Анна. Михаиле!..
Жандарм . Ні, не кажи мені так! Не хочу тебе знати, ані бачити, коли ти така.
Анна. Михаиле!..
Жандарм . Ну, так ідеш?
Анна. Господи, що ж я маю робити!..
Жандарм . І танцювати будеш зо мною?
Анна (з жахом). Тут? При всіх?
Жандарм . Ти знов своє? Ані слова більше! Будеш чи не будеш?
Анна (шепче). Господи, додай мені сили! (Подає йому руку. Обоє наближаються до юрби перед коршмою.)
Жандарм . Слава Ісусу!
Селяни і селянки (кланяються). Слава навіки!
Жандарм . Я чув тут перед хвилею музику, бачив танець.
Парубок. Ну, а хіба що? Не вільно нам?
Другий парубок. Нині пушіння.
Третій парубок. Нам пан начальник позволив.
Жандарм . Ну, ну, та я нічого не кажу. Потанцюйте собі. Ну, музики, грайте! Най почую, як ви тут у Незваничах умієте. Може, й мене охота візьме з вами покрутитися. Позволите, хлопці?
Парубки. О, просимо, просимо!
Музика грає. Жандарм , послухавши трохи, бере Анну за руку і відходить з нею до коршми.
ЯВА ДЕСЯТА
Ті самі без Жандарм а і Анни.
Перша жінка. Та й справді пішла з ним.
Друга жінка. Видно, що їй зразу ніяково було. Троха противилась.
Настя. Ще не привикла, кумо. Але привикне швидко. Він її привчить.
Друга жінка. Та й страшний же! А найстрашніший, як усміхається. Так ті зубищі білі та великі виставить, що, здається чоловікові, ось-ось укусить.
Музика, танці. По хвилі Жандарм і Анна виходять із шинку, беруться за руки і пускаються також у танець.
ЯВА ОДИНАДЦЯТА
Ті самі, Жандарм і Анна танцюють. Помалу танцюючі пари розступаються. На всіх лицях обурення. Жандарм і Анна лишаються самі.
Жандарм (побачивши се, зупиняється, грізно). А се що? (Обертається кругом.) Чому не танцюєте?
Парубки (кланяються, лукаво). Нам досить.
Жандарм . Як то? Не хочете більше?
Один парубок. Ні. Помучились.
Жандарм . Хлопці, се ви задля мене?
Парубок. Може, й так.
Жандарм . Що? Ви смієте мені такий стид робити?
Парубок (сміліше). А пан сміють нам такий стид робити?
Жандарм . Який?
Парубок. Танцювати з такою жінкою. —
Жандарм . З якою?
Парубок. Самі то ліпше знаєте, з якою. Ми з нею не танцюємо.
Жандарм . Але я з нею танцюю. Ви мені не смієте стиду робити. Я цісарський слуга.
Парубок. Ми всі цісарські. А до танцю ви нас не присилуєте.
Жандарм (м'якше). А може, й присилую. (Кричить.) Жиде! Гей, Шльомо!
ЯВА ДВАНАДЦЯТА
Ті самі і Шльома, за ним війт.
Шльома (з ліваром у руці). Чого вам треба, пане постенфірер?
Жандарм . Відро горівки і півбочівки пива для всеї громади, на мій рахунок, розумієш? А зараз!
Парубок. Ви, пане шандаре, дармо не експенсуйтеся! Ми вашої горівки ані вашого пива пити не будемо і в танець з отсею кобітою не підемо. Ми ані вам, ані їй честі не уймаємо. Що собі маєте, то собі майте, але танцювати з вами не можемо. Вільно пану начальникові заборонити нам дальше бавитися, то ми розійдемося. Гей, хлопці, дівчата, ходімо домів!
Війт (стає на середині). Гов, гов! А тут що таке сталося?
Парубок (кланяється). Нічого, пане начальнику. Потанцювали та й додому йдемо.
Війт. Ба, та так живо?
Парубок. Адже єгомость остро заказували.
Війт. Ти, блазню один! Мені тото будеш пригадувати? Кади тому, що носа не має, а не мені. Ти думаєш, ,що я такий дурень і не бачу, що тут діється?
Парубок. Ну, то чого ж пан начальник питаються?
Війт. Мовчи, дурню! Хлопці, стид вам таке робити! Пан шандар нині ваш гість, самі ви його запросили — не бійтеся, я бачив через вікно! Ну, а тепер такий бешкет йому робите? Фе, так негарно.
Парубок. А нам випадає з такою разом танцювати?
Війт. Анна порядна господиня! Чого ви від неї хочете?
Парубок. Чоловіка вішати мають, а вона тут буде танцювати. То так порядна господиня робить?
Війт. Не слухайте, діти! Се брехня, її чоловіка ще не судили, ще не знати, чи він що винен, а без суду нікого не вішають. А коли пан шандар не цурається вести її в танець, то ви не маєте права нею цуратися. Ну, ну, не фиркайтеся, а будьте раді, що вам дозволено бавитися. А ви, пане шандаре, не противтеся дітвакам. Самі бачите, вони то не з злого серця. Ну, музики, ну, грайте!
Музики грають; звільна, мляво починаються танці. По якімсь часі Жандарм з Анною знов пускаються в танець. Нараз на півтакті музика уриває, пари, крім Жандарм а і Анни, стають мов вкопані.
ЯВА ТРИНАДЦЯТА
Ті самі, по хвилі Микола.
Музики і часть танцюючих бачать Миколу, ще заким він появився на сцені. Жандарм і Анна обернені до нього плечима.
Жандарм (тупає ногою). До стосот кадуків! А се що знов? Чого ви урвали? Гей, музики! Ви хочете...
Музика мовчки показує смиком.
Жандарм (обертається, побачив Миколу). Га, а се що?
Микола (в кожусі, оброслий бородою, з вузликом на плечах входить і кланяється народові). Слава Ісусу Христу!
Всі. Слава навіки!
Анна (побачивши його, скрикує). Господи! Пропала я! Микола!
Микола (всміхається сумовито). А що бачу, і моя жінка тут. Ото добре. І ви тут, пане шандаре? Та, бачу, я вам забаву перервав!
Жандарм . Ну, як ся маєш, Миколо? Що з тобою чувати? Пустили тебе?
Микола. Та, богу дякувати, пустили.
Жандарм . Дуже мене то тішить. (Підходить і подає йому руку.) А знаєш, кому за се маєш подякувати?
Микола. Та відки мені знати? Хіба мені там скажуть? Прийшли, створили казню, казали забиратися, та й по всьому.
Жандарм . Мені маєш подякувати.
Микола. Тобі? А то як?
Жандарм . Бо я таки віднайшов правдивого убійцю. Та й то не одного, а цілу кумпанію. Не нині, то завтра їх арештую. Коштувало се мене труду, то певно. Був чоловік і в такім, що мало сам головою не наложив, ну, але, знаєш, як я тебе арештував, то так мене щось коло серця почало нудити. Все мені здавалося, що ти не винен і будеш думати, що я тебе доброхіть у біду ввалив. І я не міг спочити, поки не натрафив на слід убійників.
Микола (кланяється йому). Най тобі бог заплатить за все добре, а за зло... (Глядить з докором на Анну.) Злого най вам бог не пам'ятає!
Жандарм (сміється). Ну, злого! Так багато злого я нікому не зробив. Мені, може, дехто більше зробив злого, а я нікому не випоминаю.
Микола (поспішно). Я також ні, також ні! Хорони господи! Що там випоминати!
Жандарм . А я от нині твою господиню ледво витягнув силоміць із дому, аби троха провітрилася та м'іж людей показалася.