Я ще ні разу не був тут. Квартира справляла гнітюче враження — похмура, задушлива, тісна; меблі, добротні колись і ще не ветхі, геть виблякли й забруднились; у кімнатах панувало жахливе безладдя; все було просякнуте сильним запахом опію, спирту й тютюну; камінні ґратки, щипці, совок і кочерга були всуціль покриті бридкими плямами іржі, а на дивані перед каміном у тій кімнаті, де на столі чекав сніданок, лежав господар помешкання, містер Беквіт, з вигляду — гіркий п'яниця, що вже далеченько просунувся на своєму ганебному шляху до смерті.
— Слінктон ще не прийшов, — сказав цей жалюгідний чоловік, насилу звівшись на ноги, коли побачив мене. — Я покличу його... Геп, Юлію Цезарю! Ходи сюди, вип'ємо!
Хрипко викрикуючи ці слова, він, мов божевільний, стукав кочергою об щипці, — мабуть, він завжди таким робом викликав свого горілчаного брата.
Крізь цей гамір із протилежної квартири долинув голос містера Слінктона, і ось він сам увійшов до кімнати, Він не сподівався, що матиме приємність зустрітися зі мною. Мені не раз доводилося бачити, як різних спритників заганяють в глухий кут, але я в житті не бачив, щоб так лякалась людина, як злякався він, коли його очі стрілися з моїми. — Юлій Цезар! — загорлав Беквіт і, похитуючись, став між нами. — Містере Семсон, Юлій — мій найщиріший друг. Юлій пригощає мене спиртним уранці, опівдні та ввечері. Юлій — справжній благодійник. Юлій викидав у вікно чай і каву, коли таке у мене ще водилося. Юлій виливає воду з усіх глеків і наповнює їх спиртними напоями. Юлій заводить мене, мов іграшку, і штовхає вперед... Вари паленку, Юлію!
Іржава, вкрита накипом каструля стояла на купі попелу (очевидно, попіл накопичувався тут багато тижнів), а Беквіт крутився, похитуючись, між нами й, ризикуючи попасти головою у вогонь, видобув нарешті каструлю і почав тицяти її в руки Слінктонові.
— Вари паленку, Юлію Цезарю! Ну ж бо! Роби свою повсякчасну справу. Вари паленку!
Він так люто вимахував каструлею, аж я побоювався, коли б він не розчерепив нею голову Слінктонові. Тож я простяг руку, щоб його зупинити. Хитаючись, Беквіт підійшов до дивана, повалився на нього, задихаючись і тремтячи у своєму подертому халаті, й налитими кров'ю очима втупився у нас обох. Я примітив, що на столі не було ніяких напоїв, крім коньяку, й ніякої такої страви, крім солоних оселедців і гарячого, дуже наперченого тушкованого м'яса з нудотним запахом.
— В усякому разі, містере Семсон, — мовив Слінктон, востаннє повернувши до мене свою гладеньку доріжку, — дякую вам за те, що ви обороняєте мене від лютості цього бідолахи. Байдуже, яким чином ви сюди потрапили, байдуже, з якою метою прийшли, але принаймні за цю послугу я вам дякую.
— Вари паленку, — промурмотів Беквіт.
Не повідомивши містера Слінктона, яким чином я потрапив сюди, я спокійно запитав:
— Як поживає ваша небога, містере Слінктон? Чи все в неї гаразд? Здоров'я? Справи?
Він подивився просто в вічі мені, а я — йому.
— На жаль, містере Семсон, моя небога виявилась невдячною дівчиною — невірною своєму найкращому другові. Вона покинула мене, не попередивши жодним словом, без будь-яких пояснень. Напевно, її ошукав якийсь підступний негідник. Ви, може, чули про це?
— Я справді чув, що її ошукав один підступний негідник І навіть можу це довести.
— Ви певні цього? — поцікавився вів
— Цілком.
— Вари паленку! — промурмотів Беквіт. — До нас на сніданок прийшли гості, Юлію Цезарю. Роби свою справу — подавай наш звичайний сніданок, обід, чай і вечерю. Вари паленку!
Слінктон перевів очі з нього на мене й, трохи подумавши, сказав:
— Містере Семсон, ви навчена життям людина, і я також. Я буду говорити з вами відверто.
— Е, ні, не будете, — заперечив я, хитнувши головою.
— Повторюю, сер, що буду говорити відверто.
— А я повторюю, що не будете, — сказав я. — Бо знаю про вас усе. Та хіба ви можете говорити з ким-небудь відверто? Облиште, облиште!
— Я скажу вам відверто, містере Семсон, — провадив він майже спокійно, — що розумію ваші наміри. Ви хочете врятувати свої гроші, ухилитися від виконання своїх зобов'язань. Усе це давно відомі професійні хитрощі вашої братії — канцеляристів. Але ви цього не зробите, сер, у вас це не вийде. Нелегко вам буде боротися з таким супротивником, як я. Свого часу нам доведеться вивідати, коли й чому містер Беквіт дійшов до свого теперішнього способу життя. Більше мені нема чого сказати про бідолаху та його п'яну маячню. А тепер, сер, я вам зичу всього найкращого та більшої удачі наступного разу.
Поки він говорив, Беквіт налив повну склянку коньяку. І раптом він виплеснув напій Слінктонові в обличчя, тоді шпурнув у нього склянку. Засліплений Слінктон затулив обличчя руками — скло поранило йому око. На гамір у кімнату ввійшов четвертий. Він причинив за собою двері й став спиною до них; це був дуже статечний, але дуже кмітливий з вигляду чоловік, сивий і ледь кульгавий.
Слінктон вихопив носовичок і приклав його до очей, щоб утишити біль, тоді витер кров з чола. Він довго з цим бабрався, і я бачив, як за цей час із ним скоїлася велика відміна, викликана відміною в Беквіті, — адже той перестав задихатись і тремтіти, сів прямо і вже не зводив зі Слінктона очей. Ніколи в житті не бачив я, щоб чиєсь обличчя дихало такою відразою і рішучістю, як обличчя Беквіта в цю хвилину.
— Подивись на мене, негіднику, й дізнайся, хто я такий насправді! — сказав Беквіт. — Я найняв цю квартиру, щоб перетворити її на пастку для тебе. Я поселився в ній, прикинувшись гірким п'яницею, щоб стати для тебе принадою в цій пастці. Ти попався в пастку і не вийдеш із неї живий. Того ранку, коли ти останній раз був у конторі містера Семсона, я побачився з ним раніше, ніж ти. Весь цей час ми пали про твої наміри і весь цей час були в змові проти тебе. Як же все воно було? Спочатку ти до мене підлестився, умовивши мене віддати в твоє розпорядження дві тисячі фунтів, а тоді заходився труїти мене спиртом; але спирт діяв не досить швидко, й ти намислив доконати мене сильнішою отрутою. Ти гадаєш, я не бачив, як ти, вирішивши, що я вже нічого не тямлю, наливав щось із своєї чарочки в мою склянку? Слухай, ти, вбивце й шахраю: коли я сидів тут удвох з тобою до пізньої ночі — а це траплялося часто, — я двадцять разів ладен був спустити гачок свого пістолета й прострелити тобі голову!