КАРЛ (виплутуючись із простирадл та сідаючи на край ліжка, як на трон). Так, завжди виходить, що добрі люди, як ви, коять велике лихо. Погляньте на мене! Я не Карл Благодійний, не Карл Мудрий, не Карл Відважний. Обожнювачі Йоанни ще й можуть прозвати мене Карлом Боягузливим, бо я не витягнув її з вогнища. Та я наробив менше шкоди, ніж кожен із вас. Ви витаєте в небесах, з вашим божественним просвітленням, намагаєтеся перевернути світ із ніг на голову, а я сприймаю світ таким, як він є, і кажу: якщо верх є зверху, то там він і має бути, я твердо стою на землі обома ногами. І я запитую вас, який великий подвиг здійснив король Карл?
ЙОАННА. То ти справді король Франції? Англійці пішли?
ДЮНУА (виходячи крізь стіну ліворуч від ЙОАННИ, і тут-таки свічки знову спалахують, освітлюючи його блискучі лати). Я дотримався свого слова — англійці пішли!
ЙОАННА. Слава Господу! Тепер Франція — небесна провінція. Жане, розкажи, як воно було. Ти очолив їх? Ти був полководцем Господнім до самої смерті?
ДЮНУА. Я не мертвий. Моє тіло спокійно спить у ліжку в Шатодені, але дух мій почув ваші душі й не втримався, щоб не приєднатись.
ЙОАННА. І ти прогнав англійців, Жане? Не по-старому, воюючи за гроші, а по-моєму, ставлячи на кін життя проти смерті, із серцем простим та піднесеним, чистим від люті, коли єдине, що має значення, — це вільна Франція і вільні французи? Це було по-моєму, Жане?
ДЮНУА. Віра перемогла, яка різниця по-чиєму? Але переможний шлях завжди був тільки твоїм, Йоанно. Складаю тобі пошану, дівчино. Я написав листа, щоб виправдати тебе на другому суді. Можливо, треба було б ніколи й не дозволяти священикам палити тебе, але на той час я більше переймався битвами, та й то була справа церкви, а не моя. Яка з того користь, якби спалили нас обох?
КОШОН. Звичайно! Валіть вину на священиків. Але я, дивлячись вище похвал і обвинувачень, скажу вам, що світ рятують не священики і не солдати, а Бог і його святі. Церковники послали цю жінку на вогонь, та коли вона згоріла, полум'я перетворилося на сяйво святої.
Годинник б'є три чверті. Чується грубий чоловічий голос, який виспівує на імпровізований мотив.
Рум, тум, трумпледум,
Бекон смачний і румпледум,
Старий святий мумпледум,
Вхоплю за хвіст і стумпледум,
Мері Енн моя!
Через завісу входить розбишакуватий англійський солдат і стає між ДЮНУА і ЙОАННОЮ.
ДЮНУА. Який негідник навчив тебе такої дурниці?
СОЛДАТ. Точно не трубадур. Ми самі склали, коли марширували. Ми не витончена шляхта і не трубадури. Музика прямо з серця простих людей, так би мовити.
Рум, тум, трумпледум,
бекон смачний і румпледум,
старий святий мумпледум,
вхоплю за хвіст і стумпледум,
Мері Енн моя… —
сама нісенітниця, знаєте, але під неї марширується. Ваш покірний слуга, леді та джентльмени. Хто кликав святого?
ЙОАННА. Ви будете святий?
СОЛДАТ. Так, леді, просто з пекла.
ДЮНУА. Святий із пекла?
СОЛДАТ. Так, благородний капітане, у мене вихідний. Кожного року, знаєте. Це моя винагорода за один добрий вчинок.
КОШОН. Падлюко! За все життя ти спромігся на один добрий вчинок?
СОЛДАТ. Та й то ненавмисно, само якось так вийшло. Але мені все одно зарахували.
КАРЛ. Що ж ти зробив?
