І н н а. А чого ж би мені не змогти? Всього доброго. Круглик (ущипливо-ввічливо) > Панасові й панні Люді моє привітання. Інна. Дякую.
Круглик посміхаючись виходить. Інна з похмуреним виразом лиця тихо підходить до дверей кабінету й дивиться в щілину на Люду, що сидить, сперши голову на руку. Відходить
од дверей і прямує до рояля. Входить Мусташенко, тримаючись роблено-поважно, з спокійно-вибачливою посмішкою.
Інна. Круглика зустрів?
Мусташенко. Він сідав в автомобіль, я не хотів його зупинити й непомітно ввійшов у дім... Ну, балакала ти з нею?
Інна. Балакала. Вона, уяви собі, перша заявила бажання піти від нас.
Мусташенко (живо). Ах, так? (Зразу ж поважніше). Ну що ж, тим краще. Значить, ніяких перепон нема скінчити цю нісенітницю. Я радий. Коли вона відходить?
Інна. Вона настоює, щоб неодмінно завтра або навіть ще й сьогодні, зараз же.
Мусташенко. Он як? Гм! Ну що ж, чудесно, нехай іде собі з богом. Вона там? (Киває на кабінет).
Інна. Там. Дописує роботу.
Мусташенко (несподівано злісно). К чорту! Не треба ніякогожїї дописування! Нехай забирається зараз же!
Інна (ввесь час пильно слідкує за ним; тихо). Чого ж ти сердишся?
Мусташенко^ нестримано, з різкими жестами). А ти гадаєш, що нема чого сердитись? Ні? Інна. Гадаю.
Мусташенко. Ха! Поставити мене в ідіотичне, ганебне становище якогось старого ловеласа!.. Розуміється, їй гидко стало, й вона тікає. Цілком зрозуміло.
І н н а. З чого ж вона могла те ловеластво помітити? Ти ж не залицявся до неї?
Мусташенко. "Не залицявся". Вже те, що вона пише в мене в кабінеті, коли може писати в себе в кімнаті, є залицянням. І вона це розуміє.
Інна. Ну, це ще далеко до залицяння. Можливо, що ти виявив якісь інші знаки... уваги до неї? Потиснув їй руку або ще що-небудь таке? Га?
Мусташенко. Нічого я їй не потискував, а взагалі вся ця історія гидка мені! Будь ласка, випровадь її з мого кабінету й порахуйся з нею. Нема про що більше балакати.
Інна. Але це руйнує всі наші плани!
Мусташенко. Йе наші, а твої! І тим краще. (Ходить по хаті).
Інна. Мені здається, що вона з інших причин хоче відійти від нас.
Мусташенко. Мені нецікаво знати ці причини. Годі з цим.
Інна. Я певна, що вона... в тебе закохана... Мусташенко (зупиняється з посмішкою). І дуже закохана?
Інна. Мабуть, дуже. І тікає вона не того, що їй гидко, а що вона не сміє надіятись на твою... увагу.
Мусташенко. Не вигадуй, Інно, дурниць, а лучче кінчай швидше цю історію.
Інна. Для чого ж кінчати, коли є всі дані за те, щоб вести її далі, до кінця?
Мусташенко. Ти хочеш, щоб я і далі грав цю негарну, соромну ролю старого розпусника?!
Інна. Перш за все. перестань ти, нарешті, кокетувати словом "старий"! А потім, ніякої тут розпусти немає, в нас є наша велика, чиста ціль. Ти згодився, що ми маємо моральне право досягти її таким способом. При чому ж тут ці непотрібні, жалісні слова "старий", "сором", "розпуста" й тому подібне? Я можу зрозуміти тебе, коли ти відмовляєшся через те, що тобі здається, що ти викликаєш у тої дівчини огиду. Але коли цього немає, а є, навпаки, те, що нам треба для нашої цілі, то чого ж ти міняєш свою постанову?
Мусташенко. Так, ціль наша чиста, але засоби... нечисті.
Інна. Що таке чисте й нечисте? Чим нечисті наші засоби?
Мусташенко мовчить, ходить.
