Війну такого роду назвали партизанською і вважали, що, назвавши її так, пояснили її значення. Тимчасом такого роду війна не тільки не підходить ні під які правила, але й прямо протилежна відомому і визнаному за непогрішне тактичному правилу. Правило це говорить, що атакуючий повинен зосереджувати свої війська для того, щоб у момент бою бути сильнішим за ворога.
Партизанська війна (завжди успішна, як показує історія) прямо протилежна цьому правилу.
Суперечність ця виникає із того, що воєнна наука вважає силу військ тотожньою з їх кількістю. Воєнна наука каже, що чим більше війська, тим більше сили. Les gros bataillons ont toujours raison1.
Говорячи це, воєнна наука схожа на ту механіку, яка, грунтуючись на розгляді руху тіл тільки відносно їх маси, сказала б, що сили їх рівні чи не рівні між собою, бо рівні чи не рівні їх маси.
Сила (кількість руху) є здобуток маси на швидкість.
У воєнній справі сила військ є також здобуток маси на щось інше, на якийсь невідомий х.
Еоєнна наука, бачачи в історії незчисленну кількість прикладів того, що маса військ не збігається з силою, що малі загони перемагають великі, невиразно визнає існування цього невідомого множника і намагається відшукати його то в геометричній побудові, то в озброєнні, то — найзвичайніше — в геніальності полководців. Але підставлення усіх цих значень множника не дає результатів, згідних з історичними фактами.
А тимчасом досить тільки зректися неправильного погляду на дієвість розпоряджень вищих властей під час війни, що встановився на догоду героям, і ми знайдемо цей невідомий х.
X цей є дух війська, тобто більше чи менше бажання битися і наражатися на небезпеки всіх людей, що становлять військо, цілком незалежно від tofo, б'ються люди під командою геніїв чи не геніїв, у трьох чи в двох лініях, дрюками чи рушницями, що стріляють тридцять раз на хвилину. Люди, які мають най
і Великі бойові сили завжди перемагають.
більше бажання битися, завжди поставлять себе і в найвигід-ніші умови для бійки.
Дух війська є множник на масу, що дає здобуток сили. Виі значити і виразити значення духу війська, цього невідомої^ множника, є завдання науки. /
Завдання це можливе тільки тоді, коли ми перестанемо довільно підставляти замість значення всього невідомого х ті умови, за яких виявляється сила, як-от: розпорядження полководця, озброєння і т. д., приймаючи їх за значення множника, а визнаємо це невідоме в усій його цільності, тобто як більше чи менше бажання битися і наражатися на небезпеку. Тоді тільки, виражаючи рівняннями певні історичні факти, можна з порівняння відносного значення цього невідомого сподіватися на визначення самого невідомого.
Десять чоловік, батальйонів чи дивізій, б'ючись з п'ятнадцятьма чоловіками, батальйонами чи дивізіями, перемогли п'ятнадцять, тобто убили і забрали в полон усіх без залишку і самі втратили чотири; отже, знищено з одного боку чотири, з другого боку п'ятнадцять. Виходить, чотири дорівнювали п'ятнадцяти і, виходить, 4х= 15#. Виходить х:у = 15:4. Рівняння це не дає зна* чення невідомого, але воно дає відношення між двома невідомими. І з підведення під такі рівняння історичних нарізно взятих одиниць (боїв, кампаній, періодів воєн) вийдуть ряди чисел, в яких повинні існувати і можуть бути відкриті закони.
Тактичне правило про те, що треба діяти масами під час наступу і розрізнено під час відступу, несвідомо підтверджує лише гу істину, що сила війська залежить від його духу. Для того, щоб вести людей під ядра, треба більше дисципліни, що досягається лише рухом у масах, ніж для того, щоб відбиватися від нападаючих. Але правило це, при якому випускається з уваги дух війська, безперестанно виявляється невірним і особливо разюче суперечить дійсності там, де буває велике піднесення або великий занепад духу війська,— в усіх народних війнах.
Французи, відступаючи в 1812 році, хоч і повинні б захищатися нарізно, за тактикою, тиснуться докупи, бо дух війська занепав так, що тільки маса втримує військо вкупі. Росіяни, навпаки, за тактикою повинні були б нападати масою, а насправді роздрібнюються, бо дух такий піднесений, що окремі люди без наказу б'ють французів і не потребують примусу для того, щоб брати на себе тягар і наражатися на небезпеку.
III
Так звана партизанська війна почалася зі вступу ворога у Смоленськ.
Перше ніж партизанську війну офіціально прийняв наш уряд, уже тисячі людей ворожої армії — відсталих мародерів, фуражирів — винищили козаки й селяни, які вбивали цих людей так само несвідомо, як несвідомо собаки загризають забіглого скаженого собаку. Денис Давидов своїм російським чуттям перший зрозумів значення цієї страшної зброї, яка, не питаючи про правила воєнного мистецтва, знищувала французів, і йому належить слава першого кроку для узаконення цього прийому війни.
24 серпня було засновано перший партизанський загін Давидова, і слідом за його загоном стали засновуватись інші. Чим далі точилася кампанія, тим далі збільшувалось число цих загонів.
Партизани знищували велику армію частинами. Вони підбирали те відпале листя, що само собою сипалося з висохлого де-' рева — французького війська, й іноді трусили це дерево. У жовтні, в той час, як французи бігли до Смоленська, цих партій різних величин і характерів були сотні. Були партії, які переймали всі прийоми армії, з піхотою, артилерією, штабами, з вигодами життя; були самі козачі, кавалерійські; були дрібні, збірні, піші та кінні, були селянські та поміщицькі, нікому не відомі. Був начальником партії дяк, який узяв за місяць кілька сот полонених. Була старостиха Василиса, яка побила сотні французів.
Останні числа жовтня були часом самого розпалу партизанської війни. Той, перший період цієї війни, під час якого партизани, самі дивуючись зі своєї сміливості, боялися, що кожної хвилини їх могли піймати й оточити французи, і, не розсідлуючи коней і майже не злізаючи з них, ховалися по лісах, щохвилини чекаючи погоні,— уже минув. Тепер уже війна ця визначилась, усім стало ясно, яких заходів можна вжити з французами і яких не можна. Тепер уже тільки ті начальники загонів, які зі штабами, за правилами, ходили вдалині від французів, вважали ще багато чого неможливим. А дрібні партизанські групи, давнр вже почавши свою справу і зблизька підглядаючи за французами, вважали можливим те, про що не сміли й думати начальники великих загонів. Щождо козаків і селян, які вешталися між французами, то вони вважали, що тепер уже все можливе.