СОЛДАТ. Та, сміхота, ви б ніколи й не подумали…
ЙОАННА (перебиваючи його, кидається до ліжка і сідає, ховаючись за КАРЛА). Він зв'язав дві палички навхрест і дав тій нещасній дівчині, яку мали спалити.
СОЛДАТ. Точно. Хто сказав тобі?
ЙОАННА. Та яка різниця. Якби знов побачив, ти впізнав би її?
СОЛДАТ. Тільки не я. Дівчат багато! І кожна хоче, щоб ти її пам'ятав, ніби вона одна на усьому світі. Однак ця, мабуть, була особлива, бо за неї кожного року мені дають вихідний, тож рівно до півночі я, святий, до ваших послуг, шляхетні джентльмени та прекрасні леді.
КАРЛ. А що після півночі?
СОЛДАТ. Після півночі — назад до місця для таких, як я.
ЙОАННА (підводиться). Назад туди? Тобі, який дав хреста бідолашній дівчині?
СОЛДАТ (ніби виправдовуючись за несолдатський учинок). Ну, вона сама попросила, а її ж збиралися спалити. Вона мала таке ж право на хрест, як і кожен, а в тих, що її палили, була ж ціла дюжина хрестів. А то була її страта, а не їхня. То в чому ж біда?
ЙОАННА. Чоловіче, я ж не дорікаю тобі. Просто мені нестерпна сама думка про твої муки.
СОЛДАТ (бадьоро). Не такі вже й страшні ті муки, леді. Знаєте, бувало і гірше…
КАРЛ. Гірше, ніж у пеклі?
СОЛДАТ. П'ятнадцять років на війні проти Франції. Пекло після цього — як свято.
ЙОАННА складає руки у молитві перед образом Діви, шукаючи розради у розпачі за людські муки.
СОЛДАТ (продовжує) …Мені подобається. Спершу вихідний був нудним, як дощова неділя. Але зараз нормально. Мені казали, що я можу мати стільки вихідних, скільки забажаю.
КАРЛ. А як воно, в пеклі?
СОЛДАТ. Не так уже й кепсько, сер. Як забава. Ніби ви завжди п'яний і без клопоту, чим заплатити за випивку. Компанія — самі вершки: імператори, папи, королі. Вони беруть мене на кпини, що дав хреста тій дівиці, та мені начхати. Якби вона зовсім не заслуговувала на той хрест, то була б там, де й вони. Їх це дивує, так. Все, на що вони здатні, то це скреготіти зубами, як усі в пеклі, а я просто сміюся собі та наспівую старий мотивчик: "рум, трум, трампапум"! А хто це у двері стукає?
Всі прислухаються. Чути тихий стукіт у двері.
КАРЛ. Заходьте.
Двері відчиняються, входить старий сивий священик і з дурненькою, але доброю посмішкою і прямує до ЙОАННИ.
ПРИБУЛЕЦЬ. Перепрошую, шляхетні леді та джентльмени. Пробачте, що перебиваю вас. Простий старий скромний англійський пастор. Колишній капелан кардинала Вінчестерського, мого лорда. Джон де Стогамбер до ваших послуг. (Він запитливо дивиться на них). Ви щось сказали? Я трішки глухуватий, на жаль. Також трішки, ну… не завжди при здоровому глузді, можливо; та все ж моя парафія — це маленьке село, там живе пара простих добряків. Я задоволений, я задоволений, вони люблять мене, і я можу зробити хоч щось хороше. В мене ж були зв'язки, то до мене гарно ставляться.
ЙОАННА. Бідолашний старий Джон! Що привело тебе до такого стану?
ДЕ СТОГАМБЕР. Я кажу своїм прихожанам, що вони мають бути дуже обережними. Отак кажу їм: "Те, що ви побачите, насправді буде зовсім не таким, як вам здавалося, зовсім ні. Вас це вразить. Вельми вразить". А вони всі: "О пасторе, ми всі знаємо, який ви добрий чоловік, ви і мухи не скривдите". Ці слова мені як бальзам на душу. Бо, знаєте, я ж за природою не жорстокий.