Потвора (до Сковороди)
...релігія і канчук,
релігія й канчук — що може бути
солодшого!1
г •]
Сковорода
Дурієте! Але
до чого ж тут <моє "Казала травка"?> моя отая "травка"?
<Потвора
Скажу. > < Сказать? >
Метелик: Ой упаду: втомилась я.
Джміль: <Ви розумієте, яка досада! >
Пробачте, пане філософ, ми з вами ще не вітались2, (до своїх)
Ви розумієте, панове! На нашій путі якась була повстала перепона
і ми, поки карета об'їздила...
<0 с е л: ...забігли в сад? Упали в траву — ххо!>
<Осел і Пастух: Що, може, забігли в сад? Упали в травку!>
<Осел і Пастух: Що, забігли, може, в сад? Х-хо! Упали в
травку!>
Осел: що! забігли мо' в сад? упали в траву? Ах, вічно ця травка!..
Метелик: А ви <поч[ім] > звідки знаєте!
Всі: Хо-хо! <Так ви> <Так того ви, виходить, й запізнились? >
Dansons un quadrille!
1 На берегах дописано олівцем:
"<Молитвами святими
А морди! а гирі які!
Ох господи>".— Ред.
2 На берегах дописано: "І зараз же від нього <повертається
спиною> спиною повертається".— Ред.
Dansons un quadrille!
<А так. Падіння! насолод пгукаймо> <насолод!>
А що ж. І добре робите.
Передчуття кінця і смерті < — > владно
диктує нам: <шукайте насолод> < оп'яніння > шукаймо
насолод,
переживань, безумств і чаду! Запах
трухляччини <,найкращ[ий] > <найменший> найкращий
над усі —
< про [трухлий] > Тож запах цей вдихаймо. < Пиймо.
Зараз. >
<Скрізь. Нестримно! > <Шукаймо
насолод! >
Скрізь! У всьому.
А не лише в коханні. <Отже. Ми.>
< (повернувшись до Сковороди) > *
(підкресле[но] до Сковороди) *
Отже. Ми.
< Чому ж>
<Отут він трухлий >
Той трухлий дух < почувши > зачувши коло себе,
не можемо не танцювать! Ану,
Метелику, почнім. Зробімо ласку
філософу — <який з його писань > і власний твір його
як на столі анатомічнім,— в танці
<ми розітнім > розгляньмо тут.
чи згоден. (До своїх): <Гу[кніть] слугу! — пора> <А де ж
слуга! вже час нам їхать.> Слуга! вже час нам їхати.
Всі
Ну ж! Скажи, скажи, не гайся,
підсолоди язик!
Слуга (увіходить): Коні, обпоєні горілкою, не стоять на місці,—
і всі карети повалялися, побились. < [нерозб.] > <чи не буде
якихсь наказів вельможного. > (...та не встиг <іще закінчити >
< мовити, як тут> слуга цих слів промовити, як в < нього > го-
лову <його вже> йому < книжка полетіла > полетіла книжка,
<а слідом осли кинулись з соба[ками]> <ледве втік у сіни>
<аж у сіни> <а слідом кинулись собаки —ледве втік> а слідом
за слугою кинулись собаки. <Ну, добре > Добре, що втік, а то 6."
смерд проклятий!..
Сковорода, <обурений оцим випадком із слугою, зціпив зуби,
сам собі досадно усміхається [нерозб.] > <усім цим обурений до
краю. Але стримує себе> < хмарно аж кинувся > скипів. Але
стримався поки що. Говорить спочатку скороговіркою, < несміли-
во > < знесилено > як ясенок у бурю. Чимдалі ж — голос його
росте, і сам він випростується і рветься,— бурхає в < просторін-
ню просторах, мов буря над непомітними десь внизу ясенами!
Сковорода
...ну от. А ти ще думав з зажерами сумирно жити. А ти вимріював,
[• о
Всі <заворушил[ися] >
Ви чуєте? — звалити
дворянство, ще й трон цариці —га!
[■ •]
<та ласкою> коханенько. (До Сковороди):
Хм. Хто їм каже гнутись?
і— •]
Тепер вже ти не викрутишся!
Потвора
< Справді > Згодься:
тепер тобі <лишилося — іти> < лишилося — в криву >
<одне лишилося >" лишилося одне: —
із нами йти в криву, в криваву,
але не так, як в <у> У —
Собаки <(спу[скаючись тоном нижче]> (впадаючи в тон)
...ба ні не так,
як в <у> У—, авву! ув Умані <дворянства> ж
дворянства 1
погинуло! — <погинуло> загинуло авву! —
Потвора
Та цитьте <ж> бо, не вийте! Ніч <Та й тут ось> Тут же
ось
ще збудите...
1 Напроти на берегах рукопису олівцем дописано: "того дво-
рянства".— Ред.
