Одна куля акуратно всаджена в голову незнайомій людині. Це не хвилювало його й не викликало відрази. Це була робота, така, як і всі інші. Убити людину. Що тут такого?
Жертва Греко вийшла з будинку. Убивця дістав з кишені револьвер, зняв його із запобіжника, перекинув у праву руку. Усе ще ні про що не думаючи, прицілився...
Його збило з ніг.
Він вирішив, що в нього стріляли. Через силу звівшись на ноги, Греко озирнувся й крізь туман знову прицілився.
Його знову збило з ніг.
Цього разу він спробував прицілитися лежачи. Греко ніколи не відступав.
Ще один удар — і все потемніло. Цього разу назавжди, бо сторожовий птах зобов'язаний охороняти об'єкт насильства, чого б це не коштувало вбивці.
Той, хто мав стати жертвою, пройшов до своєї машини, не помітивши нічого незвичного. Усе відбулося без жодного звуку.
Гелсен перебував у доброму гуморі. Сторожові птахи працювали бездоганно. Число вбивств скоротилося вдвічі й продовжує знижуватися. Темні провулки перестали бути джерелом небезпеки. Після заходу сонця більше не треба обминати парки й спортмайданчики.
Звісно, ще лишаються пограбування, дрібні крадіжки, розкрадання, шахрайство, підроблення документів та інші злочини.
Але це не так важливо. Втрачені гроші можна повернути, а життя — ні.
Гелсен був готовий визнати, що помилявся стосовно сторожових птахів. Вони й справді роблять те, з чим люди впоратися не могли.
Саме цього ранку з'явилися перші ознаки негараздів.
До кабінету увійшов Макінтайр і мовчки зупинився перед столом шефа. Його обличчя було заклопотане й трохи збентежене.
— Що сталося, Маку? — запитав Гелсен.
— Один зі сторожових птахів напав на м'ясника на бійні. Ледь не вбив.
Гелсен на хвилину замислився. Ну, звісно, сторожові птахи рано чи пізно мали до цього дійти. З їхніми системами самонавчання вони цілком могли витлумачити забій худоби як убивство.
— Повідомте заготівельників, нехай впровадять механізацію, — сказав Гелсен. — Мені завжди не подобалося, що тварин забивають вручну.
— Гаразд, — сказав Макінтайр. Він скривив губи, знизав плечима й вийшов.
Гелсен зупинився біля столу й замислився. Отже, сторожовий птах не бачить різниці між убивцею і людиною, яка просто виконує свою роботу. Для нього убивство — це завжди убивство. Жодних винятків. Він насупився. Схоже, системи самонавчання доведеться доопрацювати.
А втім, не надто серйозно. Просто треба підвищити їхню вибірковість.
Він знову сів за стіл і заглибився у папери, намагаючись відігнати давні побоювання.
Злочинця прив'язали до стільця й закріпили до ніг електроди.
— О-о, — простогнав він, майже не усвідомлюючи, що з ним роблять.
На поголену голову вдягнули шолом, затягли останні ремені. Він усе ще неголосно стогнав.
І раптом до кімнати влетів сторожовий птах. Звідки він узявся, ніхто не зрозумів. В'язниці великі, стіни їхні міцні, на всіх дверях замки й засуви, але сторожовий птах сюди проник... Щоб запобігти вбивству.
— Заберіть це звідси! — вигукнув начальник в'язниці й потягнувся до кнопки. Сторожовий птах збив його з ніг.
— Припини! — крикнув один із вартових. Він хотів сам натиснути кнопку й упав на підлогу поруч із начальником в'язниці.
— Це ж не вбивство, дурню! — вигукнув інший вартовий і підняв револьвер, цілячись у блискучого металевого птаха, що кружляв під стелею.
Сторожовий птах виявився моторнішим, і вартового відкинуло до стіни.
У приміщені стало тихо. Трохи згодом людина в шоломі захихикала й знову замовкла.
Сторожовий птах, повільно змахуючи крилами, кружляв під стелею. Він був напоготові.
Убивство треба відвернути за всяку ціну!
Нові дані миттєво передалися усім сторожовим птахам. Ніким не контрольовані, незалежні, тисячі сторожових птахів сприйняли ці дані й почали діяти відповідно.
Не допускати, щоб одна жива істота руйнувала інший живий організм, завдавала йому пошкоджень або жорстоко поводилася з ним з метою припинення його життєдіяльності.
Додатковий перелік дій, яким слід запобігати.
— Но, пішла, окаянна! — вигукнув фермер Олістер і ляснув батогом.
Кінь став дибки, рвонув убік, візок задеренчав і з'їхав з дороги.
— Пішла, сволото! Но!
Олістер знову замахнувся. Але батіг так і не опустився на спину коня. Пильний сторожовий птах відчув насильство й скинув фермера на землю.
Живий організм? Що це таке? Сторожові птахи збирали нові й нові дані, означення розширювались, ставали докладнішими. Роботи, звісно, побільшало.
Поміж стовбурами дерев ледь виднівся олень. Мисливець підняв рушницю й ретельно прицілився.
Вистрелити він не встиг.
Вільною рукою Гелсен витер піт із чола.
— Гаразд, — сказав він у слухавку.
Ще кілька хвилин Гелсен вислуховував потік лайки з іншого кінця лінії, потім повільно опустив слухавку на важіль.
— Що там знову? — спитав Макінтайр.
Він був неголений, краватка розв'язалася, комір сорочки розстебнутий.
— Ще один рибалка, — сказав Гелсен. — Сторожові птахи не дають йому ловити рибу, його родина голодує. Він хоче знати, що ми збираємося з цим робити.
— Це вже скільки сотень випадків?
— Не знаю. Сьогоднішню пошту я ще не переглядав.
— Я вже зрозумів, де ми помилилися, — похмуро промовив Макінтайр.
У нього був вигляд людини, яка точно з'ясувала, яким чином вона підірвала земну кулю... але надто пізно.
— Слухаю.
— Усі ми сходилися на тому, що прагнемо припинити будь-які вбивства. Ми гадали, що сторожові птахи мислитимуть так само, як і ми. А треба було точно окреслити всі умови.
-Наскільки я розумію, нам самим треба було докладно розібратися, що таке вбивство і чому його скоюють, а вже тоді, точно окреслювати будь-які умови. Але якби ми в цьому розібралися, то сторожові птахи були б нам непотрібні.
— Не впевнений. Гадаю, їм просто потрібно було пояснити, що деякі речі, схожі на вбивство, насправді ним не є.
— А все ж чому вони заважають рибалкам? — запитав Гелсен.
А чому ні? Риби й звірі — живі організми. Просто ми не вважаємо, що убивати їх — це вбивство.
Задзвонив телефон. Гелсен поглянув на нього й рвучко натиснув кнопку селектора.
— Я ж сказав — більше ніяких дзвінків. Мене немає. Ні для кого.
— Це Вашингтон, — відповів секретар. — Мені здалося...