Т а н я. Ви хочете, щоб я вам за човна стала?
Радобужний. Ні! Я хочу, щоб не одному пливти. Горе у тата — зате у його ціпочок, є на що спертися. У Ніни Костівни Брус тепер опора. У мене ж нікого, Таню. (Поцілував їй руку). Нікого. Всі повтікають! Знаю — лишусь я один, запльований, самотній... бюрократ...
Та н я (покірливо). Я не втечу.
10
Увійшов помацки старий:
— Будьте ласкаві, скажіть, чи туди я потрапив — у будинок дев'яносто сьомий, Пролетарської вулиці?
11
Шайба (з дверей):
— Заходьте, папашо! Сюди!
Старий (зрадів). Де видющому верства, там темному десять,—цілий день прошукав, аж з півночі. Де Пролетарська, питаю? Ідіть, кажуть, прямо, а тоді повернете, ще раз повернете, та й ще раз. Хіба ж то темному видно, де прямо, а де повернути, де тая Пролетарськая?.. А таки добився! Набрів! (Піднесено). Здрастуйте! Та й з дощем вас святим! З вітром! Мабуть, од вас тут і степ недалеко?..
Радобужний. Я вас шукаю, тату. Додому ходімте! Аж хитнувся старий. Простогнав:
— А-а...
Таня піддержала.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
1
Увечері пізно в сквері біля накритого покривалом пам'ятника фотографувавсь Радобужчий, Кухман помагав. Осторонь стояв
О в ч а р.
Фотограф (до Кухмана). Запалюйте магній! Раз, два...
Кухман. Три! (Запалив). Фотограф. Готово!
Радобужний (Кухманові). Одну фотокартку для музею революції. Кухман. Гаразд.
Радобужний. І щоб завтра ж був відбиток в газеті!
Фотограф. А якщо не встигну?
Радобужний. Обов'язково!
О в ч а р. Бо завтра увечері почнеться перевірка.
Р а д о б у ж н и й Чи не від того ви й фотографуватись одмовилися?.. Завтра о другій годині відбудеться відкриття! В газеті буде стаття! Отже, фотокартка не для перевірки!
Фотограф пішов. 2
Поблизу десь заграла музика. Овчар пішов алеєю кругом пам'ятника. Радобужний до Кухмана:
— Не верталася? Кухман. Жду!
Радобужний (по паузі). У партбюро дізнавався — заяви на мене від Бруса нема.
Кухман. Я ж вам казав... Хо-хо! Ви й мені не вірите!..
Радобужний. У комісії?
Кухман. Нема! Брус мовчить! (Побачивши ще віддаля жінку). Жено-о!
3
Підійшла жінка. Кухман показав на Радобужного:
— Андрій Оверкович жде.
Кухманова. Ніна ще в готелі і до Бруса переїде лише після чистки.
Радобужний. Листа віддали? Кухманова. На жаль, відповіді не дала. Радобужний. А гроші?
Кухманова. Повернула. (Оддала Радобужному гроші).
Радобужний. Гаразд! Дякую! (Пішов алеєю кругом пам'ятника).
Кухман. Ніна і геть розумніша за нас. Хвалю! Вона жіночим своїм серцем відчула, що Радобужному скоро амба вийде— похитнувся на сферах і взагалі на вичистку пряде. От Нінушка завчасно й пригорнула Бруса.
Кухманова. Ані подобинки! Вона просто закохалася ним.
Кухман. Припустімо! Та хоч яке чисте кохання буває, а все ж таки квітам його потрібна матеріальна тичина. Розумна жінка інстинктом цю тичину чує.
Кухманова. Що ти маєш на думці?
К у х м а н. Я маю на думці, що коли б ти закохалася з усіх твоїх сил Брусом, я б дуже був радий і благословив би вас...
Кухманова. Дурень!
Кухман. Поки ти не закохалась — я дурень. Хо-хо. (Пішли алеєю кругом пам'ятника).