Чернець на лаві < немовби повернувсь > й справді пемовби < по-
ворухнувсь > ворухнувсь. Усі <принишкли... > < принишкли —
ні згуку> принишкли... < Та ні ж, він спить, як той убитий >
Та ні. Спить. Як убитий... І знову: <як в осиному гнізді почало-
ся:> одні в танець, другі в <туляння> талаканпя поміж собою,
в залицяння. Тільки собаки не можуть заспокоїтись ніяк. Вони
спочатку тихо, а далі голосніше — попідіймали морди <і> й ви-
ють, гойдаючись.
[. .... . .]
1 Текст від "<Давайте думать про одне..." до: "А в Умані
біда!..)" написаний пізніше на берегах рукопису.—Ред.
2 На цьому місці позначено вставку і на окремому аркуші на-
писано:
"Місяць <як бог після похмілля. З одного боку біля нього
анголи канчук в руках тримають> із неба, як бог після похмілля.
<На плечах генеральські ордени, еполети чи щось подібне> [В]
генеральських орденах, наплічниках чи щось подібне. З одного боку
анголи канчук в руках перед ним тримають, як корогву, а в дру-
гого архангели < макітру солоних огірків держ[ать]> підтримують
макітру з солоними огірками, < підтримують, > якими бог іноді
закусює, одригнувши. Корона <із'їхала> йому з'їхала на поти-
лицю, і сам він спітнів увесь, ніяк не оддишеться, <так що>
Він тільки < почухує > чухає щось в бороді; одним оком <упив
поглядає > позирає униз, блаженно усміхається: чую, дітки, бачу.
Бога свого не забуваєте. Царів почитуєте. Раба <свого> підстьо-
буєте, щоб не <лінувався, похвально, дітки> лінувався. Аякже,
дітки. Похвально, панове мої. Похвально. Аякже. (До янголів):
<Ну чого> Де книга? (янголи йому книгу розкривають <і він
читає> <у яку г[оловою він уткнувся] > яку голосно він читає):
Ну чого ж замовкли? < (янголи співають) > Ви ж найкращі знавці
музичних знаків, фіт і кобил,— ану розкрийте ноти! (Ангели спі-
вають) :
Но ми, братіє, крикнем
всі бога согласно
кобилами і фітами
веєм било би ужасно".
На звороті цього аркуша написано:
"<А 8 другого б[оку]> <А в другому кутку неба арханге-
ли] > архангели дрібушки витанцьовують. А бог — тільки одригуе.
Унизу ж <собаки> на землі — собаки. Попідіймали морди вгору
й виють. Скептично, тонко, схоластично. І їм підскугилюють собаки
всього світу. Собаки всього світу".
Тиша. А в тиші тій <[нерозб.]> <мов із туману > чути, <як
десь далеко підскугилюють собаки. Потв[ора:] як <теж> десь
далеко теж собаки підскугилюють. Пастушка: Ах? <Присутні
всі: Тс!., (один до одного шепочуть) > Усі: Тс!.. Тс!., (один до од-
ного шепочучи): нарешті діждали ми, нарешті! <Нарешті> Чує-
те?—ми ж не сами тепер! Нарешті! <Давайте думать про одне,
та> Даваймо ж думать про одне, силою уяви перенесімось
<побачім наше царство > в наше царство, побудемо в ньому,
<Ну?> побачимо. Ну? (Збиваються докупи. Собаки: Гойда! гойда!
А в Умані біда!..) 1 / враз <картина> змінилось все. Це вже не
келія, а <.поле. Місяць як> поле. Ні. <Сніг>. Місяць як2
<Сміх.> <Собаки виють го""д> До нього собаки виють. <Во-
[ни] виють — прислухаються.^ Виють тонко — прислухаються.
І їм підскугилюють собаки всього світу. Собаки всього світу.
<Голоси> Шепоти: Ой боже мій, ну цить-
те ж, нехай < побудемо щасливі трохи > хоч
мить побудемо щасливі. Діждалися ж І нарешті!
Голос Сковороди
<А! тут кричать, що кров...> <бунтує чернь> бунтує
чернь
"бунтує чернь" кричали —
<а стій—>
(на злидарів це так?)—Чекай—<вже зрозумів> я щось
уже збагнув. <Там кров, там> <і крок> <чекай>
<та[м]> Максим
І раптом сміх лунає, громоподібний разючий сміх
Сковороди.— То ж Залізняк Максим такого <в
Умані панам зробив> утяв їм в Умані! Що? не
сподобалося, ні? — < Огірок покотився > Огірки
розкотились.
< Картина зникла. > Місяць губи збрижив. Кар-
тина зникла.