Інна. Чим же нечисті?
Мусташенко. Вони бруднять нашу любов. Вони вносять у наші відносини щось заховане, щось... образливе, підле, лукаве й... небезпечне.
І н н а. Ти почуваєш це по собі?
Мусташенко. Не по собі, а по... нас обох. Ти сама розумієш, що ти робиш. Ти не береш у рахунок тих наслідків, які можуть вийти незалежно від нашої воді й хотіння.
І н н а. Ти боїшся, що... закохаєшся в неї?
Мусташенко. Я не боюсь цього, але... я боюся того, над чим наша свідомість і воля не мають влади. Я не бог і не камінь! (Гнівно). І мене лють і образа бере, що я — не камінь! Розумієш ти?
Інна (тихо). Вона хвилює тебе?
Мусташенко (злісно). Так, вона мене хвилює! Приємно це тобі?
Інна. Приємно. Швидше й краще досягнемо цілі.
Мусташенко. Чого ж твої губи такі сірі стали? Від неприємності!
Інна. Губи як губи. Не в тому річ, а...
Мусташенко. А як я зараз піду до неї й почну цілувати, теж буде приємно? Цілувати, душить її в обіймах так, як тебе. Як тебе!.. І ти будеш тут, у цій кімнаті, а я з нею там. Хочеш цього?
Інна (тихо, рівно). Хочу, йди.
Мусташенко (брутально). Слухай: я від цеї ночі спатиму в спальні! Чуєш? (Сильно обнімає її, хоче поцілувати) .
Інна (різко вирвавшись). Ні! Мусташенко. Що це значить?! Інна. Ні! Не смій! Не торкайся до мене! Мусташенко. Що це значить, я питаю! Інна. Йди до неї, ти її хочеш.
Мусташенко. Нехай вона йде к чорту! Чуєш ти? Я тебе хочу! (Підходить до неї).
Інна. Не підходь! Я буду кричати! Мусташенко. Ти збожеволіла, Інно?! Інна. Сідай там. Ну, сідай, я тебе прошу! Мусташенко. Для чого?
Інна. Сідай. Я хочу, щоб ти спокійно вислухав мене. Мусташенко (сідає). Добре. Кажи. Тільки швидше. І коротше.
Інна (мовчить; тихо, рішуче). Йди до неї. Мусташенко. Більш нічого?
Інна. Стривай: ти мусиш піти до неї. Вона тобі подобається. Значить, тобі буде навіть приємно. Стривай, кажу!
Я нічого не маю проти. Тільки... ти повинен говорити мені правду. Чуєш? Усю правду. Не обдурювати й не жаліти мене. Ти ж розумієш, коли ти мені все говоритимеш, то ніякої зради не буде. Скажи: ти вже цілував її?
Мусташенко. Інно, я не хочу цього!
І н к а. Ти відповідай, що я питаю. Цілував ти її?
Мусташенко. Ти, їй-богу, зовсім захворіла від цієї ідеї!
Інна. Панасе, я тебе благаю, будь зі мною щирим, правдивим! Тільки цього я хочу від тебе, й тоді роби, що хочеш. Ну, скажи одверто: торкався до неї? Потискував руки? Обнімав як-небудь? Ради бога, не допускай ні крихітки затаювання, обману. Чуєш?
Мусташенко. Ти просто божевільна! Не цілував, не обнімав, рук не потискував і не хочу ні обнімати, ні взагалі всієї цієї негарної дурниці виробляти! Чуєш? Я неправду тобі сказав, що вона мене хвилює. Сказав для того, щоб примусити цим тебе припинити всю цю комедію. Мені тяжко й соромно від усього цього, й більш нічого. Мені соромно, що Марія Андріївна й прислуга знають, що вже два тижні я через щось сплю в кабінеті, що в нас ніби щось сталося. Мені соромно, що мене, як гімназиста, захоплюють наодинці з цією дівчиною. Мені тяжко, що ми з тобою стали якісь немов чужі, щось улізло між нас. Це-занадто велика жертва для тої цілі. Я більш не можу й не хочу, Інно!