4
Клим і Шайба об руку з жінкою, на грудях квітка. Лускаючи насіння, підійшли до пам'ятника. Стали.
Шайба. Оце він. Бачите?
Векла. І зробили ж... Опудало якесь.
Шайба. Сама ти опудало! Дивись баньками, а не...
Векла. Накрито його чи ні?
Шайба. Авжеж, накрито. Розкумекала тепер? .
Векла. Від дощу, чи що?
Шайба. Ну й дурна ж! Ну, протокольно, дурна! Та хіба пам'ятники бояться дощу?
Векла. Чого сердишся? Ну розкажи дурній!
Шайба. Завтра посходиться народ, промови.скажуть товариші, що так і отак, мовляв, треба розуміти пам'ятника, о. А тоді одкриють...
В е к л а. А я думала, що привезуть його або завтра привселюдно зроблять...
Шайба (до Клима). Чуєте, товаришу село? Ну протокольно, що темно в голові у женщини. Ой, треба, Веклушо, щоб ти частіш на люди виходила, треба просвіщатися, а не сидіти вдома. Бо тоді, скажу, женщина стане як женщина, коли знатиме, де який пам'ятник, клуб, ае-рохем, чи музей стоїть та як його треба розуміти...
Клим (помацав пам'ятника). З каменю якогось чи...
Шайба. Залізобетон! Ми помремо, наші діти повмирають, а він стоятиме, і нікоторої гайки.
Клим. Та невже?
Шайба. Протокольно!
Клим (помацав ще. Захоплений). Ах і матер'ял! От якби хату з такого матер'ялу! Шайба. Збудуємо!
Клим (постукав кулаком). Га? До страшного суду вистоїть?
Шайба. Сто страшних судів перестоїть! К л и м. Це правда... Ах і матер'ял же, сучого сина... Пішли були алеєю.
5
Ніна і Брус навздогін:
— Товариші! Постривайте!
— На хвилинку!
Ніна (догнавши Веклу, Шайбу і Клима). Ми оце у вас були... Не застали... Здрастуйте. (Поцілувалась з Веклою). Про школу дещо маємо сказати. Брусе!
Б р у с. Та радісного ще мало...
Ніна. Проте...
Брус. Діло закрутилося. Сьогодні наша шефська комісія ухвалила запропонувати ячейці та місцевкомові со-купно, загальними силами й коштами, добудувати вашу школу...
Шайба. Чуєте, товаришу село?
Брус. Правда, місцевком поки що на цю пропозицію не пристав, навіть одмовляється, та, я думаю,— переконаємо!
Шайба. Треба переконати, хоч нехай тут усі коми упоперек стануть! Кожна школа — це ж верства по путі до соціалізму, і це протокольно, а село б'є ноги за сімдесят п'ять верстов і сидить на тім же місті, бо без школи — ви тільки подумайте!
Пішли алеєю. Заграла музика.
6
Тією ж алеєю, але з другого боку, наблизились Радобужний і Кухман.
Кухман. Сьогодні шефська комісія під проводом Бруса ухвалила добудувати тую школу загальними силами й коштами ячейки та місцевкому. На цих двох колесах Брус надумав випередити вас на дорозі до соціалізму. Я поки що загальмував заднє колесо, себто — місцевком. Як прикажете чинити далі? Гальмувати чи нехай їде?
Радобужний. Нехай їде. Нехай випереджає!..
Кухман. Але він вас переїде!..
Радобужний. Так!.. Переїхати мене він може... Тоді ось що! Загальмуйте!.. Ні, не треба! Коли є можливість добудувати школу в такий спосіб, нехай... Хоча ні! Загальмуйте!.. (Подумавши). Загальмуйте до чистильної комісії. Лише! А там нехай їде!.. (Ще подумавши). Там далі він мене не переїде... А то нехай і переїде... Мені важко, Кухмане, немов мене вже переїхали... Ви розумієте? Чого так темно в сквері?