Що далі, то гірше. Сироти відчувають, що вони тут зайві, бачать, як їм дивляться в рота, коли вони їдять, чують, як за їхньою спиною шепочуться про їхні "апетитики", і їжа не лізе їм у горло. Все вже тут остогидло, і вони, як на пришестя месії, чекають на листа від батька. Коли, нарешті, можна буде поїхати додому?
І ось господь бог зглянувся на них, і довгожданий лист прибув з переяславським балагулою. У листі була приписка, щоб діти із цим-таки балагулою, якого звуть Нойах, повернулись додому. Це був справжній балагула, який мав свій фургон і коней, і звали його справді Нойах, хоча сам він величав себе реб Нойах. Проте цей балагула мав свої вади: хриплий голос і лисину. Але то ще півбіди. Охрип він, за його словами, у свято тори. Цього свята він пив горілку. Власне, горілку він завжди п'є, але на честь свята він хильнув більш, ніж треба, здається, довелося його навіть приводити до пам'яті. А лисина в нього тому, що, бувши дитиною, він не давав мити й розчісувати голову. Він був упертий, і йому мили та розчісували голову силоміць, вириваючи волосини по одній. Але, повторюю, все це до самої подорожі не мало ніякого відношення. Заважало поїздці зовсім інше: хоча Нойаха послали з Переяслава в Богуслав спеціально для того, щоб привіз дітей Нохема Рабиновича, він, проте, не міг устояти перед спокусою — може, бог дасть, йому пощастить підшукати ще якихось двох-трьох пасажирів. Він бродив з батогом по базару день, два, три, коні хрумкали овес, а пасажирів нема та й нема! Діти страшенно нудилися. Та ось нарешті їм сказали, що вони їдуть. І справді, Нойах викотив воза й змащує колеса. "Тепер хай прийдуть усі володарі сходу й заходу, нічого не вийде. Хай йому насиплють цілий фургон золота, він ані на хвилину не залишиться далі в цьому Бо-гуславі. Хай воно згорить, це місто, хай воно згине! Ви ще не знаєте реб Нойаха!"
Діти ускочили в хату, зібралися в дорогу, попрощалися з богуславськими товаришами, із старою молитовнею, з Россю, з дідом і бабою. Дід, звісно, вичитав їм на прощання нотацію й наказав, щоб вони залишалися благочестивими євреями, а баба витирала очі скарлюченими руками. Тільки дядько Іця й тітка Сося проводили їх холодним "прощавайте". Ця парочка була дуже рада, що чужі діти їдуть собі. Та радість їхню затьмарювало те, що їдуть не всі, а тільки хлопчики. Двоє дівчаток залишалися в Богу-славі. Питаєте чому? Дуже просто: баба Гітл сказала, що вона їх не відпустить — вона не хоче, щоб діти її Хаї-Естер потрапили в мачушині руки.
Дядько Іця з посмішечкою гладить свої пейси і, позираючи на подушки, де зберігаються бабині заощадження, каже:
— Ну, а коли хлопчики потраплять в мачушині руки, то це нічого? Хе-хе!
— Чого ти рівняєш хлопчиків до дівчаток? Що хлопчика обходить мачуха? Хлопчик іде собі на цілий день у хедер, а дівчинка залишається вдома няньчити мачушиних дітей...
Але дядька Іцю така відповідь не задовольняє. Він весь час гладить пейси, дивиться на подушки й, усміхаючись, дуже дипломатично зауважує:
— А якби, скажімо, всі вони були дівчатка, що тоді? Хе-хе-хе!
— Я б тоді,— відповідає баба,— всіх дівчаток залишила в себе.
Дядько Іця веде далі, вже без усмішечки, але, як і раніш, дипломатично:
— Де б ти взяла гроші, щоб утримувати стількох дівчаток? (Уже без "хе-хе").
— Всевишній допоміг би,— спокійно відповідає баба.— Допоміг же він мені викохати такого синка, як ти, що ніяк
не може діждатися спадщини, боїться, може, йому не вистачить...
— Іцю! — гукає його тітка Сося з своєї половини.— Іди сюди, я маю тобі щось сказати...
Діти у захваті від баби, яка дала дядькові таку добру відсіч, і раді, що вже їдуть додому.
їх, щоправда, насторожило слово "мачуха", яке вони тут уперше почули. Отже, вони матимуть мачуху. А що воно таке, мачуха? І чим мачуха така погана, що баба уже тепер їх жаліє? Цікаво, далебі, подивитися на мачуху! Мерщій, мерщій додому!
Додому! Додому! Додому!
45
МАЧУШИН ЛЕКСИКОН
Мачуха. — Пронльони за абеткою. — Перший твір — ленсиион прокльонів
І чого це люди торочать — мачуха, мачуха? Дітям так протуркали вуха тією мачухою, що можна було подумати, ніба мачуха справді з рогами. На кожному кроці їх страхали мачухою: "Стривайте, шалапути, ось батько поїде й привезе вам мачуху, тоді взнаєте, почім фунт лиха!.." Ще й більш од того — коли сонце погано гріє, то кажуть: "Сонце гріє, як мачуха!" Певно, це неспроста, адже не з'їхали всі з глузду!
Несподівано батько зник. Минув тиждень, другий, третій. Де подівся батько? Ніхто не каже. Дорослі розмовляють між собою нишком, щоб діти не чули, і здебільшого на мигах. Але вчитель у хедері якось прохопився словом. Він спитав дітей: "Батько ще не повернувся з Бердичева?" До цього дипломатичного запитання вчительша додала ще ди-пломатичніше: "Ти що думаєш? Хіба вдівцеві так легко підшукати мачуху для своїх сиріт?" Отже, ми вже знаємо, що батько в Бердичеві, де він шукає мачуху для своїх дітей. Чого ж, скажіть, будь ласка, треба це приховувати? Що це за таємниця така? І справді, коли батько вже мав повернутись додому із своїм бердичівським "надбанням", він прислав спочатку "естафету" із звісткою, що Всевишній пбслав йому рівню,— це справжня знахідка в усіх відношеннях, як щодо походження, так і щодо статків,— і він, з божої помоги. незабаром приїде із своєю знахідкою. Він тільки просив, щоб їй поки що не казали, скільки дітей у нього,— навіщо їй знати про це довчасно? Згодом вона сама дізнається. Однаково не про всіх дітей їй доведеться піклуватись. Старші діти вже дорослі, а двоє дівчаток у баби Гітл. Він, боронь боже, не відвертається від своїх дітей, діти — це діти. Але за таких сумних обставин краще буде на якийсь час умовчати про кількох дітей. "Новин більш нема. Бажаю всім здоров'я й довгого віку. Дай боже, щоб ми незабаром благополучно зустрілися. Від мене..." тощо.
Цей лист справив би добре враження, якби не застереження про дітей. Саме дітей воно більш за всіх прикро вразило. Вони, правда, почували, що батько їх любить, що всі вони йому по-своєму дорогі, але те, що вони на якийсь час перетворилися на контрабанду, трохи образило їх і викликало незвичні почуття й думки. Проте ці переживання тривали недовго, бо скоро хтось прийшов у хедер із звісткою: "Приїхав батько й привіз з Бердичева мачуху".