Он що значить ваш "підсвинок"!
Та як же її не любити, коли ні кінь, ні корова, ні вівця, ні коза ніколи вам того не дадуть, що дає вам свиня?!
4. ОСЬ ТІЛЬКИ ЧОГО НЕ ЗАБУВАЙТЕ
Не забувайте того, що найвигідніші свині не прості, а породисті свині…
Прості свині — "необразовані" свині… Годуй його, пічкай його, а воно худе та худе.
А як добре породисту годувати, так так, сатану, рознесе, що лежить, як гарба.
Заводьте, значить, породисті свині.
Є ще одна порода свиней… Це так звані "свині собачі". Ви їх не розводьте, але коли вам хто скаже, що свині держати невигідно, так ви тоді йому сміливо загніть:
— Іди ти к свиням собачим! Ось для чого такі свині.
ОТ ТОБІ Й МАЄШ!
— Почекайте, почекайте! Ще два тижні — й гамба! І пара з їх не піде! То вже ми знаємо! Два тижні! А там оті всі ради, оті всі незаможники, ота вся "братія" — аж залопотить!
— Так, так! Я вже чув. Агличанка як ударить з Білого моря, а Франція як оперіщить з Чорного, а Польща зза Збруча, а Врангель з Румунії! Два, брат, тижні — й кришка! Співай — "трубу з димом"!.. Петлюра так само не спить. Що ото вони в газетах пишуть?! Та брешуть, сучі сини, й не почервоніють! Знаємо ми їхні газети!
— Та що там говорити! "Знаменіє" ж було таке! Баба Мелашка з Василля розказувала, що не встигла вона курки поглядіти, а воно як засяло, як засяло. Півень як закукуріка, а Рябко як заскавучить!.. А тоді зпоза хлівця голос такий ніби Миколи святого Мирлікійського: "Неси, раба божа Мелашко, до отця Йвана десяточок крашанок. Та двадцять тисяч радзнаками по сьогоднішньому курсу, треба молебня мені, святому, одправити, бо через два тижні і більшовики впадуть".
А вони пишуть:
"Ми міцні! Ми дужі!" Писало б їх і вздовж, і впоперек! Два тижні їм панувати!
…Отаке скрізь: "Два тижні… І капут…"
І от на тобі:
Англія признала!
Італія визнає!
Наввипередки женуться!
Пуанкаре і той уже розгониться…
Даремно й півень кукурікав… І Рябко скавучав… І сяяло даремно!
ПО ІНСТАНЦІЯХ!
Підмітив незаможник Бідненко, що засівна кампанія весняна проходить на селі дуже добре.
"Ке, — думає,— в газету писону! Почитають нехай, як наші господарство народне відновляють…"
За олівець, за папірець і чиркчирк:
"У селі Шенгеріївці справа йдьот пошти што й гаразд. Обсіємось! Роботають, так аж курить, потому — гуртом. Потому — в гурті сила. Прохаю надрукувати. Незаможник Бідненко".
Написавши, до сількомнезаму пішов показать.
— Давай сюди! — голова комнезаму каже. — Потому — по інструкціях треба!.. Самі пошлемо!
І за допис…
— "В гурті сила"?! А про голову нічого?! Смотри какой!
І дописав:
"Найбільше працює й керує голова комнезаму Петренко". Та по інструкціях — до райкомнезаму. Прочитав і голова райкомнезаму. — Іч які! А район так пальцем сякається?! І дописав:
"За безпосередніми вказівками голови райкомнезаму". А секретар додав: "І секретаря"…
Далі ви вже, певна річ, догадуєтесь, що й округа, й губернія…
І приходить до газети:
"При цьому надсилається стаття незаможника Бідненка для друку в газеті". Голова ГубКНС N… Секретар N… Розумієте?!
Спрашується в задачі: Як треба писати?
ЩО ПРАВДА, ТО ПРАВДА!
От хоч як криєшся, хоч як конспіруєшся — нічого не виходить. Усе видко! Як те шило з мішка — так і вистромиться.
І все видать…
Наші, приміром, радянські, інтимні, сказать би, справи… Не заховаєш… Ніяк не заховаєш…
Думаєш, що тільки ти та кум з кумою твої знають, а воно зирк: уся Бразілія вже про це говорить.
Та все тобі до рубчика, до ниточки їм відомо.
Ось прочитайте, що друкує бразільська українська газета "Праця", що виходить у місті Прудентополісі, в № 52 від 27 грудня 1923 року. "Директором" тої газети є Б. Лопатюк.
"Большевики надають дітям кінські імена. Большевицькі безвірники в свойому зогиджуванню віри дійшли до того, що вже не дають хрестити дітей. Дають їм самі якінебудь імена, лише не імена святих. І так називають дітей: Ворон, Сірий, Каштан, Гнідий, Дерешуватий і т. д."
Звідки в Лопатюка така поінформованість?
Ідуть собі кум з кумою до батьків, сідають за чашкою чаю й вигадують, яке б ім'я дати дитині. Нікого в хаті більш немає, вони самі. Ну наззуть ту дитину, відповідно до того, чи вона "лошачок", чи "кобилка", Гнідим чи там Буланою. І порозходяться.
А Лопатюк знає.
Бо він "директор" газетний. Мусить знати всі сенсації. І знає…
А головне, що це — правда… Ми й не криємось…
Тільки ж треба було пояснити своїм читачам, через віщо саме більшовики дають дітям "кінські" імена.
Не думайте, що отак ото спроста: давай, мовляв, кіньми будемо…
Ні. Причина глибша.
Я поясню це, спеціально для Лопатюків.
Коли більшовики скинули царя, повигонили панів і забрали владу до своїх рук, бог їх покарав… Почали в їх плодитися не діти, а лошата… Факт… Родиться, задере хвоста та як двине в комсомол…
Ну як же ви таких дітей "святими" йменнями зватимете? Незручно. І почали надавати "кінські".
Щоб "святі" не образились…
Бо в нас був уже один такий випадок.
Опоросилась в одному совхозі свиня. Завідувач не подумав, узяв та й назвав поросят Лопатюками… Рахубу мав… Як зчинили свині бунт!
— За що, — кричать, — ти нас ображаєш?! Що ми тобі, директори "Праці" бразільської, чи що?! Ми чесні свині!
…Образились…
ЯК РАДУ ТІЙ ЗЕМЛІ ДАТИ (До земельної наради)
Раніше безпечніше було… і безпечніше, і легше… Була земля… Багато було чорної, як воронове крило, землі…
Лежала вона на землі українській гонами й перегонами, десятинами й акрами… І були собі селяни…
Булижили собі вони на землі українській хуторами, селзми, містами й містечками…
А над усім цим, над селянами й над землею, був собі бог, всеблагий та всеправедний…
І бачив бог, всеблагий та всеправедний, що тяжко біля тої землі поратися, не легко тую землю доглядати, обробляти, обсівати та угноювати…
А бог завсіди був за бідних, сіромаські інтереси бог обстоював.
Бо ще й у писанії було сказано:
"Як хочеш, мовляв, у царство небесне, віддай усе, що в тебе є… Бо легше верблюдові крізь голку пролізти, як багатому до царства небесного дістатися!.."
Та й віддав бог усю землю поміщикам:
"Хай, мовляв, багатії за землю дбають та про неї думають…"
І порядкували землею графи Бобринські, графи Браницькі, та Терещенки з Харитоненками, та Лизогуби з Скоропадськими…