— Ні, щоб прийти до тебе в гості,— сказала я.— Коли-небудь після роботи. Аттікус мене проведе.
— Приходь коли захочеш. Завжди будемо раді тобі.
Ми йшли тротуаром мимо подвір'я Редлі.
— Гляньте на веранду,— сказав Джем.
Я озирнулася на будинок Редлі, сподіваючись побачити таємничого мешканця — може, виліз погрітися на сонечку. Але на веранді нікого не було.
— Та ні, ти подивися на нашу веранду,— сказав Джем. Я подивилася. Гордовита, ставна, недосяжна, у кріслі-гойдалці сиділа тітка Олександра — ніби вона усе своє життя була тут господинею.
РОЗДІЛ XIII
— Келпурнія, віднеси мої речі в спальню з вікнами на вулицю,— були перші слова тітки Олександри.— А ти, Джін Луїзо, перестань чухати потилицю,— почулося друге розпорядження.
Келпурнія підняла важкий чемодан і відчинила двері.
— Я сам однесу,— сказав Джем і забрав у неї чемодан. За хвилину в спальні грюкнуло — Джем кинув на підлогу чемодан, глуха луна пішла по всьому дому.
— Тітонько, ви приїхали до нас у гості? — запитала я.
Тітка Олександра рідко лишала "Пристань", але коли вже виїздила, то з помпою. У неї був свій яскраво-зелений б'юїк і чорний шофер, обидва так вилискували, що, дивлячись на них, треба було мружити очі. Але тепер їх не було видно.
— Хіба батько вам нічого не казав?
Ми з Джемом похитали головами.
— Певно, забув. Його ще немає дома?
— Немає, повернеться тільки надвечір,— сказав Джем.
— Ми з вашим батьком вирішили, що мені пора вже деякий час пожити у вас.
"Деякий час", як його розуміють у Мейкомбі, може означати від трьох днів до тридцяти років. Ми з Джемом перезирнулися.
— Джем стає дорослий, та й ти, нівроку, ростеш,— сказала тітонька, звертаючись до мене.— От ми й вирішили, що присутність жінки в домі необхідна, в першу чергу для тебе. Мине ще кілька років, Джін Луїзо, і ти почнеш чепуритися, а потім і на хлопців поглядати...
Я могла багато що сказати їй у відповідь: Келпурнія теж жінка — це раз, мине ще немало років, перш ніж я почну поглядати на хлопців — це друге, а вбранням я взагалі ніколи не захоплюватимусь... Але я промовчала.
— А як дядечко Джімі? — спитав Джем.— Він теж приїде?
— Ні, він залишився на "Пристані". Доглядатиме господарство.
— А ви не будете сумувати без нього? — спитала я і тільки тоді зрозуміла, наскільки нетактовне було моє запитання. Чи є дядечко Джімі, чи його нема — все одно від нього ніколи слова не почуєш.
Тітонька Олександра не звернула на моє запитання ніякісінької уваги.
Більше я нічого не могла придумати, що сказати їй. Відверто кажучи, я ніколи не знала, про що з нею говорити. Я сиділа, пригадуючи нудні попередні розмови: "Як справи, Джін Луїзо?" — "Все гаразд, дякую, а ви як поживаєте?" — "Чудово, дякую".— "Що ти робила весь цей час?" — "Нічого".— "Як? Ти нічого не робиш?" — "Ні",— "У тебе, звичайно, є друзі?" — "Так, мем".— "То що ж ви все-таки робите?" — "Нічого".
З усього було видно, що тітка вважала мене дурненькою, а одного разу я чула, як вона казала Аттікусу, що я нетямка.
За цим щось крилось, але розпитувати тітку не хотіла: в неділю у тітки Олександри завжди поганий настрій. І виною цьому, певно, був корсет. Тітка була не повна, проте вельми поважна особа, вона затягувала корсет так, що бюст ставав надміру високий, талія тоненька, а ззаду надто пишно. Дивишся на таку фігуру і думаєш, чи це, бува, не пісочний годинник. З якого боку не глянь — аж моторошно.
Решту дня заполонив легенький смуток,— так трапляється завжди, коли приїздять родичі,— але це почуття розвіялося, тільки-но ми зачули, що до будинку під'їхав автомобіль. З Монтгомері повернувся Аттікус. Джем, забувши про свою поважність, разом зі мною вибіг зустрічати батька. Він вихопив у Аттікуса портфель і чемодан, а я повисла батькові на шиї. Він ще не встиг мене поцілувати, як я уже його питала:
— А книжку ти мені привіз? А знаєш, що до нас тітка приїхала?
Аттікус сказав, що книжку привіз і про приїзд тітки знав теж.
— Ти рада, що вона приїхала і житиме з нами?
Я сказала — дуже рада, хоч це була неправда. Іноді доводиться говорити неправду, особливо тоді, коли все одно нічого не зміниш.
— Ми вирішили, що настав час, коли вам, діти, необхідно... розумієш, Всевидько, річ у тому,— сказав Аттікус,— що тітка робить мені і вам теж велику послугу. Я не можу бути весь час дома, а цього літа нам доведеться скрутно.
— Так,— погодилась я.
Але з його слів нічого не зрозуміла. Мені здалося, що приїзд тітки Олександри — це ініціатива не стільки Аттікуса, скільки самої тітки. Від неї нерідко можна почути: "Так краще для сім'ї"; певно, тому вона і приїхала до нас.
Мейкомб зустрів нашу тітку Олександру привітно. Міс Моді Аткінсон спекла свій улюблений торт — у ньому було стільки наливки, що в мене все попливло перед очима. Міс Стефані Крофорд навідувалася в гості і довгенько засиджувалася, хитала головою і приказувала "гм-гм". Міс Рейчел, що жила поруч, запрошувала тітку у післяобідній час випити чашечку кави, і навіть містер Натан Редлі якось зайшов у двір, щоб засвідчити їй своє шанування.
Коли тітка Олександра остаточно влаштувалась і наше життя ввійшло у звичне річище, у нас склалося враження, що вона прожила тут цілий рік. Репутацію бездоганної господині здобула вона своїм частуванням на зборах місіонерського товариства (тітка не довіряла Келпурнії готувати делікатеси, які мали підтримати сили і дух членів товариства під час довгих промов); її обрали членом мейкомбського жіночого клубу, більше того — його секретарем. Тітка стала своєю людиною у вищих колах округу, жодна більш-менш важлива подія не відбувалася без неї; люди, такі як вона, трапляються рідко: витончені манери, яких навчають хіба що у спеціальних пансіонах, авторитет у питаннях моралі; вона вміла майстерно говорити наздогад, а щодо пліток і пересудів — не знала собі рівних. Коли тітка Олександра навчалася в школі, в жодному підручнику не торкалися внутрішніх сумнівів, тож не дивно, що вона про це не мала ніякісінького уявлення. Не знала також, що таке нудьга, і не пропускала випадку, аби виконати високі повноваження: наводила лад, радила, застерігала, попереджала.
При нагоді тітка ніколи не забувала докинути слівце про гріхи іншого роду-племені, щоб піднести рід Фінчів. Такі намагання родички більше смішили Джема, ніж сердили: