— Я не бачу всі обличчя чітко, — казав Тарквін, — але тут Воллі та Розі, і я думаю, також Ронні Сток, ось так я думаю. За попередніми оцінками, я б сказав, що половина містечка там нагорі.
Силует у капелюсі затемнів дверний отвір.
— Шон, — сказав містер Сток, — що ти собі думаєш, залишаючи мою косарку на дворі? Негайно забери її. Збирається дощ.
— Так, містер Сток. Вибачте, містер Сток, — Шон вибіг на двір, все ще жуючи.
Ейдан озирнувся на Гроіла. Гроіл присів в одному кутку та зробився твердим та важким. Очевидно, він не хотів, щоб містер Сток бачив його. "Він виглядає — ні за яких обставин", подумав Ейдан, " і схожий на один з тих мішків із цементом, яких Шон закопав на клумбі із спаржею". Ейдан підійшов до Гроіла, витягуючи гаманця з кишені.
— Можеш оберігати це для мене, деякий час? – запитав він.
Гроіл простягнув дивовижно маленьку щільну руку та взяв гаманця.
— Де мені його тримати? – запитав він із тривогою.
— У кишені. Закрий блискавкою одну з кишень, — сказав Ейдан.
Гроіл посміхнувся, як щілина у мішку.
— А, — сказав він. – Так. У мене є блискавки.
Тоді Ейдан згадав, який він голодний. Місіс Сток сказала десять хвилин і бути там. Він протиснувся повз містера Стока та побіг.
— Що трапилося? – сказав містер Сток Тарквіну, як тільки Ейдан пішов. – я щось відчув. Тобі потрібна якась допомога?
— Не зараз. Я з цим розібрався, — сказав Тарквін. – Але попереджую тебе, Стокі, з цього часу ми будемо потрібні Ейдану в максимальній бойовій готовності, ось що він потребує.
Оскільки Шон почав котити косарку до них, містер Сток стурбовано почухав з-за під капелюхом.
— Гаразд. Але я, здається маю наглядати за професором, дійсно.
— Тоді переглянь своє відношення та наглядай за обома, — сказав Тарквін. – Я думаю це терміново.
Тоді прибули Шон та косарка. За Шоном, почав барабанити дощ. Тарквін скривився та поспішив до своєї машини, несучи милицю як гвинтівку та цілком забувши, що у нього лише одна нога.
Глава 12.
Дощ йшов від обіду та ввечері. Ейдан похмуро вийшов із Рольфом у темну, холодну вітальню, все ще бажаючи, щоб Ендрю міг змусити себе придбати телевізора, і роздумуючи що йому самому робити далі. Він тинявся по кімнаті, шукаючи щось – будь-що! – цікаве. Таким чином він знайшов два пакунки від Сташ, які місіс Сток заховала, досить хитро, у купі нот на піаніно.
Один був для Ендрю. Сташ написала на ньому: "Ендрю. Поки що пергаменту немає, але я знайшла це. І будь-ласка, прочитай листи та нотатки, які я поклала в твоєму кабінеті. Гадаю, вони важливі. С.".
Інший, на радість Ейдана, був йому, і він був великий. Записка Сташ казала: "Ейдан. Оце було унизу коробки. Тобі треба було зачекати. Насолоджуйся. С.".
Коли Ейдан розгорнув пакунок, він виявив стопку старих коміксів, кожний позначений круглим почерком школяра: "Власність Ендрю Брендона Хоупа. Не викидати."
— Ей, класно! – сказав Ейдан. Він всівся сам, всадив Рольфа, на подушках найкращого дивану, взяв комікси, включив лампу для читання та приготувався насолоджуватися.
Ендрю повернувся через декілька годин потому, втомлений, роздратований та пригнічений від стояння на вокзалах, чекаючи поїздів. Його першою дією було піти на кухню та приготувати пристойну чашку кави. Спогади про каву місіс Аркрайт все ще були свіжими, і це було боляче. Коли він поставив чайника, то помітив листа посередині кухонного столу, адресованого фігурним, величним почерком. Тут щось, що забере присмак Лондона, подумав він.
