Це, так сказать, безплатний до вистави додаток!
Вистава…
Сама собі "конструкція"…
Найголовніший "конструктор" той, що одпинає завісу. Просто собі йде, бере тую завісу за поділ і тягне на бік. Одішіув і всю дію стоїть туттаки, всією своєю персоною притягуючи зір глядацький.
Перша п'єса. Дроворубтатарин, живе в лісі, рубає дрова, їсти, як і належить кожному дроворубові, йому нема чого. Наснився йому сон, що він ловив рибу й упіймав якусь дуже велику… Розповідає дружині й запевняє її, що сон цей значить багатство. Доки він розповідає, його підслухує панок якийсь ("добрий дух"), підходить, дає адресу й каже:
— Сон твій здійсниться. Піди на цю адресу, там знайдеш усе потрібне, щоб бути багатою людиною!..
Радість, що й казати! Панами будемо!
І тут же починають учитися ходити під ручку, бо це, сказать би, найголовніше, що треба для багатих людей.
Друга дія вже на "вказаній адресі". Багата кватира. М'які меблі. Сідають, лякаються пружин, лякаються піаніно й т. ін.
Взагалі, маса "комічних qui pro quo".
З'являється "добрий дух". Дає скриньку:
— Тут двадцять п'ять тисяч!
— Нащо мені двадцять п'ять тисяч — дай мені сто рублів!
— Ні, матимеш двадцять п'ять тисяч, тільки півгодини не дивись у скриньку…
Півгодини з "масою комічних qui pro quo" не витримується… Скринька одчиняється… Приходить "добрий геній" і: —,Вон!
Мужика покарано за невидержку…
А пан… Пан все для тебе хотів зробити якнайкраще, але ти, хамуло, сам своє щастя випустив…
З боку ідеологічного п'єса витримана, як бачите…
Друга — з такою ж ідеологією, тільки в іншім дусі.
Грали, як виявилось, професіонали, що мандрують ото по весях татарських…
Потім "концерт".
Препаскудні куплети про "Ахметку" — російськотатарським жаргоном. І ще якісь куплети, вже татарською мовою… Очевидно, так само (як судити з виконання, бо ж мови я не розумію) ідеологічно "витримані"…
Пісень татарських співала артистка. Хороші пісні, і співала непогано.
Потім танки.
"Бариня" і "малоросійський".
— Чичас будіть малоросійські таниц, — сусіда збоку на вухо проконферував…
Гопак, звичайно! Наш рідний!
Ще одно "за", щоб приєднати Крим до України!
* * *
Сумно!
А що зробиш!
Коли б це в нас, то, звичайно, миттю:
— А куди дивиться Головполітосвіта, Наркомос, Наркомзем, ВУЦВК, Жінвідділ, "Плуг", "Гарт"?!
— Трамтамтарарам!
А тут… "Чужа держава"… Тільки й того:
— Ну, Курбедине, гуляв?
— Моя гуляй! Карашо! Очин карашо!
"Карашо" не те, що воно "карашо", а те "карашо", що і Курбедин туди ходить, і ана ходить і немовлят носить… Так і треба дати, щоб було "карашо"… Трамтамтарарамтамтам!!
НА ВІТРИЛАХ
Це коли синє море отари білих баранів до берега скелястого гонить, б'є тих білих баранів об скелястий берег і розбиває їх на білий вогкий порох…
Це коли синє море гнівне, коли воно шумить і гойдається, люто гойдається.
— Поїдемо?
— А чого ж?! Я, їйбо, не боюсь! Тільки я ніколи не їздив по морю на вітрилах… Чи не заколихає часом?
— А буває, що перекидаються?
— Що, вже труса празнуєш?
— Хто, я?! Дрібниці! Поїдемо… їздять же рибалки, і веселі, і здорові! Чого б там боятися! їдьмо! Ходім! А… дуже воно гойдає?
— А я так і зовсім не боюсь! Хоч і не їздив, а не боюсь! Тільки, що ото воно хвилюється здорово! А не можна, щоб і з вітрилами, і щоб море спокійне було? Так би, помоєму, краще!
— Та й помоєму краще… А щоб боявся, так ні!.. А вітер чи не завеликий часом?
— Сідайте, товариші! Зараз як рвонем!
— Товаришу Антоне, а воно не дуже гойдає?
— Не дуже! Давай назад! Поїхали…
Старі рибалки — дядя Гриша, сивогубий, сивоусий, мідянолиций дядя, що вже більш як двадцять п'ять років на Чорнім морі рибалить. І Антон, кремезний, рвучкий, його підручний, з витатуїруваними грудьми, білуватий, солоний увесь і терпкий, як морська вода, — везуть нас.
З ними ще двоє "зелених" — молоді хлопці, що привчаються до труднощів рибальської на морі праці. Один чепурний, чорнявий, стрункий, з карими гострими очима, і другий опецькуватий, з сонними рачкуватими баньками, з носом угору, на небо голубе, і з думками рипучими, як немазана татарська мажара[24]:
— Ех і зельоний же ж! Поварачуйся, занудо!..
Далі тяжке зітхання. Рипуче, й солоне, й таке багатоповерхове, як зубчатий АйПетрі… І в зітханні тім сплелися "печонки", "селезьонки", "артерії", "вени", "предсердія", "желудочки" з морською "матір'ю" аж у "піднебесній канцелярії"…
І зітхання те в супроводі такого і благливого, а воднораз і презирливого погляду на нашу товаришку…
— Дама! Ніззя!
А "воно" ж розпирає витриманого в морському розсолі Антона і крутить його дзигою на лаві…
— Навіщо ж тут дама?!
Та не було б "дами" — вискочили б оті "печонки" й "селезьонки" поперед "матері" з душі Антонової, вдарилися б об неї й поплигали, підхоплені вітром, по морських барашках, через усе Хвалииське море…
І легше б зробилося на душі в Антона, і не крутило б його на лаві дзигою.
А так залишалося в Антоновім розпорядженні тільки "зараза" з "занудою" та убійче:
— Ііі!! Зельоний! І хто тібє дєлал такого?!
* * *
Антон керує стерном і парусом…
"Дя" Гриша сидить серед човна, смокче цигарку й дивиться у "синю далечінь", примруживши великі сірі очі…
Скільки разів "дя" Гриша бачив це море? Скільки разів воно його шматувало разом із його яликом "Костянтином"?! Скільки разів "дя" Гриша, може, вже й "одходну" собі читав, залізною рукою за стерно тримаючись?!
Про це знає тільки "дя" Гриша…
— Кака ж то зануда парус розв'язувала?! Ех (і довге "зітхання") …
Антон "зітхає"…
Не як слід розв'язали вітрило… В однім кінці воно залишилось підхопленим мотузом… І не гаразд іде човен: не на все вітрило вітер бере.
"Дя" Гриша кидає:
— Моряки! Майнарить треба!
Майнарить — значить спустити вітрило. В данім разі спустити, щоб випростати як слід. А майнарить серед чистого моря, при чималім вітрі — це вже штука не легенька та й не небезпечна… Але треба, бо хто ж таки йде в чисте море з несправним вітрилом… "Дя" Гриша на це не піде… Він не "партач" і не "зельоний" — йому це не до лиця…
— Майнар, хлопці!
Дррр! — і вже вітрило в човні. Рухи рвучкі, швидкі, певні! Раз! раз! раз!
— Поправ кінець! Ііі (Зітхання: "дама"!). Рррраз!