Джефф Пітере, як тільки суперечка заходила про моральний бік його ремесла, відразу починав гарячкувати.
— Єдине,— казав він,— у чому наша щира дружба з Енді Таккером давала тріщину — це оцінка нечесних доходів з погляду порядності, етики. Я мав свою думку, Енді — свою. Я ніколи не схвалював його намірів стягувати контрибуції з публіки, а він вважав, що я надто часто вдаюся до совісті, а це на шкоду фінансовим справам нашої фірми.
У своїх суперечках ми нерідко втрачали всяку міру. А якось дійшло навіть до того, що Енді обізвав мене Рокфеллером.
— Я знаю, Енді, на що ти натякаєш,— відповів тоді1 я.—Але ми з тобою надто давно товаришуємо, щоб я на тебе образився. Ось ти заспокоїшся і сам пошкодуєш за свої злі насмішки. Адже я ще зроду не підлещувався до судочинців.
Якось улітку ми з Енді надумали відпочити в Грассдейлі, гарненькому містечку в Кентуккійських горах. Нас прийняли там за торговців худобою, добропорядних громадян, що приїхали у відпустку. Грассдейлцям ми сподобались, і Енді та я вирішили, поки тут житимем, утриматися від свого ремесла й не морочити людям голови ні проспектами каучукових концесій, ні блиском бразільських діамантів.
Одного дня власник найбільшої у Грассдейлі крамниці залізних виробів прийшов до нас у готель і сів на балконі, щоб за компанію з нами покурити. Він любив грати пополудні на подвір'ї готелю в залізні кільця, і ми вже давно його знали. Це був галасливий рудий чоловік, досить огрядний, із задишкою, і все ж вельми поважний на вигляд. Отож ми побалакали з ним про се, про те, а тоді цей Меркісон — так звали чоловіка — стурбовано-безтурботно дістає з кишені якогось листа і дає нам почитати.
— Ну, що ви на це скажете? — питає він усміхаючись.— Такого листа — МЕНІ!
Глянувши на лист, ми з Енді одразу зметикували що й до чого, однак вдали, ніби читаємо уважно. Це був один із тих віддрукованих на машинці листів про фальшиві гроші, де пояснюється, як за тисячу доларів одержати цілих п'ять тисяч, причому такими банкнотами, що жоден експерт не відрізнить їх від справжніх. Далі в листі писалося, що ті долари надруковано з кліше, викрадених одним службовцем державного казначейства у Вашінгтоні.
— Ні, ви тільки подумайте! — не вгавав Меркісон.— Отакого листа надіслати МЕНІ!
— Такі листи часто одержують порядні люди,— каже Енді.— Якщо ви не відповісте на перший, то ці шахраї махнуть на вас рукою. А дасте відповідь — напишуть знову, запропонують принести гроші й зробити бізнес.
— Подумати тільки — написати такого листа саме МЕНІ! — знай обурюється Меркісон.
Через кілька днів він прийшов до нас знову.
— Слухайте,— каже,— я знаю, що ви люди порядні, а то б я не довірився вам. Я таки відповів тим негідникам. Просто так, задля сміху. І вони справді надіслали ще одного листа, пропонують приїхати в Чікаго. Пишуть, щоб дав телеграму на ім'я Дж. Сміта, коли виїжджатиму. А в Чікаго щоб став на розі такої-то вулиці і ждав чоловіка в сірому костюмі. Той підійде і впустить переді мною газету. Тоді я маю запитати у нього, чи тепла сьогодні вода, і так він узнає, що я — це я, а я узнаю, що він — то він.
— А-а, ну звісно,— широко позіхнув Енді.— Це нам не первина. Я не раз читав про таке в газетах. Потім він поведе вас у готель, а там у затишному куточку на вас чекатиме містер Джоне. Далі вони покажуть вам нові-новісінькі, справжні гроші. Купляйте, скільки душа забажає,— долар за п'ять. Потім у вас на очах вони впакують гроші в сумку — все як годиться, не підкопаєшся. А вдома глянете— в сумці не долари, а звичайнісінький обгортковий папір!
— А дзуськи! — каже Меркісон.— Я не такий. Не був би я тертим калачем, то дідька лисого мій бізнес давав би найбільші в Грассдейлі бариші. То ви кажете, містере Таккер, вони покажуть справжні гроші?
— Та я сам стільки разів... Я сам багато разів читав про таке в газетах,— каже Енді.
— Знаєте, що я скажу,— мовить Меркісон,— чорта з два тим шахраям вдасться обвести мене круг пальця. Я думаю прихопити з собою дві тисячі, піду до тих шахраїв і втру їм носа. Якщо вже Білл Меркісон накине око на ті грошики, то вони будуть його. Дають за один долар п'ять? Що ж, коли я за них візьмуся, їм таки доведеться труснути гаманцем. О, Білл Меркісон торгувати вміє! Авжеж, я поїду в Чікаго і візьму з того Дж. Сміта за кожен долар п'ять. Думаю, водичка ого-го як нагріється!
Ми з Енді намагаємося вибити Меркісонові з голови цю божевільну фінансову операцію. Де там! Меркісон не хоче більш нічого, тільки виконати свій громадянський обов'язок і загнати тих грабіжників у ними ж таки наставлену пастку. Може, мовляв, це їх чогось навчить.
Меркісон пішов, а ми з Енді сидимо й мовчки думаємо про те, яка ж єресь часом спадає людині на думку. Ми з ним взагалі любили у вільні години поміркувати про вдосконалення душі, високі пориви...
— Ти знаєш, Джеффе,— озивається по довгій мовчанці Енді,— частенько, ох частенько у мене свербіли руки полічити тобі зуби, коли ти починав жувати жуйку про свій "чесний бізнес". Видно, я часто помилявся. Але гадаю, що цього разу нам неважко буде дійти згоди. Мені здається, що з нашого боку буде помилкою відпустити містера Меркісона в Чікаго до тих шахраїв самого. Хіба ти не бачиш, чим це скінчиться? Невже тобі не здається, що нам буде спокійніше на душі, коли ми якось втрутимось і поламаємо це діло?
Я встаю, тисну Енді Таккерові руку і довго не випускаю її з своєї.
— Енді,— кажу,— якщо я іноді й сердився, і думав про те, що в тебе нема совісті, то тепер змінив свою думку. Все-таки в тобі десь є крупинка людяності й добра. І це робить тобі честь. Щойно я сам подумав про те, що ти оце сказав. Було б нечесно, нешляхетно,— кажу,— якби ми пустили Меркісона самого здійснити те, що він надумав. Коли його так бере нетерплячка, то що ж, поїдемо з ним 6 не дамо тим розбишакам зробити своє чорне діло.
Енді погодився зі мною, і як приємно було бачити, що він не на жарт запалився бажанням зірвати махінацію з фальшивими грішми.
— Ти знаєш, Енді,— кажу,— в питаннях моралі я не вважаю себе побожною людиною чи фанатиком. Але я не можу сидіти склавши руки, коли людину, яка своїм потом, розумом, не боячись ризику, створила солідний бізнес, коли цю людину серед білого дня грабує якийсь безсовісний пройдисвіт, що загрожує суспільному добру.