нам кропить шлях в будуче?
Ніч, скажи!
Ви, гори, хоч промовте!
Де ж мучитель?
Нікого!
Спить Європа.
Лиш Вольтер
сміється серед тиші...
[1931-1933]
[ДРУГИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ]
Натура — є римське слово, по-нашому ж природа,
або ж єство. Цим словом визначається все на все,
що тільки родиться у всій світу цього машині...
Вона, натура, зветься натурою тому, що все,
яке назовні виходить або ж народжується від таємних
необмежених надр її, як од загальної матері черева,
тимчасовий свій має початок. А поскільки ця мати,
рождаючи, ні від кого не приймає, але ж сама собою
рождає,— для того взивається і батьком, і початком,
який кінця не має, який від місця чи часу не залежить...
...Не можна про неї спитати: коли вона почалась?
Вона завжди є, була й буде. Або ж: до якого місця
поширюється? Вона завжди є скрізь...
О г о н ь. Та вже ж. Це він один. Як прапор
піднесення! О г о н ь. Це він як мисль.
Як ті ножі! Скажи (огонь): чи можна
не гоготать, коли доба, доба
гогоче!
Ось. На схилі канчук-віку,
У витівках цвілого рококо.
Гуманними зітханнями розпертий.
Уїдливо дрімає пан. І так:
сюди махне рукою — жито стигпе,
аж стогне, бо... приказано ж? — росте,
як прокляте! Туди махне — зажерно
церкви гудуть, кадила брязкають
по всій землі! Сам бог із неба ручку
пухнатеньку: ну як дрімається?
І, бачачи, що той мовчить, об ногу
начухує він ногу... Благодать!
Та й херувим. Та й серафим. Мадонна.
Й собі чогось приперлась: ну дак як?
А пан: та що ж... закурим? капітали
куди дівать, не знаю, ххе? Тут бог
й собі теж: ххе? Мадонно, ххе? ти чуєш? —
на власництві державу струнь —
то й нам
не боязко на небі. "Небі! небі!" —
передражнив архістратиг. Онд'о
вже почалось! Ізнизу! — Бог. Як чухавсь —
так і застиг на 'дній нозі... Огонь! —
тут скрикнула мадонна й підсмикнулась
так високо, аж литки, бач... і враз...—
як помелом змело усіх! Чкурнула
мадонна. Вмить — куди той дівсь і бог.
Лиш херувим та серафим на місці,
як бовдури, лишилися стоять,
обвішані хрестами.
І звісно ж, служба: стоїть стояка, а на стояці висить ви-
сяка.
Ну, а панство...
Та що казать про це мізеріє?!
Коли сам цар із переляку репнув,
то що вже цим?! Одначе: репнуте
стягло хвости і підповзло. Вкусило —
й одскочило назад. Плазуючи,
вибризкувало яд вонючий. Тихо
яхидою захихотіло... Цоп! —
по голові його бідняк. Скрутилось
ковбаскою, яку той підчепив
і на вогонь шпурнув. Перекрутилось
нещаснеє, аж вигнулось!..
Отак
у рай пішла від рококо до бога
душа його. Амінь же, братіє!
Чи, мо її собі сльозу? Такий-бо ловкий
та добрий пан загув, ну й як нам без —
ой як нам без — та як нам жить без пана?
Та хто ж нас бу' — ой хто ж нас бу' — та хто ж
нас бити бу'? Дерун, дервій, дерюга
впокоївся. Земля ж йому пером.
Обскубаним. Не перестанемо
скубти його по смерті! Любий, тлієш?
Здирав єси, собако? Капітал?
...Огонь як мисль тут вихопивсь. Повставши,
порозкидав далеко іскри... гнів
як організм устав! Убивсь у силу
і засміявсь-сміявсь, що переміг.
Огонь. Буран. Тяжіння. Рух,
Свідоміоїь.
Матерія. І засміявсь-сміявсь,
що переміг.
[1930-1933]
КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА
Бунтівники духа, ватажки, герої —
звідки вони беруться?
Стоять стоянами озера крові в історії —
чому б їх не засипати?
Чом замість гаснути повстанням —
повстаннями перекликаються віки?..
Ось нідерландців кривава рада,
а там уже і в Англії, й на Україні!
Кидайте своє!
Ідіть за спільне діло! Всі — ви чуєте? — усі!
Лежать собі по У країнах недолуги-патріоти,
свистять малоросійської через увесь
XVIII вік,
лежать, на комин позадирали ноги...
Україна. Панські покої. Покручені сходи на другий поверх. День.
Вбігає Кожум'яка.
О г е н і я
(увіходить)
Вертаються! Вже чути там музики,
і дикий свист, і п'яні вигуки
панів. Чи все ж я поробила? Швидше
струшу з стола, покої просвіжу
(а ти біжи свічки неси,— та швидше)
та покладу свічки і добровоні
напохваті. Це ж знов кричатиме
ота змія: кадіть мені, кадіте,—
богиня я безсмертна!.. Смертною
ненавистю ненавиджу тебе я,
гнобителько! Гноби,— все 'дно зборю!
Я підкурю тебе з такого боку,
що ти його й не сподіваєшся.
Богиня... хха? мов тая гниль набрякла —
від ладану, від блювотини, гри,
підозріння, від похоті, розпусти
єлейної... А чи не брязнеш ти
з своїх висот порожніх? Визволенців,
поборників свободи чула крик?
