Українська Спілка імені Петлюри відповіла в тому ж дусі, що це груба провокація шовіністів, адже насправді найкращою у світі є українська негода! Ще українська поетеса колись писала: "Реве, гуде негодонька". А щодо того, що, мовляв, руське ненастьє є найкращим, то це ще, казала Настя, як удасться!
І тоді відомий в Росії шоумен, бард, шансон і талановитий на грані бренду й бодуна скандаліст Кролик Філіпппок (неодмінно з трьома "п", два у нього законні, а третє він отримав від уряду як найвищу нагороду) в піку "зарвавшимся петлюровцам, мазепинцам и вообще самостийникам" заспівав-закричав:
Вот тебе, барышня, мой ответ:
Всех милей ты, спору нет.
Но тебя прекрасней, Настя,
Все же русское, русское ненастье!
Шлягер став неймовірно популярним, національно-патріотичним хітон і всі його співаючи, гордилися, що руське ненастьє справді краще якоїсь там іноземки Насті!
І тут перевага залишилася за північною сусідкою, бо нічого подібного цьому хіту українці так і не спромоглися придумати.
Тож і далі, як писала Поетеса: "Реве, гуде негодонька".
І просвітку все ще покищо не видно. І не тільки в гідрометеорологічному протистоянні. На жаль. І це при тій очевидній істині, що все ж таки українська негода, погодьтеся, далебі краща за руське ненастьє!
ПЕРЕСМІШНИК, ЯКИЙ ЛЮБИВ КІЛЬКУ В ТОМАТНОМУ СОУСІ…
Пересмішник — той, хто любить висміювати
або смішити кого-небудь.
З тлумачного словника.
Спочатку про кільку. Певне ж, знаєте, кілька — це маленька промислова рибка з родини оселедцевих. Власне, збірна назва, бо "героїня" нашої придибенції належить до двох родів: тюльки і шпрот. Ну, якщо остання ніби й панська рибка, то кілька-тюлька — таки наша, всенародна, далеко не аристократична, а швидше плебейська (в кращому значенні цього слова). Але хто з нас не куштував консервів "Кілька в томатному соусі"? Вона ж таки найдешевша (і, до речі, смачна, як на наш не розбещений "баксами" смак). Я й тепер частенько купую баночку-другу за якусь там гривню двадцять чи тридцять копійок — що за ці гроші дешевше знайдеш? А вечеряючи баночкою кільки (про борщ з кількою в томаті вже й не кажу — смакота!), іноді згадую своє далеке та голодне повоєнне дитинство, коли ось така кілечка в томаті нас тільки й виручала.
Так ось — даруйте цей відступ. — Пересмішник (а він і справді всіх висміював і всіх смішив, не чули його виступів у ті часи хіба що сліпі й глухі; нині одні його називають "незабутнім", інші все ще докоряють за вкраплення в рідну мову нерідного суржика — що було, те було, алое це вже інша тема), дуже любив кільку в томаті — і про це всі знали. Але ж коли те було — в його далекому дитинстві, неблизькому вже студентстві та хіба що в роки війни. Бо вже по війні він, здобуваючи популярність, почав добре заробляти, і на той час, про який піде мова, був багатим чоловіком. Тож ніхто навіть уявити не міг, що у свій день народження Пересмішник пригощатиме гостей ще й кількою в томаті…
Ось ті іменини. Зібралося друзів, мабуть, із півсотні (чи й більше) — здебільшого естрадники, хоча й не такого рівня, як іменинник. Уже й столи накрили (легше сказати, чого не було, аніж перераховувати, що там стояло!), гості й притомлюватися почали в чеканні запрошення до трапези, а самого винуватця все нема й нема. Дружина почала явно нервувати.
Та ось нарешті й він — вихором! Високий, вродливий, рвійний, з посмішкою, відомою мільйонам, з найновішим анекдотом на устах і, звісно ж, знаменитим: "Здоровенькі були!" Вибачившись за свою затримку, мигцем оглянув стіл.
— Так, так… Добре, дуже добре. — І раптом: — А де ж… кілька? Не бачу кільки на столах.
— Яка… кі-кілька? — розгубилася дружина.
— Звичайна, в томатному соусі. Моя улюблена кілечка, — ще оглянув столи. — Е-е, без кілечки в томатному соусі й застілля не застілля. Біжу в гастроном, він ще працює, а кілечка там, бачив, є. Звиняйте, це займе хвилин десять — гастроном під вікнами, тільки на тім боці вулиці…
— Яка… кі-кілечка? — вже стогне дружина. — На столі осетрина… А ти… кілечка!
— Серденько, — лагідно до неї чоловік, — хіба ж ти забула, що твій чоловік над усе любить кілечку в томаті? Не хвилюйся, я хутенько: одна нога тут, друга там.
Хапає господарську сітку, звану в просторіччі "авоською", і зникає, не давши нікому отямитись.
Гості майже шоковані. Справді: на столах чого тільки немає — чи й поїси-поп’єш усе, — а цей знаменитий дивак забаг кільки… Примха? Забаганка великої дитини? Чи хоче ще й заощадити? Так, усі знали, що Пересмішник із своїм партнером по виступах в Укрконцертах заробляє чи не найбільше: якщо у всіх концертні ставки 10–15 карбованців за виступ, то в нього — 60! Три виступи за день — 180 маєш. Солідна місячна зарплата. (Розповідали, що коли в день зарплати й гонорарів біля каси Укрконцерту вишиковувалась черга, то Пересмішник із своїм напарником завжди йшли туди з "чорного" ходу, після чого касирка, висунувши голову у віконечко, звично оголошувала: "Все, дєнєг уже нема, приходьте завтра!.."). І ось вам — кілька в томаті, яка коштує трохи більше полтиника за баночку. Та й хто до неї доторкнеться, коли на столі — царська риба! Ну й дивацтва у цих знаменитостей…
Та ось з’являється захеканий іменинник і вивалює з "авоськи" просто на стіл десяток баночок кільок. Протирає руки, а очі аж сяють.
— Встиг у гастроном перед самим закриттям. Кілечка є, тепер починаємо, братці. Як кажуть: здоровенькі були!..
Власноручно відкриває першу баночку, а в ній… ніяка не банально-плебейська кілька в такому ж банально-плебейському томаті, а… ікра! Натуральна! Зерниста! Чорна!
Пересмішник аж відсахнувся й відкривачку з рук випустив.
— Фюу-уть!.. Навіть не кабачкова, а — лососева…
Гості вражено загукали: справді, у баночці з етикеткою "Кілька в томатному соусі" справжня чорна ікра! Делікатес! Дефіцит! Та й коштує — дай Боже, а тут за копійки дісталася…
Господар тим часом відкриває другу баночку.
— Тю! І ця з чорною ікрою. Та чи вони показилися, чи з великого похмілля випускали ці консерви на своїй фабриці?
І вже в азарті — з’явився спортивний інтерес, — відкриває одну по одній всі баночки — і в кожній з них виявляється чорна ікра!