— Як поживаєте?
Всі були дуже раді бачити його, і всі водно гукнули:
— А йди-но сюди, ми ще надаємо тобі ляпасів за твою невситиму цікавість!
— Пхе! — сказало Слоненя.— Певно, ніхто з вас і не знає, як треба по-справжньому давати ляпаси. А от я знаю і зараз вам покажу. По цьому Слоненя розкрутило хобот і так уперіщило ним двох своїх любих братиків, що ті аж ногами вкрилися.
— О, клянемося бананами! — заверещали вони.— Де це ти навчився таких прийомів і що ти зробив із своїм носом?
— Це Крокодил з великої сіро-зеленої мулкої ріки Лімпопо зробив мені такий ніс,— відказало Слоненя.— Я спитав, що він їсть на обід, і він на згадку про нашу зустріч обдарував мене таким хоботком.
— Та й негарний же він у тебе,— зауважив його дядько, волохатий Павіан.
— Хай так,— відповіло Слоненя,— зате мій хобот дуже корисний. І воно вхопило волохатого дядька Павіана всього лиш за одну його волохату лапу та й пожбурило до шершнів у гніздо. Потім це негідне Слоненя по черзі почало гамселити всіх своїх любих родичів і доти їх било, аж поки їм дух забило, і всі вони страшенно здивувались.
У довгоногої тітки Страусихи капосне Слоненя повисмикувало все пір'я з хвоста.
Довготелесого дядька Жирафа воно спіймало за задню ногу і протягло через колючий терновий кущ.
Гладкій тітці Гіпопотамисі Слоненя дмухнуло і крикнуло у вухо, коли та по обіді задрімала в болоті.
Та нікому не дозволило воно чіпати пташку Колоколо.
Нарешті Слоненя так насолило всім своїм любим родичам, що всі вони наввипередки побігли до берегів великої сіро-зеленої мулкої ріки Лімнопо, де ростуть хінні дерева, щоб і їм Крокодил поробив нові носи. А коли вони повернулись додому, то вже ніхто з них не бив Слоненяти, і відтоді, моє серденько, усі слони, яких тобі доведеться бачити, й усі ті, яких тобі не доведеться бачити, мають точнісінько такі самі довгі хоботи, який придбало собі невситимо цікаве Слоненя.