Так думав собі Шимон-Еля-отченашник, закінчив молитву, помив руки, благословив хліб і приготувався до молочної трапези. Аж ось відчинились двері, зайшла Цнпа-Бейла-Рейзя з порожнім горщиком, червона, аж пашить, страшенно розлютована, і ціла злива прокльонів та лайок посипалась на голову Шимон-Елі! То були не прокльони — каміння падало з неба, сірка і смола лилися з уст Ципи-Бейли-Рейзі:
— Тата твого п'яницю щоб викинуло з могили, а тебе вкинуло! Щоб ти правцем постав, щоб ти задубів! Трясця хай тебе аж під стелю підкидає! Щоб тебе застрелили з рушниці! Вішали й топили, палили і смажили, різали і на палі катували! Іди, розбійнику ти, шибенику, волоцюго, подивись, яку козу ти привів мені! Сто сот болячок тобі в голову й спину, владико небесний, тату любий, сердечний всеблагий!..
Решту Шимон-Еля уже не дослухав. Він насунув кашкета на вуха, вийшов з хати поглянути на лихо, що його спіткало. Наблизившись у дворі до кози і побачивши цей скарб, це золото, як воно стоїть прив'язане до клямки дверей і спокійно ремиґає, він став ні в сих ні в тих, не знаючи, що робити, куди йти. Стояв, думав, думав і сказав сам собі: "Хай загину я з філістімлянами — вони в мене потанцюють, отой вчитель з учителькою! Знайшли з ким жарти витівати! Я їм покажу жарти, їм в очах потемніє! Здається, зовсім плохенький отой вчитель, нібито не втручається в діла, а насправді он який! Недарма хихикали учні, коли він мені допомагав витягти козу з хати, а дружина його мене благословляла, щоб коза в мене доїлась і доїлась... Я їм покажу доїтися! Я з них видою всю кров, з отих козодоївських святенників, дармоїдів, жартунів!.."
Так казав сам собі Шимон-Еля-отченашник і подався назад до Козодоївки з наміром вчинити скандал, як вони того заслужили.
Проходячи повз Дубову корчму і побачивши орендаря на дверях з люлькою в зубах, наш кравець зареготався ще здалеку.
— Що за радість на тебе напала,— запитує його Додя,— чого ти так регочешся?
— Погляньте, будь ласка, може, теж сміятиметесь,— каже йому кравець і сміється ще дужче, начебто десять чортів лоскочуть його.— Ну, як подобається вам, приміром, реб Додю, така рахуба? Де тільки яке горе, воно на мою голову надає! Розумієте, яка справа? Моя дружина Ципа-Бейла-Рейзя, дай боже їй здоров'я, влаштувала мені гарну зустріч; вона мені дала таку прочуханку, повік не забуду, та ще до того натщесерце, хай така погибель отому вчителеві з його жінкою! Але не хвилюйтесь, я їм не промовчу, буде око за око — катюзі по заслузі! Я не люблю, коли зі мною витівають такі жарти. Ану, дайте тим часом, реб Додю, щоб рану в серці загоїти, чарочку оковитої, прополоскати горло. Треба сили набратись для розмови і щоб душа не потерпала... Будьмо здорові, реб Додю, будьмо завжди порядними, це головне, як сказано в біблії; сьогодні судний день — тільки не журись! Будьте певні, я їм такого заграю, вони в мене потанцюють. Я їм покажу, як витівати жарти з цехом ножиць та праски, з нашим братом майстровим, аскакурдо!
— Хто тобі сказав, що це жарт? — запитує орендар з простодушним виглядом і пахкає люлькою.— Може, у вас там сталася помилка, коли ви домовлялись.
Шимон-Еля аж підстрибує на місці від люті.
— Вигадаєте біс батька зна що! Що ви кажете? Ви знаєте, що ви кажете? Я приходжу до них уперше купити козу і кажу їм ясно, як аршином відміряно: козу! А ви кажете...
Додя пахкає люлькою, знизує плечима і розводить руками, немовби кажучи: "При чому я тут? Я ж, напевне, нічим не завинив!"
Шимон-Еля хапає козу за налигач і подається до Козодоївки. Він увесь палає гнівом.
Розділ 7
А вчитель робив собі своє, тобто сидів і втовкмачував у голови своїх учнів науку, навчав їх того самого розділу "Збитки" з талмуда, і галас їхній чути було на все синагогальне подвір'я.
— Махнула хвостом...— війнула корова хвостом і побила глек...
— Хвала євреям, їхнім вченим та учням їхнім! — каже Шимон-Еля.— Доброго здоров'я вам, реб, і вашим учням. Можете припинити науку на хвилину, нічого, корова не втече, а побитий глек однаково вже цілим не стане. Чого довго розводитись,— ну і штуку утнули ви, хоч і жартома, але що ж? Я не люблю таких жартів! Ви ж, певно, чули про тих двох євреїв, що в п'ятницю були в лазні на горішній полиці? Озивається один до другого: "Ось тобі мій віничок, попар мене". Другий подумав собі і почастував його віником як слід, побив його в кров. Каже йому на це відшмаганий: "Якщо ти хотів поквитатися зі мною тут, на горішній полиці, коли я лежу голий, а віник у тебе в руках,— будь ласка, маєш рацію; але якщо ти так пожартував, то скажу тобі, що я таких жартів не люблю!.."
— З приводу чого ця байка? — запитує вчитель, скидав окуляри і чухає себе ними за вухом.
— Байка,— відказує Шимон-Еля,— таки з приводу вас особисто і гарної кози, яку ви мені вперли помилково, тобто щоб посміятись. Від такого сміху, чуєте, може вам вискочити гуля на пупку! Не думайте, що ви маєте справу аби з ким; я Шимон-Еля, кравець з міста Злодіївки, не з останніх у цеху ножиць та праски і староста кравецької синагоги!
Проказуючи ці останні слова, Шимон-Еля аж підстрибнув, а вчитель надів знову окуляри і оглянув кравця, немов людину, що марить у пропасниці, а весь хедер душився від сміху.
— Чого ви витріщились на мене? — озивається до нього розлючено кравець.— Я прийшов до вас і купив у вас козу, а ви взяли і підсунули мені біс батька зна що!
— Вам не подобається коза? — запитує простодушно вчитель.
— Коза, кажете? Це така коза, як ви губернатор! Весь хедер вибухає сміхом. Приходить Тема-Гітя-тихо-
мовчазна, і тільки тут здіймається справжній шарварок. Шимон-Еля говорить, а Тема-Гітя говорить ще голосніше; вчитель сидить витріщившись, учні сміються; а ті двоє говорять так довго, аж поки Тема-Гітя спалахує гнівом, хапає кравця за руку і тягне його.
— Ходімо, ходімо до рабина! Нехай хоч люди побачать, як злодіївський кравець чіпляється! Як зводить наклеп ні за що ні про що!
— Ходімо,— каже Шимон-Еля,— будь ласка, нехай таки люди побачать, як чеснотливі євреї, святенники, злапали чужу людину і роблять з неї ганчірку... Ходімо і ви, реб-серце! — звертається він до вчителя.