Лист був занадто вологий, щоб його можна було прочитати. Ендрю присів із кавою, трохи подумав, а тоді використав різновид того самого способу, яким витягнув свою машину з канави. Поклавши кінчики пальців на вологий конверт, він знову подумав про Ейнштейна, та про час, та про минуле, назад у той момент, коли лист був написаний, коли він був сухий та свіжий. Він запропонував листу повернутися до стану, у якому воно було тоді.
Лист послужливо так і зробив. Через секунду, чи близько того, з'явився великий дорогий конверт, новий та сухий, сухий достатньо, щоб Ендрю розкрив його кінцем ложечки для кави. З нього Ендрю витягнув листа. Таким самим фігурним, величним почерком говорилося:
Містер Хоуп,
Я дізнався, що зараз ви підкупаєте та примушуєте моїх людей переходити на вашу сторону. Припинить це. Якщо ви не припините, це означатиме, що ви підвергнетеся репресіям, коли дозріють мої плани щодо Мелстоуну.
Ваш,
О.Браун.
Вся радість Ендрю від успішного застосування магії зникла у хвилі люті. Як сміє містер Браун наказувати йому таким чином! Який грубий! Він зробив великий ковток кави та лютував. Коли він налив собі другу повну чашку, то трохи охолонув, щоб розмірковувати про кого саме містер Браун думав, коли казав, що їх підкупають. Гроіла та Рольфа, мав на увазі це чоловік, припустив він. Він точно не мав на увазі Охоронця.
— Абсолютний абсурд! – голосно сказав Ендрю. Гроіл все ще був дитиною, і дідусь підкормлював його роками. Багато ж уваги містер Браун приділяв Гроілу, у якого не було ані їжі, ні одягу, допоки Мелстоун Хауз не забезпечив його ними. Те саме стосувалося і Рольфа, який був трохи більшим за цуценя. – Абсурд! – знову сказав Ендрю. Він відкинув листа у сторону та пішов шукати Ейдана.
Ейдан, посміхаючись, подивився на нього, з-за гори коміксів. Рольф підхопився, вскочивши з Ейданових ніг, вертячи хвостом та лестився до Ендрю. Ендрю потер Рольфові шовковисті вуха та відчув себе трохи краще. Ейдан розглядав його якусь мить, а потім сказав:
— Поганий день?
— Так, — сказав Ендрю. – Що ти читаєш?
У відповідь, Ейдан повернув комікс, підписом до Ендрю, та тримав його так. Ендрю нахилився і був вражений побачити свій власний підпис. Він зовсім забув свою колекцію коміксів. Він забув, що зберігав комікси тут, у Мелстоун Хаузі, тому що батьки забороняли йому читати такі речі. Його дідусь не забороняв. Ендрю згадав, що дідусь також читав комікси і насолоджувався ними так само як і Ендрю.
Окрім частин, де йшлося про надприродні здібності, згадав Ендрю. Тоді дідусь починав дратуватися та пояснювати Ендрю, де вони помилилися, і як. "Пес-кулаки, всі види перевертнів не потребують повного місяця, щоб змінюватися", казав старий Джоселін, згадав Ендрю. "Це лише фольклор, синку. Зазвичай, вони змінюються за допомогою волі". Після цього, згадував Ендрю, Джосенін інструктував його як правильно, насправді працює магія, не так, як у коміксах; розповідаючи йому так багато речей, що Ендрю сьогодення відчував, ніби отримав звалище інформації. Він почувався досить приголомшеним від кількості, яку зараз згадав. Він недовірливо розсміявся. Він змусив себе забути усе це, спочатку, тому що його мати сказала йому, що це нісенітниці, а потім, коли був старанним студентом, тому що вирішив, що магія не те, що знають дорослі люди. А старий Джоселін, врешті-решт, інструктував свого онука дуже ретельно у всьому, що йому пригодиться, коли він візьме на себе турботу про дідусеве поле-піклування. "Яким я був дурнем!" подумав Ендрю.