Втрачені ілюзії

Сторінка 149 з 193

Оноре де Бальзак

Люсьєп просльозився, йому стало шкода Сешара, і віп хотів би заплатити по векселю. Природно, він звернувся за порадою до друзів, як йому повестись, аби вигадати час. Та поки Лусто, Блонде, Біксіу, Натан повчали Люсьєна, що немає чого поетові боятися комерційного суду, карної установи, запровадженої для гендлярів, поета вже спостиг перший удар: на майно було накладено арешт. Він побачив на своїх дверях те невеличке жовте оголошення, яке відкидає зловісний відсвіт на портьєри, діє подібно до в’яжучого засобу на кредит, уселяє жах у серця дрібних постачальників, а особливо морозить кров У жилах поетів,— адже вони надто вразливі й надто прихиляються серцем до отих дерев’яних брусочків та клаптиків матерії, до барвистих тканин та всякої всячини, яку йменують обставою. Коли прийшли, щоб винести з дому меблі Коралі, автор "Стокроток" кинувся до одного з приятелів Біксіу, стряпчого Дероша, і той тільки засміявся, довідавшись, через які дрібниці Люсьєн так засмучується.

— Пусте, друже, ви хочете вигадати час?

— Наскільки можливо.

— Тоді опротестуйте судове рішення. Йдіть до мого приятеля, повіреного при комерційному суді Массона й віднесіть йому свої папери, він виступить від вашого імені, опротестує рішення й оголосить справу непідсудною комерційному суду. Тут не виникне жодних трудпо— щів, адже ви відомий журналіст. А коли вас викличуть до цивільпого суду, звертайтесь до мене, це стосується мого фаху. Обіцяю вам, що непереливки доведеться тому, хто посміє засмутити прекрасну Коралі.

Двадцять восьмого травня Люсьєна викликали до цивільного суду, й вирок було ухвалено набагато швидше, ніж сподівався Дерош, бо переслідували Люсьвна нещадно. Коли знову було накладено арешт на майно, коли жовте оголошення знову позолотило пілястри дверей Коралі й уже хотіли були вивозити меблі, Дерош, злегка роздратований, що дозволив товаришеві по ремеслу підсидіти себе (так він висловився), висунув заперечення й подав зустрічний позов, заявивши,— і він мав цілковиті на те підстави,— що рухоме майно належить панні Коралі. Голова суду знов призначив справу до слухання, і суд визнав, що обстава належить актрисі. Метів’є оскаржив це рішення, але ухвалою від тридцятого липня його скаргу було відхилено.

Сьомого серпня диліжанс доставив метрові Кашану в Ангулем грубезну теку зі справою, що мала такий заголовок на палітурці: "Позов Метів’є проти Сешара і Люсьєна Шардона".

Першим документом у ній був невеличкий, акуратно виписаний рахунок, точність якого незаперечна, бо з нього було знято копію.

Вексель від ЗО квітня цього року, виданий Сешаром-сином наказу Люсьєна де Рюбампре (2 травня). Зворотний рахунок

1037 фр. 45 сант.

Усього . . . 889 фр. 20 сант.

Вексель від 31 травня 1037 фр. 45 сант.

Подання Люсьєнові Шардону .... 8 75

в 1046 фр. 20 сант. ьоксель від ЗО червня, зворотний рахунок 1037 45

Подання Люсьєнові Шардону .... 8 75

Усього . . . 1046 фр. 20 сант.

Разом з паперами надійшов лист, у якому Метів’в наказував метрові Кашану, своєму ангулемському повіреному, переслідувати Даріда Сешара всіма засобами, які е в розпорядженні закону. З липня метр Віктор-Анж-Ер— менежільд Дублон викликав Давіда Сешара в ангулем— ський комерційний суд для сплати боргу в сумі чотири тисячі вісімнадцять франків вісімдесят п’ять сантимів по трьох векселях і на погашення судових видатків. Вранці того самого дня, коли Дублон мав вручити бві виконавчий лист на цю величезну для неї суму, вона отримала гнівного листа від самого Метів’в:

"Панові Сеіиару-синові, друкареві в Ангулемі Ваш шуряк, пан Шардон, показав себе людиною вкрай несовісною: він перевів свов рухоме майно на ім’я актриси, з якою він живе, а Вам, добродію, слід було б чесно попередити мене про цю обставину і таким чином звільнити мене від марного позову, та Ви навіть не потурбувалися дати відповідь на мого листа від 10 числа цього місяця. Отож не осудіть, якщо я попрошу Вас негайно виплатити по трьох векселях і покрити відповідні судові видатки.

Прийміть мої запевнення...

Метів’е"

Мало обізнана з тонкощами комерційного права, Єва була подумала, що, оскільки їм дали спокій, то брат, либонь, спокутував свою провину, сплативши по підроблених ним векселях.

— Любий,— сказала вона чоловікові,— сходи-но ти насамперед до Пті-Кло, розкажи йому про наші труднощі й порадься з ним.

— Друже мій,— сказав нещасливий друкар, заходячи до контори свого товариша, до якого він біг не чуючи під собою ніг,— коли ти недавно прийшов до мене й розповів про своє призначення та запропонував свої послуги, я й не думав, що так скоро потребуватиму їх.

Пті-Кло роздивлявся обличчя чоловіка, який сидів у кріслі навпроти нього — то було прекрасне обличчя мислителя. Він не слухав, як шкільний товариш розповідав про свою справу, відому Пті-Кло в усіх подробицях краще, ніж тому, хто її викладав. Побачивши схвильованого Сешара на порозі своєї контори, він сказав собі: "От і клюнуло!" Такі сцени нерідко відбуваються в кабінетах стряпчих. "Чому Куенте його переслідують?" — запитував себе Пті-Кло. Стряпчі прагнуть проникати і в душу своїх клієнтів, а не тільки в душу їхніх супротивників: вопи повинні так само добре знати підспідок судової кляузи, як і її лице.

— То ти хочеш вигадати час? — запитав Пті-Кло, коли Сешар закінчив.— Скільки тобі треба? Три-чотири місяці вистачить?

— О-о! Чотири місяці! Тоді я врятований! — вигукнув Давід, якому Пті-Кло уявився добрим ангелом.

— Ну що ж! Протягом трьох-чотирьох місяців твого майна не чіпатимуть і тебе самого не заарештують... Але це обійдеться тобі дорого,— сказав Пті-Кло.

— Мені байдуже! — вигукнув Сешар.

— Ти чекаєш якоїсь виплати? Ти певен, що в тебе будуть гроші? — запитав стряпчий, здивований, що клієнт так легко вскочив у розставлені сіті.

— Через три місяці я буду багатий,— відповів Давід із упевненістю винахідника.

— Твій батько ще не на цвинтарі,— сказав Пті-Кло,— він воліє колупатись на своєму винограднику.

— Та невже ж я розраховую на смерть свого батька?..— мовив Давід.— Я близький до відкриття, яке дасть мені змогу без жодного волокна бавовни виготовляти папір не менш міцний, як голландський, і при тому він буде вдвічі дешевший, аніж тепер обходиться сама тільки бавовняна маса...