету, прочитав записку графині, потім, висунувши шухляду письмового стола, поклав її на купу інших листів, які зібрались від початку їхнього кохання.
Завдяки вільності світського життя вони звикли бачитись мало не щодня. Час від часу вона приходила до нього, і, не заважаючи йому працювати, просиджувала годину або дві в кріслі, де колись позувала. Але, боячись привернути увагу слуг, вона вважала за краще для таких щоденних побачень, для цієї дрібної монети кохання, приймати його в себе або зустрічатись десь у салоні.
Вони заздалегідь домовлялися про ці зустрічі, які пан де Гійруа вважав за дуже природні.
Щонайменше двічі на тюкдень Бертен обідав у графині з кількома друзями, щопонеділка він заходив до її ложі в опері; потім вони ще призначали побачення в якомусь домі, де ніби випадок зводив їх завжди водночас. Він знав, коли вона ввечері буває вдома, і заходив на чашку чаю, почуваючи себе біля неї як удома, — такою теплою, затишною і надійною була ця давня прихильність. Він так звик зустрічатись де-небудь із нею, бути біля неї хоч кілька хвилин, обмінюватися з нею кількома словами та думками, що відчував постійну потребу бачити її, хоч любовний його шал давно вже погас.
Потреба бути в сім’ї, у повному життя, багатолюдному будинку, обідати за великим столом, проводити вечори в невтомних розмовах із давніми знайомими, — та потреба зв’язку, дотику й близькості, що таїться в кожному людському серці й жене старого парубка по друзях із дому до дому, де він влаштовується, як у сім’ї, зміцнювала силою егоїзму його прихильність. У тому домі, де його любили, пестили, де він усе знаходив, він міг, крім того, спочити й поніжити свою самотність.
Три дні він не бачив своїх друзів, яким приїзд дочки, мабуть, завдав чималого клопоту, і вже нудився, трохи навіть сердивсь, що вони досі не покликали його, однак вважав не зовсім скромним потурбувати їх.
Він схопився, прочитавши листа, мов від удару батога. Була третя година пополудні. Бертен вирішив негайно піти до графині, щоб застати її ще вдома.
На дзвінок з’явився лакей.
— Яка погода, Жозефе?
— Дуже добра, пане.
— Чи тепло?
— Так, пане.
— Білий жилет, синій піджак, сірий капелюх.
Він завжди одягався дуже елегантно, і хоч кравець шив йому одежу дуже скромного стилю, вже з того, як він носив її, як ходив, стягнувши живіт білим жилетом і зсунувши трохи назад високий фетровий капелюх, можна було відразу впізнати художника й холостяка.
Коли Бертен прийшов до графині, йому сказали, що вона збирається на прогулянку в Ліс. Він був невдоволений і почав чекати.
Як звичайно, він ходив туди й сюди, — від крісла до крісла, від вікон до стін, — по вітальні, затемненій портьєрами. На легких столиках з позолоченими ніжками були розкидані в удаваному безладді різні непотрібні дрібнички, гарненькі й дорогі: старовинні скриньки з різьбленого золота, табакерки з мініатюрами, статуетки з слонової кості, новітньої роботи штучки з матового срібла, кумедні, але водночас суворі, з ознаками англійського стилю, малесенька кухонна плитка і на ній кицька, що п’є з каструлі, скринька для цигарок у формі великої хлібини, кавник, щоб класти сірники, а в окремому футлярі повний набір коштовностей для ляльки: намисто, обручки, каблучки, брошки, сережки з діамантами, сапфірами, рубінами та смарагдами, — мікроскопічна фантазія, що її створили, здавалося, руки ювелірів Ліліпути.