Однак мотлох, полишений пращуром перед дверцятами кахляної печі, стояв неторканий. На клапті паперу поруч старанно було виведено: "НЕ ЧІПАТИ!" З кухні долинав заспокійливий брязкіт – Мама мила посуд.
"Розповісти їй про того, що мешкає під посудним столиком? – подумав Мумі-троль. – Мабуть, не варто…"
Він замислився, чи не похворіти йому іще трішки, щоб насолодитися маминою опікою. Та потім вирішив, що набагато цікавіше самому заопікуватися Мамою. Він увійшов до кухні і сказав:
– Ходімо, я покажу тобі сніг!
Мумі-мама одразу ж покинула миття посуду і вийшла разом з Мумі-тролем на сонечко.
– Його вже небагато зосталося, – пояснив Мумі-троль. – А бачила б ти, що тут діялося взимку! Будинок замело геть по дах! Можна було провалитися по самого носа! Розумієш, сніг падає з неба у вигляді маленьких холодних зірочок, а угорі, у чорній чорноті, висять і гойдаються сині й зелені фіранки…
– Гарно!.. – промовила Мама.
– Ага! А ще узимку возяться по снігу, – розповідав далі Мумі-троль. – Це називається "ходити на лижах". Летиш униз, наче блискавка, здіймаючи за собою хмару снігової куряви, і, якщо не дивитися поперед себе, то можна розбитися!
– Що ти кажеш! – вражено скрикнула Мумі-мама. – Для цього беруть до вжитку таці з хати?
– Ні, таці ліпше підходять для криги, – знітився Мумі-троль.
– Хто би подумав, – мовила Мумі-мама, мружачись до сонця. – Життя – незвичайна штука! Я завжди вважала, що срібну тацю можна використовувати тільки для подавання їжі, а виявляється, вона й на інше може згодитися! А варення? Вічно всі бурчать, навіщо я варю стільки варення, а тут – на тобі маєш, нічого не зосталося!
Мумі-троль почервонів по самі вуха.
– Мю розповіла тобі… – почав було він.
– Звичайно, – підхопила Мумі-мама. – Дуже тобі дякую, що ти потурбувався про гостей, і мені тепер не доведеться паленіти від сорому! А ще знаєш, у будинку стало просторіше без килимів та купи дріб’язку. Та й прибирати так часто не треба буде!
Мама взяла в лапи трохи снігу, скатуляла снігову кульку і, що властиво усім мамам, пожбурила її не надто далеко.
– Пхе, – засміялася вона. – Навіть Бідась шпурнув би ліпше.
– Мамусю! – скрикнув Мумі-троль. – Я тебе так страшенно люблю!
Вони обоє поволі побрели униз до містка, де висіла поштова скринька, але пошта ще не надходила. Вечірнє сонце кинуло в Долину довгі тіні, навколо панували дивовижна тиша і спокій.
Мумі-мама сіла на поруччя містка і сказала:
– А тепер я б хотіла нарешті почути трохи більше про нашого пращура.
Наступного ранку прокинулася уся родина. Прокинулася, як і належить прокидатися навесні, – від голосного, веселого тренькання катеринки.
Вітрогонка у своїй одягненій навиворіт блакитній шапочці стояла під дахом, з якого дзвінко крапотіло, крутила корбу катеринки, а сонце виблискувало у срібних оздобах інструменту.
Біля неї стояла Маленька Мю, дещо горда й трішки зніяковіла, бо вона спробувала власними лапками змайструвати нову грілку для кавника і відполірувати піском срібну тацю. Ні одному, ані іншому не пішло те на користь, але, можливо, добрі наміри важливіші за результат.
З боку пагорбка надходила заспана Мюмля, волочачи за собою килимок з вітальні, у якому вона проспала усеньку зиму.
Того дня весна вирішила бути не так романтично-поетичною, як веселою та задерикуватою. Вона пожбурила в небо безліч маленьких непосидючих хмаринок, змела з даху останні рештки снігу, випустила по всіх усюдах дзюркотливі струмки і взагалі бавилася в квітень.
– Я прокинулася! – загукала окрилена новими сподіваннями Хропся.
Мумі-троль привітно потерся носом до її носика:
– З гарною весною вітаю!
У ту мить Мумі-троль замислився, чи зуміє він коли-небудь розповісти їй про свої зимові враження так, щоб вона зрозуміла. Він дивився услід Хропсі, коли та кинулася до шафи за своїм зеленим весняним капелюшком.
Мумі-троль бачив, як Мумі-тато похапцем схопив в оберемок вітрометр[9] та лопату і вийшов на ґанок.
Вітрогонка без угаву крутила корбу катеринки, а сонце світило в Долині так, ніби усі сили природи хотіли попросити вибачення за те, що були такі непривітні до своїх найменших створінь.
"Сьогодні повернеться Нюхмумрик! – подумав Мумі-троль. – Нині дуже сприятливий день для повернення додому!"
Мумі-троль стояв на ґанку, спостерігаючи за жвавою та веселою, як і кожної весни, метушнею своєї родини. Він перехопив погляд Вітрогонки. На закінчення вона зіграла на катеринці вальс і сказала:
– Купальня вже звільнилася!
– Гадаю, що єдиною особою, яка віднині може мешкати у купальні, є, власне, Вітрогонка, – мовила Мумі-мама. – До того ж, купальні – то таке міщанство! Переодягнутися до купелю можна й на пляжі…
– Велике спасибі, – подякувала Вітрогонка. – Я подумаю над вашою пропозицією.
І вона рушила далі, углиб Долини, виграючи на катеринці й будячи решту сонних звірят-лісовенят.
Хропся тим часом знайшла перший відважний пуп’янок весняного крокуса. Він виткнувся з нагрітої землі під розбитим вікном і ще навіть не встиг позеленіти.
– Поставимо над ним слоїк, – запропонувала Хропся. – Щоб він не замерз у холодну ніч.
– Не треба цього робити, – заперечив Мумі-троль. – Хай сам собі дає раду. Я думаю, що подолання труднощів піде йому тільки на користь.
Раптом Мумі-троль відчув себе таким щасливим, що негайно захотів зостатися на самоті з собою і почалапав перевальцем до дровітні. А коли, зайшовши за дровітню, зник родині з очей, кинувся бігти. Він біг по талому снігу, сонце пригрівало його в спинку; біг просто так, знічев’я, безтурботно і без мети – від надміру щастя.
Мумі-троль добрався до берега моря, вибіг на причал, ускочив до порожньої купальні, по якій гуляв вітер. Потім сів на східцях, на які накочувалися хвилі весняного моря.
Сюди ледь долітали звуки катеринки, що вигравала десь далеко в Долині.
Мумі-троль заплющив очі й спробував уявити, як то було, коли крижаний панцир моря зливався на крайобрії з зимовою пітьмою.