Потвора
<Що ти зробив?> Прокляття! Де ж та мрія,
що ми вже в ній <були?> жили? Де царство псів,
союз собак, <ще> всесвітня спілка звіра,
що <саме так, на мить отут> <мить> < солодко на мить
отут>
близько так була з'явилась? Ти!
Чого тобі так смішно? — <Чуєш?> Бачиш: пальці
<я г[ризти хочу] > гризу! Ладен <кусати світ увесь>
з досади покусать
<весь світ! Нема ж>
<я світ увесь! Печаль.>
і світ увесь <(в сльозах, риданнях)> (заходючись
риданнями)
Печаль.
Осли <(теж підхлипують)> (підхлипуючи)
Напроти цього тексту написано, а потім викреслено олівцем:
"Бог огірком закусюе. А під цей спів [архангели дрібушки витан-
цьовують] Ред.
<Ой жаль> Печаль!
< Печалі > Найтяжча,
якої ще <не внаві Журба> не зазнавав! <Журба>
Тебе —
Овечки
-ббе-е!
Потвора
— тебе, печаль <моя> солодка мрів,
< запитую > < запитую >
<запитую за всіх:> благаємо: не муч! о де ж той гафт —
Собаки
Гафт, гафт! —
Осли
— той шлях гаптований, що в царство
[• • і
<загризете!> <загризете, здихаючи!> <здихаючи,
загризете! >
загризете, здихаючи!1
<Всі: Ах! Що він сказав?> Осли: Що ти сказав? (загрозливо
підходять) <То якщо мені> Але всіх їх <їх> зупиняє рукою
Потвора. Він і досі ще <не може пальців одірвать од> одну свою
руку тримає коло рота, хоч він <їх> її і не < гризе > не < ку-
сає, а так лише>, кусає вже, а тільки безсило < розкритим [ро-
том] по-старечому жувати намагається й не може> < по-старечо-
му жує, що йому це ніяк поки [що] не вдається > заплющуючи очі
мотав головою. < Мукою пере [кошений рот] > Розкритий рот <од
муки перечутої > від болю <ніяк то > закритися не в силі —і
<Са[тана]> Потвора як тая гуска, здавлена за шию, <зне-
силів > когось вкусити хоче, <й ніяк> а не вкусить.
Потвора
Чекайте.
Не в тім тут річ. Сами ж ми винні. Я
(аж соромно), я <перший як дитина> сам, як та дитина,
розчулився, а це ж могли б узять
1 Напроти, на берегах рукопису, дописано пізніше олівцем:
"Бід тієї досади, що не вдалось переконати Сковоро[ду]".— Ред.
за неталан, безсилля. Любі <друзі> цюці! —
Невже я міг таке сказать: печаль?
Ви, ослики! — невже я міг... ридати?
<Отож візьмім себе до рук
і покажім, що ми в дужі.>
Всі
<А хто, а хто сказав >
Печаль? Та ні! Це, певн^, гак здалось.
Ридать? < [нерозб.] > їй-бо, й придумають
<же справді! > аж смішно!
<Ми можемо >
Нічого ми того не <чули.> чу' — нічо' —
Потвора*
(лише повітря по-старечому жує)
<То отже ми, виходить >
<То отже ми такі ізнов > <То отже ми такі ж ізнов >
Задихавсь я... <такі ж ізнов > безжурні,
як і були?
Всі
<Такі ж як і були> Безжурні, як були.
Потвора
<І можемо ізнов ми насміхати
з філосо[фа?] >
<І будемо із нього насміхаги
і глузувати із голоти? >
І можемо (я сяду...) насміхати
з голоти?
Всі
О! Ми <будем> <можем> вмієм глузувать!
Потвора <(лю[то]> (з злістю)
<Ну мо[жете!]> Візьміть його! <Глузуйте!>
Всі кидаються на Сковороду — беруть його попід
руки < крутитися й танцювати з ним підстри-
буючи > й починають п'яно крутитися, але Ско-
ворода усіх їх розкидає. <Та тут струснув із се-
бе і порозкидав, як груші >
< Потвора задоволений, бо він помстився> *
Я помстою уп'юся! *
Тут саме> <Та тут> *
Потвора (ласкаво-солодко) *
Ти гніваєшся? <Бо> жарти*
ще в нас такі. Ану іще...*
Але тут саме год[иннпк б'є] на дзв[іпиці] *
Задуха *1.
(...годинник на дзвіниці заграв і всі завмерли. <Ого! досиділись>
<Потвора:> Ого! засиділись — пора! <Потвора: Adieu!>
босоногий філософе! Ми ще зустрінемось! — сьогодні! Всі: Adieu!
adieu! на диспуті! Сьогодні. < (зникли) > Спасибі за трав[ку].
Гама годинника побігла вгору. Постояла. Сама себе кругом дзвіноч-
ками обсміяла і, поковзнувшись, униз пішла. Важким. Одміряло.
Чотири...)