— Але ж якби всі видавці міркували, як ви зараз, добродію, то де ж тоді можна видати перший твір? — запитав Люсьєн. Блонде страшенно впав у його очах, коли він довідався, що Доріа заплатив за статті в "Де— ба".
— Це мене не обходить, — відповів Доріа, кинувши убивчий погляд на красеня Люсьєна, ЯКИЙ МИЛО йому всміхався. — Я не бажаю ризикувати двома тисячами франків, видаючи книжку, що принесе мені у найкращому разі дві тисячі франків прибутку. Я спекулюю на літературі: я друкую сорок томів по десять тисяч примірників, як Панкук і Бодуен. Завдяки своєму впливу і статтям друзів я роблю справу на сто тисяч екю і не бажаю просувати якийсь томик на дві тисячі франків. Я пе хочу марнувати на це сили. Просунути книжку невідомого автора куди важче, ніж забезпечити успіх таким творам, як "Чужоземний театр", "Перемоги й завоювання" або "Мемуари про революцію", а вони принесуть мені ціле багатство. Я не маю наміру правити за підніжку для майбутніх знаменитостей, я бажаю заробляти гроші й давати їх славетним людям. Рукопис, який я купую за сто тисяч, обходиться мені дешевше, ніж рукопис невідомого автора, за який той просить шістсот франків. Якщо я й не зовсім меценат, то все ж маю право на вдячність письменників: я вже подвоїв гонорар на рукописи. Я викладаю вам свої аргументи, бо ви друг Лусто, мій хлопче, — додав Доріа, поплескавши Люсьєна по плечу з обурливим панібратством. — Якби я стільки розмовляв з усіма авторами, які приходять до мене 8 своїми творами, то мусив би зачинити крамницю, бо мені довелося б гаяти весь свій час на приємні, але надто дорогі балачки. Я ще не такий багатий, щоб вислуховувати промови кожного себелюбця. Це доречно в театрі на класичних трагедіях.
Розкішний одяг грізного Доріа підкріплював вражен— пя, що справила на бідолашного провінційного поета ця промова, сповнена жорстокої логіки.
— Що там у нього? — спитав Доріа в Лусто.
— Томик чудових вірпцв.
Почувши це, Доріа обернувся до Габюссона рухом, гідним Тальма:
— Габюссон, друже мій. Віднині, якщо хтось прийде сюди із рукописом... І ви хеж послухайтеї — сказав він, звертаючись до трьох прикажчиків, що виглянули 8-эа стосів книжок на гнівний голос хазяїна, який тим часом милувався своєю гарною рукою і блискучими нігтями. — Якщо хтось принесе рукопис, питайте зразу ж, проза чи вірші. Коли вірші, негайно спроваджуйте. Вірші — смерть для кпигарства!
— Браво! Чудово сказано, Доріа! — закричали журналісти.
— Клянусь честю, — скрикнув Доріа, крокуючи сяг— пистою ходою по книгарні з рукописом Люсьєна в руці. — Ви не уявляєте собі, панове, якого лиха завдали нам успіхи лорда Байрона, Ламартіпа, Віктора Гюго, Казиміра Делавіня, Каналіса й Беранже. їхня слава призвела до справжньої навали варварів. Я певен, що у видавництві уже зібралося пе менше, ніж тисяча томів таких собі віршованих історій, без початку й без кіпця,— усі на вразок "Корсара" й "Ллри". Під приводом самобутності юнаки підносять нам щось абсолютно незрозуміле і думають, ніби створили нову школу в дусі Деліля. За останні два роки поетів розплодилось, як хрущів. Торік я вазнав збитків на двадцять тисяч. Спитайте у Габюссона! Може, й є па світі безсмертні поети серед отих рожевощоких ще безвусих юнаків, які приходять до мене, — ввернувся він до Люсьєна, — але для видавців, молодче, існують лише чртири поети: Беранже, Ка— зимір Делавінь, Ламартін і Віктор Гюго; бо Каналіс... і;з поет, створений газетними статтями.
Люсьєнові пе стало духу випрямитись і прибрати гордовитої постави перед цими впливовими людьми, які сміялись від щирого серця. Він зрозумів, що його візьмуть на глузи, коли він обуриться; але йому дико кортіло схопити цього книгаря за горло, розшарпати його бездоганно пов’язану краватку, порвати золотий ланцюжок, що блищав у нього на грудях, розтоптати його годинник і роздерти його самого. Обурене самолюбство відчинило двері помсті, і ЕІН, усміхаючись видавцеві, заприсягся на смертельну пенависть до нього.
— Поезія подібна до сонця, яке вирощує вікові ліси й водночас породжує комарів, мух і москітів, — сказав Блонде. — Зворотний бік усякої чесноти — порок. Література породжує книжкову торгівлю.
— І журналістів! — сказав Лусто.
Доріа зареготав.
— Так що ж це, зрештою, таке? — запитав він, показуючи на рукопис.
— Збірка сонетів, що змусили б почервоніти Петра р— ку, — відповів Лусто.
— Як це розуміти? — спитав Доріа.
— Як усі розуміють, — відповів Лусто, побачивши топкі посмішки на устах присутніх.
Люсьєн не міг виказати своєї злості, але його аж піт пройняв під одягом.
— Гаразд, я прочитаю, — сказав Доріа з царственим рухом, який показував широчінь його ласки. — Якщо твої сонети на рівні дев’ятнадцятого століття, я зроблю з тебе великого поета, хлопче!
— Якщо він такий же розумний, як і вродливий, ви не дуже ризикуєте, — сказав один із найвідоміпшх ораторів Палати, що розмовляв тут із працівником редакції "Конститюсьйонель" та з головним редактором "Мінер— ви".
— Геперале, — сказав Доріа, — слава — це двадцять тисяч франків за статті і тисяча екю на обіди, спитайте в автора "Самітника". Але якщо пан Бенжамен Констая захоче написати статтю про цього юного поета, я зразу складу з ним угоду.
При слові "генерал" та імені славетного Бенжамена Констана книгарня в очах провінційної знаменитості виросла до розмірів Олімпу.
— Лусто, я маю з тобою побалакати, — сказав Фіно. — Побачимось у театрі. Доріа, пропозицію я приймаю, але з одйією умовою. Ходімо до вашого кабінету, переговоримо.
— Переговоримо, голубе, — сказав Доріа, пропускаючи Фіно вперед і показуючи десяти відвідувачам, які чекали його, що він зайнятий.
Він уже йшов, коли Люсьєн несподівано запитав:
— Ви взяли мій рукопис. Коли чекати відповіді?
— Зайди, хлопчику, днів через три-чотири, тоді подивимось.
Лусто потягнув Люсьєна, не давши йому часу розкланятися ні з Верну, ні з Блонде, ні з Раулем Натаном, ні з генералом Фуа, ні з Бенжаменом Констаном, чий твір "Сто .днів" тоді ще тільки побачив світ. Люсьєн ледве встпг роздивитися його струнку постать, біляве волосся, довгасте обличчя, розумні очі, приємний рот — одне слово, усю зовнішність чоловіка, який двадцять років був Потьомкіним при пані де Сталь, боровся спочатку з Наполеоном, потім з Бурбонами і кінець кінцем мусив умерти під тягарем власної перемоги.