— Знову він, — сказав маркіз. — Так і йде слідом за нами.
— Що там таке? — спитав капітан-іспанець.
— Корабель, — неголосно відповів генерал.
— Я ще вчора його помітив, — сказав капітан Гомес.
Він пильно подивився на генерала і прошепотів йому на вухо:
— Він женеться за нами.
— Тоді не розумію, чому він нас досі не наздогнав, — відповів старий воїн. — Адже оснащений він куди краще, ніж ваш чортів "Святий Фердінанд".
— Можливо, в нього пробоїна абощо…
— Але він таки наздоганяє нас! — вигукнув генерал.
— Це колумбійський корсар, — тихо повідомив йому капітан. — До судоходу нам ще пливти шість льє, а вітер ущухає.
— Він не йде, а летить, знаючи, що через дві години жертва вислизне в нього з рук. Ну й зухвалець!
— Це він! — вигукнув капітан, — О, недарма його звуть "Отелло"! Нещодавно він потопив іспанський фрегат, а в самого ж гармат із тридцять, не більше! Тільки його я й боявся, знаючи, що він десь шастає поблизу Антільських островів. О, вітер посилюється, — провадив капітан, помовчавши і дивлячись на вітрила свого корабля. — Ми встигнемо добратися. Іншого виходу в нас нема. Парижанин не знає пощади.
— Він теж добирається! — відповів маркіз.
"Отелло" був уже не далі, як за три льє. Хоча ніхто не чув, про що розмовляли маркіз та капітан Гомес, поява невідомого корабля привернула увагу, й більшість матросів та пасажирів з'юрмилися біля того місця, де стояли співрозмовники. Майже всі прийняли бриг за комерційне судно і з цікавістю дивились, як він наближається, та раптом один з матросів вигукнув на своєму барвистому жаргоні:
— Святий Якове! Нам усім каюк, це ж Парижанин!
Коли пролунало це грізне ім'я, жах опанував усіх на кораблі, й зчинилося сум'яття, яке годі описати словами. Але капітан-іспанець не розгубився: він віддав кілька наказів, і матроси негайно взялися за діло. Щоб уникнути небезпеки і за всяку ціну добутися суходолу, Гомес звелів поставити високі й низькі ліселі з лівого та правого борту, підставивши вітрові всі вітрила, які тільки можна було закріпити на реях. Цей маневр виконали, але з великими зусиллями — не було, звичайно, тієї узгодженості в діях, яка так захоплює на військовому кораблі. Хоча "Отелло", вітрила на якому були встановлені бездоганно, летів, наче ластівка, він, здавалося, наближався досить повільно, і бідолашні французи відчули оманливу надію. Але саме в ту мить, коли завдяки вправним маневрам, у яких брав участь сам Гомес — і не тільки розпоряджаючись, а й показуючи, як треба діяти — у ту мить, коли "Святий Фердінанд" помітно прискорив хід, стерновий — з очевидним наміром — зробив неправильний розворот і поставив бриг бортом до вітру. Під його поривами вітрила так рвучко "залопотіли", що "всмоктали" в себе весь вітер; лісель-сприти зламались, і бриг різко "загальмував". Від гніву капітан став біліший, аніж вітрила. Одним стрибком кинувся він до стернового і з такою люттю вдарив його кинджалом, що схибив. Тоді він штурнув негідника в море, схопив стерно і спробував залагодити шкоду, завдану його славному, випробуваному кораблю. Сльози розпачу блищали в очах капітана, бо зрада, яка знищує плоди наших зусиль, засмучує нас куди дужче, ніж неминуча смерть. Та чим більше сипав капітан прокльонами, тим гірше посувалося діло. Тоді він власноручно вистрелив із сигнальної гармати, сподіваючись, що постріл почують на березі. Відразу ж пальнув з гармати і піратський корабель, який наближався з неймовірною швидкістю. Ядро не долетіло до "Святого Фердінанда" лише туазів на десять.
— Кат його забери! — вигукнув генерал. — Добрий приціл! Мабуть, гармати в них якісь особливі.
— О, коли той чортяка озветься, то краще мовчати, — сказав один матрос. — Парижанин і англійського фрегата не побоїться…
— Ми загинули! — тоном безнадії вигукнув капітан, який, навівши підзорну трубу на берег, не зміг нічого там розрізнити. — Ми ще далі від Франції, ніж мені здавалося.
— Навіщо упадати в розпач? — сказав генерал. — Усі ваші пасажири — французи, вони зафрахтували корабель. А ви ж кажете, цей пірат — парижанин. То звеліть підняти білий прапор і…
— І він пустить нас на дно, — відповів капітан. — Він з тих, хто ні перед чим не зупиниться, коли є нагода взяти багату здобич.
— Ну, якщо він справжній пірат…
— Який там пірат, — сердито заперечив матрос. — У нього все по закону. Він знає, що робить.
— Ну тоді покорімося своїй долі! — вигукнув генерал, звівши погляд до неба.
У нього вистачило мужності стримати сльози.
Тільки-но він вимовив ці слова, як пролунав другий постріл з гармати. Ядро, пущене з більшою влучністю, пробило корпус "Святого Фердінанда".
— Лягти в дрейф! — звелів засмучений капітан.
Матрос, який обстоював честь Парижанина, став вельми вправно допомагати здійсненню цього маневру, спричиненого безвихідним становищем судна. У гнітючому чеканні минуло півгодини. Смертельний жах опанував пасажирів судна. "Святий Фердінанд" віз чотири мільйони піастрів, які складали багатство п'ятьох французів, і гроші генерала — мільйон сто тисяч франків. "Отелло" був уже на відстані десяти рушничних пострілів; на ньому ясно виднілися грізні жерла дванадцяти гармат, готових відкрити вогонь. Здавалося, вітер, роздмухуваний самим дияволом, підганяв корабель; але погляд бувалого моряка легко вгадував, чим пояснюється ця швидкість, — досить було придивитись до обрисів брига, до його видовженого вузького корпусу, до високого рангоуту, до того, як скроєні вітрила, яка чудова і легка вся оснастка, з якою спритністю, з якою узгодженістю, наче одна людина, діє вся команда, точно вгадуючи напрямок вітру й бездоганно підлагоджуючи під нього стіну білих полотнищ. Струнка дерев'яна споруда, здавалося, дихала впевненістю у своїй силі, була моторна і кмітлива, як скаковий кінь або хижий птах. Матроси на корсарському кораблі рухалися мовчки і в разі опору були готові враз пустити на дно беззахисне торговельне судно, яке, на щастя для себе, принишкло і скидалося на провинного школяра, захопленого зненацька вчителем.
— Адже в нас є гармати! — вигукнув генерал, стиснувши руку капітана.
Капітан кинув на старого воїна погляд, сповнений мужності та розпачу, і сказав: