Непіддаване уму,
І воно з тії хвилини
В серце врізалось йому.
Повен думою палкою,
На жінок він не зважав,
І до гробу ні з одною
Ані слова не сказав.
Він собі на шию чотки
Замість шарфа прив'язав
І увесь свій вік короткий
Сталлю лоб свій закривав.
Повен чистою любов'ю,
Вірний обраній меті,
А. М. Д.* своєю кров'ю
Написав він на щиті.
І в пустелях Палестини,
В час, коли по скелях там
Мчали в битву паладини
В честь своїх коханих дам, —
Lumen coelum, sancta rosa!*
Він ревів, як ураган,
І, мов грім, його погроза
Побивала мусульман.
Він вернувсь у замок дальній,
До похмурих, давніх стін,
І в любові вмер печальній.
Наче той безумець, він*.
(Вигуки)
Рицарі. Славна пісня; та вона занадто сумна. Чи нема чогось веселішого?
Фpанц. Будь ласка, є й веселіше.
Ротенфельд. Люблю за те, що не вдається в тугу! — Ось тобі келих вина.
Фpанц.
Мельник в хату серед ночі...
Жінко! Чоботи чиї?
Чи пропив ти власні очі,
Де тут чоботи, які?
Що привиділось п'яниці!
Це ж бо відра од криниці!
Відра? Сорок літ живу,
Та ні в сні, ні наяву
Бог побачить не привів
На відерцях острогів.
Рицарі. Славна пісня! чудова пісня! — от так мінезингер!
Ротенфельд. А все-таки я тебе повішу.
Рицарі. Звичайно — пісня піснею, а мотузка мотузкою. Одне одному не заважає.
Клотильда. Панове рицарі! я маю прохання до вас — обіцяйте не відмовити.
Рицар. Що зволите наказати?
Інший. Ми готові в усьому підкоритись.
Клотильда. Чи не можна помилувати цього нещасного?., він уже досить покараний і раною і страхом шибениці.
Ротенфельд. Помилувати його!.. Та ви не знаєте черні. Якщо не налякати їх як слід та пощадити їх верховоду, то вони завтра ж збунтуються знов...
Клотильда. Ні, я ручуся за Франца. Франце! чи ж неправда, що, коли тебе помилують, ти вже більше бунтувати не станеш?
Фpанц (надзвичайно зніяковілий). Панно... Панно...
Рицар. Ну, Ротенфельд... що дама вимагає, в тім рицар не може відмовити. Треба його помилувати.
Рицарі. Треба його помилувати.
Ротенфельд. Гаразд: ми його не повісимо — але замкнемо його в тюрму, і даю моє слово честі, що він доти з неї не вийде, доки стіни замку мого не підіймуться в повітря і не розлетяться.
Рицарі. Хай буде так...
Клотильда. Але ж...
Ротенфельд. Пані, я дав слово честі.
Фpанц. Як, довічне ув'язнення! Та на мій погляд краще вмерти.
Ротенфельд. Твоєї думки не питають — відведіть його в вежу...
(Франца виводять)
Фpанц. І все ж я їй зобов'язаний життям!..