(Коло вікна.)
Аж ген вони — в лісах, ярах... геть-чисто
кругом усе охоплено, і ти —
вже здавлена у цім кільці. Повстанці
беруть тебе за карк, з огидою
підкидують угору — ух, як грязько
розбризкало твій мозок!.. Бачу я —
ще корчишся... Та це останні корчі,
і більш тебе нема. Тебе — нема.
Гей, жалюгідь безсмертна,— смеркнеш!
меркнеш!
Чи хочеться тобі, чи ні — в війні
з голотою впадеш. А де ж... Хрисанф!
(Іде по сходах.)
Люципер
(прочиняючи двері)
Ти тут сама, Огеніє?
О г е н і я
Люципер!
Який же ти необережний...
Люципер
(увіходить)
О!
Коли б я був необережний — панство
давно б мене було із'їло, я ж,
як бачиш ти, ще й досі цілий...
О г е н і я
Слухай!
Ой, не жартуй, бо зараз прийдуть...
119
Люципер
(до вікна)
Гук
навперегук іде! Ти не турбуйся:
дворяночка твоя ще тільки хвіст
підсушує, да й той покласти нігде.
(Наспівує.)
А-а, гойда,
чужа мати пойда,
а нашая — пані,
ходить у жупані.
О г е н і я
(грізно)
Люципере, чи хочеш ти, щоб нас
помітили? Та й звідки ця веселість?!
Обачен будь — еж голову твою
оцінено, ти знаєш в скільки?
Люципер
(лапаючи свою голову)
Скільки?
X р и с а н ф
(зіходячи вниз)
...а головне, що скільки воїнства
небесного там вийшло! Скільки власті
на райдугах радіти почало.
(До Огенії.)
Ну що ж, пора? Пора, отроковіце.
Я трохи був заснув...
(Позіхає.)
О-о-о! господи!..
Обідранцю, чого це тут? — стрічати
владичицю не хочеш? Золотко!
Із отаких якраз же і виходять
безбожники.
Люципер
Ану, отці-ченці,
скажіть іще що-небудь. Так же скучно
чогось мені, що от їй-бо візьму
та й поступлю в ласкавчики до пані.
X р и с а н ф
Ну-ну! мужво! а прикуси язик...
Розляпався.
(Знімає з стіни ікону.)
О г е н і я
Та це він так... Бо хворий
на голову.
X р и с а н ф
Хіба що так. Піду ж.
Огеніє, подай-бо свічку, чуєш?
(До Люципера.)
Смиренним будь. І власті покоряйсь.
Священнее писаніє говорить:
Облещися в новаго человека, созданного по богу в правде
(єн дікеосіні) і преподобії істіни (єн осіотіні тіс аліфтіас —
по-грецькому). Зрозумів?
Огснія свічку подає.
Люципер
Твоя мені ця грека — як сіль до оселедця.
X р и с а н ф
А ти ж як думав? Ось пожди — ще й не таким я розточуся.
І насаді господь бог рай во Едеме на востоцєх і введе тамо
человека его же созда. Це — рай сладості, парадіос тіс
тріфіс — по-грецькому.
Люципер
Авжеж. Казочка про те, як пан приїхав до Німеччини,
а пані розсолодощі з ченцями завела. Чув, чув!
(Співає.)
А-а, гойда,
чужа мати пойда,
а нашая — ііані,
ходить у жупані...
Хрисанф виходить.
О г е н і я
(грізно)
Люципере! Чи хочеш ти, щоб нас
помітили? Та й звідки ця веселість?
Обачен будь — ти знаєш, в скільки...
Люципер
(весело)
В скільки?
В одежі селянина хто в мені
вгада отамана?
О г е н і я
Кажи: яка тривога?
Чого прийшов?
Люципер
Між гайдамаками
немирно.
О г е н і я
(уїдливо)
Що ж! ми, бачте, м'якотілі —
усякий зброд приймаємо — чи так?
А цей же зброд якраз вас і потопить.
Люципер
Отак уже й потопить!
О г е н і я
Ну, а як,
по-твоєму: чого з Правобережжя
тікали ви сюди? Чого, весь час
хитаючись, не можете пристати
на основне: добір! Чого, панів
дратуючи, спите? Чом не дасте
рішучого удару? А, завару
на животок покласти вам? дмухнуть,
да пошептать, да тричі сплюнути —
так отакі ви гайдамаки?
Л ю ц и п о р
Стій,
ти не кричи, а розкажи ясніше:
який добір? яке це основне,
що маємо на ньому стати?
О г е н і я
Лати!
Єднання! Зміст! Провірка!
Люципер
Дивно ж як:
Провірка. Зміст. Єднання. Лати.
О г е н і я
Нащо ж
ти навпаки перевернув? Поглянь,
як дерево росте: спочатку корінь
(аж там, в землі), а потім стовбур, верх,
а над усім — і листя. Ще ж між листям
ховаються: то хитра омела,
то гали, цвіль, то гнізда. Ну, так от же:
коли вже ти перевернув, почнем
з твого кінця. Не дозволяй, щоб гнізда
заводили твої поплічники;
не дозволяй, щоб дармоїди хитро
ховалися в твоєму війську. Скуй
для кождого стерно, і хай цей кождий
за себе сам правує, прагне, йде.
Оце ж і є провірка.
Люципер
Щось цікаве.